"Своє місце у Європі Україна вже виборола"

Участь у XIII Форумі Європа — Україна, який 4−5 лютого відбувся у польському Ряшеві (Жешуві), взяли понад 800 гостей з багатьох держав світу: урядовців, політиків, дипломатів, бізнесменів, експертів тощо. Форум пройшов під гаслом «Нові можливості, старі загрози». Як припустили організатори Форуму, нові можливості для співпраці Києва з державами Європейсього Союзу й НАТО можуть з'явитися завдяки новій політичній ситуації, яка склалася в Україні після президентських і парламентських виборів. Тож усіх цікавило: якою буде політика нової української влади на європейському і євроатлантичному напрямках? Боюся, вичерпної відповіді на це запитання на цьогорічному Форумі одержати не вдалося. Причина? Представництво української влади було на цьому поважному заході надто скромним. Красномовний приклад: польський Сейм представляли два його віце-спікери, Малгожата Госєвська й Ришард Терлецький, а нашу Верховну Раду — жоден…

На попередніх форумах у Ряшеві можна було побачити багатьох депутатів Верховної Ради. І це було логічно, адже на Форумі Європа — Україна йдеться про нашу європейську інтеграцію, стратегічний напрямок української зовнішньої політики! На жаль, цьогорічний Форум Європа — Україна депутати нашого парламенту (як від влади, так і від опозиції) дружньо проігнорували. «Віддувалася» за всіх ексдепутатка Оксана Юринець, яка взяла участь у кількох важливих панелях Форуму.

«Якщо йдеться про стратегічне партнерство між Польщею і Україною, то, попри постійний діалог і дискусії, складається враження, що в цій справі трохи стоїмо на місці, — із сумом констатував віцемаршалок польського Сейму Ришард Терлецький. — Перед початком цьогорічного Форуму Європа — Україна ми мали інформацію про українських політиків, які приїдуть до Жешува, зокрема, про депутатів Верховної Ради. На жаль, не приїхали. І така ситуація трапляється вже не вперше. То можливо, у Києві є переконання, що Польща Україні на її шляху до ЄС не дуже потрібна? Кілька днів тому було голосування у Парламентській асамблеї Ради Європи. Стосувалося не Росії, а Польщі (йдеться про поновлення моніторингу Польщі через її судову реформу — А. Є). Серед українських депутатів участь у цьому голосуванні взяли троє. Один із них, від „Європейської Солідарності“, проголосував за Польщу, а двоє інших (від „ОПЗЖ“ і „Батьківщини“ — А.Є.) — проти Польщі. Звісно, це питання поглядів, зрештою, ті двоє українських депутатів голосували разом із шановною польською опозицією. Але якщо говоримо, що нам залежить на тому, щоб Україна була якомога ближчою до Європи, і щоб Європа розуміла Україну й ті проблеми, з якими та стикається, то цей рух має бути симетричним, з обох боків».

За словами пана Терлецького, розуміння України та її найбільших проблем у «старій Європі» сьогодні немає. На щастя, таке розуміння є у Польщі. «Держави нашого регіону вже давно зайняли своє місце у Європі, — наголосила віцемаршалкиня польського Сейму Малгожата Госєвська під час пленарної сесії „Східна й Центральна Європа у пошуках свого місця на континенті“. — Хоча, здається, це не завжди хоче помічати Європейський Союз, і цього напевно не хоче визнати Росія. Але хочу підкреслити, що своє місце у Європі вже давно виборола й Україна. Виборола на майданах Помаранчевої революції і Революції гідності, і надалі за це своє місце б'ється — воюючи на Донбасі. Я неодноразово там була, і бачила відданість цій боротьбі, причому не лише серед українських воїнів, а й з боку усього українського суспільства. Воно виразно заявило, у якому напрямку хоче йти — у прозахідному! Саме заради європейської перспективи своєї держави українці вийшли на Майдани й гинули там. Саме заради цієї перспективи українці воюють зараз на сході. І про це варто пам'ятати політикам так званої старої Європи, старого ЄС. Якщо Європейський Союз хоче захищати права людини й демократичні цінності, то мусить бачити, що Росія ці цінності брутально порушує, зокрема, в Україні. Такій політиці Кремля не може бути виправдання з боку ЄС! У різних країнах Європи нині звучать голоси, що з Росією можна домовитися. Звучать такі голоси також у Польщі. Але чи можна собі уявити, що Росія захоче на рівних розмовляти з країнами, які їй фактично здалися? Звісно, ні. Якщо не будемо підтримувати Україну, яка, воюючи з Росією, захищає також нас, то до чого така політика може призвести? Ми всі про це знаємо».

