Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

На Близькому Сході «запахло» великою війною

І дай Боже, аби вона не вирвалася за межі