Власне, саме політика путінської Росії залишається однією зі старих загроз, про які йшлося на цьогорічному Форумі Європа — Україна. На жаль, так звана стара Європа воліє робити з Москвою «інтереси»… «Коли дивимося на політиків, наприклад, такої країни Євросоюзу, як Австрія, то складається враження, що там узагалі немає жодної політичної партії, яка готова бодай до якоїсь конфронтації з Росією, — підкреслив колишній прем'єр-міністр Польщі Ян Кшиштоф Белецький. — Єдина мрія тих австрійських політиків — стати такими собі посередниками у відносинах Заходу з Путіним. Таке враження, що дехто хоче повернутися до політики з часів до 1989 року, з усіма колишніми поділами Європи. «Будемо робити з росіянами вигідний бізнес, бо на нас росіяни напевно не нападуть»…

Утім, на шляху європейської інтеграції з'явилися також нові загрози. Однією з них є політична позиція президента Франції Емануеля Макрона, який раптом «охолонув» до ідеї розширення Євросоюзу. Жертвою Парижа стала Північна Македонія. Виконавши усі умови, необхідні для початку переговорів про вступ до ЄС, Скоп'є одержав «гарбуза». І піднесла його північним македонцям саме Франція, яка заблокувала початок таких переговорів. Це рішення Парижа вдарило також по європейських перспективах Києва. Адже зрозуміло: поки до Євросоюзу не вступлять усі держави Західних Балкан, навряд чи можна буде говорити про реальні шанси України на приєднання до євроспільноти…

«Складається враження, що ЄС уже не хоче приймати нових членів, — констатував Ришард Терлецький. — Свіжий приклад — ситуація з Північною Македонією. Вона виконала усі вимоги, висунуті Євросоюзом, і раптом довідалася, що її обдурили, що все було марно, що Європа її не хоче! (Довідалася, щоправда, не від ЄС, а від однієї з його найважливіших держав, тобто Франції). У Східній і Центральній Європі 11 держав зараз належать до ЄС, а ще 9 держав прагнуть вступити до Євросоюзу. І якщо зараз прагнення цих дев'яти країн зрадити, їх розчарування може бути дуже небезпечним для політики ЄС у цій частині континенту. Якби виявилося, що це дорога в нікуди, це було би катастрофою… Вважаю, усі разом держави нашого регіону можуть перемогти небажання ЄС приймати нових членів. Якщо діятимемо разом, 11 країн, які уже в Євросоюзі, і 9, які хочуть туди вступити, то зможемо зробити так, аби усі держави Східної і Центральної Європи вступили до ЄС».

Форум Європа — Україна відбувся відразу після того, як із Європейського Союзу вийшла Велика Британія (наразі лише формально, бо до кінця 2020 року триватиме перехідний період, під час якого Лондон має домовитися з Брюсселем, зокрема, про майбутні торговельні відносини). Чи розуміють у євроспільноті, наскільки серйозною для її розвитку є ця нова загроза — «Брексіт»?

«Коли ми виходили з-під радянського домінування, дивилися на вільний світ із надією, — пригадав Ришард Терлецький. — А тепер одна з найважливіших держав тієї омріяної Європи вирішила її покинути… На жаль, ЄС поки що не усвідомлює усієї важливості для його подальшого розвитку такої події, як перший, після багатьох років постійного розширення, вихід держави з Євросоюзу. Ще й такої великої, як Велика Британія. Політики у Брюсселі, якщо подивитися на їхні реакції на „Брексіт“, вважають приблизно так: британці вийшли, бо дурні. Але ж британці, очевидно, мали певні причини, аби після стількох років перебування Королівства в Євросоюзі вийти з нього».

На одну з цих причин указав Дірк Гезелл, лідер Європейської народної партії у Великій Британії. За його словами, Сполучене Королівство вступало до Європейської економічної спільноти. А після 1992 року, коли у нідерландському Мастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (передбачав, зокрема, запровадження спільної валюти — євро, спільну зовнішню й безпекову політику, співпрацю у сфері правосуддя та внутрішніх справ), ЄС став перетворюватися на «супердержаву». А такої, мовляв, британці не бажали, і саме тому прихильники «Брексіту» перемогли на референдумі… Без сумніву, у ЄС існують різні погляди на його розвиток. Одні політики виступають за подальшу інтеграцію, перетворення Євросоюзу на справжню федеративну держву (такі собі Сполучені Штати Європи). Інші політики ЄС агітують за так звану Європу націй: мовляв, інтеграція не повинна розмивати національні ідентичності окремих держав-членів… Але, як на мене, пояснювати «Брексіт» насамперед такими розбіжностями було би перебільшенням (хоча перспектива «супердержави» свій вплив на британців мала). Не забуваймо, що за «Брексіт» агітували британські політики-популісти, активність яких заохочував Кремль. У тому числі, не виключено, допомагав матеріально…

Як зауважив Мачєй Шимановський, директор Інституту польсько-угорської співпраці, з виходом Великої Британії Європейський Союз втратить близько 15% свого ВВП (валового внутрішнього продукту). За теперішніх темпів зростання економіки ЄС йому знадобиться понад сто років на те, аби відновити ВВП до «Брексіту»… У Брюсселі, розповів експерт, усі впевнені, що економіка Британії після виходу Королівства з ЄС гальмуватиме. А якщо станеться інакше? Коли Чехословаччина розділилася на Чехію і Словаччину, нагадав Шимановський, усі прогнозували останній економічний занепад, а Чехії — швидкий розвиток. Насправді ж Словаччина демонструвала швидші темпи зростання ВВП, аніж її сусідка Чехія… Імовірний економічний успіх Королівства після «Брексіту» став би для ЄС певним репутаційним викликом.

І все-таки, повернімося до нових можливостей на нашому євроінтеграційному шляху. Чи може однією з них стати «Східне партнерство»? Польський публіцист Ян Рокіта нагадав: президент Франції Макрон почав вимагати, аби участь шести східноєвропейських держав у цій програмі (серед них і Україна) у жодному разі не була пов'язана з їх можливим повноправним членством у ЄС. Чи підтримає таку позицію Франції Німеччина, яка невдовзі головуватиме у ЄС? Як справжній дипломат, колишній посол ФРН в Україні Ганс Юрген Гаймзьот від однозначної відповіді ухилився. Мовляв, «Східне партнерство» є інструментом нейтральним, який прямого зв'язку з членством у ЄС не має — і водночас такого членства жодним чином не заперечує… Набагато більше конкретики щодо «Східного партнерства» містить позиція Варшави. «Східне партнерство» стане привабливим для його учасників лише тоді, коли буде не «нейтральним інструментом», а даватиме їм перспективу членства в Європейському Союзі, — наголосила віцемаршалкиня Сейму Малгожата Госєвська. — Саме таку концепцію «Східного партнертва» Польща захищала й захищатиме".

Але — «Чи розширення Європейського Союзу ще можливе?». Експерти з Великої Британії, Італії, Польщі й Румунії, які брали участь у дискусійній панелі під такою назвою, не мають сумнівів: попри усю складність процесу розширення, нові члени євроспільноти обов'язково будуть. Щоправда, говорити про українську євроінтеграцію як про найближчу перспективу наразі важко.

«Якщо йдеться про прагнення українського суспільства, то очевидно, що його більшість бажає якомога швидше вступити до ЄС, — констатував Збігнєв Рау, голова комісії у закордонних справах польського Сейму. — Доказом того є хоча би відповідні зміни до української Конституції. І якщо зробити референдум у Польщі, то я впевнений, що більшість поляків також висловилася би за членство України в ЄС. А серед польських політичних еліт такий вибір був би ще очевиднішим. Утім, розширення ЄС є питанням не тільки цінностей, але також, а може навіть передовсім, питанням інтересів. Зараз у ЄС у цьому контексті йдеться про країни Західних Балкан. Із цієї дискусії можна зробити кілька висновків. По-перше, розширення ЄС розглядається як стратегічне рішення, яке забезпечить у Європі політичну стабільність і суспільну гармонію, що є в інтересах Європи. По друге, ці стабільність і гармонію можуть забезпечити такі умови у країнах-претендентах на вступ, як наявність правової держави, боротьба з корупцією і організованою злочинністю, добре організований ринок і так далі. І третя річ, яка є в інтересі ЄС, — аби в країнах-сусідах не здобули впливу треті сили, діяльність яких несумісна з досягненням усередині ЄС політичної стабільності й суспільної гармонії».

«Давайте з такої точки зору порівняймо розширення ЄС 2004 року й гіпотетичне розширення ЄС на країни Західних Балкан, і також можливість, хоча наразі абстрактну, розширення ЄС на Україну, — запропонував пан Рау. — Коли 2004-го 10 держав, у тому числі Польща, вступали до ЄС, то це відповідало інтересам усіх держав, які тоді вже були в ЄС, причому в усіх трьох вищезазначених аспектах. А що зараз із Західними Балканами? Хорватія уже вступила в ЄС, Сербія і Чорногорія є кандидатами на вступ і вже розпочали з ЄС процес переговорів. Албанія і Північна Македонія є кандидатами, але до процесу переговорів іще не приступили. І є дві країни, які лише претендують на звання кандидатів на вступ, — Боснія і Герцеговина та Косово. Чому цей процес триває так довго? А тому, що кілька держав ЄС почали вважати, що вступ Албанії і Північної Македонії не є ані в їхніх інтересах, ані в інтересах ЄС. (Хоча, як і надалі, більшість держав-членів виступають за вступ до ЄС усіх держав Західних Балкан). А тепер подивимося на ситуацію з точки зору можливого розширення ЄС на Україну. Ті самі три елементи — і що ми бачимо? Що розширення на Україну не відповідає інтересам деяких держав-членів, зокрема, Франції і Німеччини». Яких, на жаль, перспектива посилення в Україні впливу такої «третьої країни», як Росія, чомусь уже анітрохи не лякає…

«Що можна сказати в такій ситуації нашим українським друзям? — вів далі Збігнєв Рау. — Треба робити своє, а ситуація зі збігом інтересів усередині ЄС може змінитися. Зрештою, інтереси є завжди такі самі, тільки не завжди усвідомлені… Отже, робіть на шляху євроінтеграції своє, і якомога більше! І пам'ятайте: усі країни Східної Європи, які вже вступили до ЄС, спочатку приєдналися до НАТО, а вже потім — до Європейського Союзу».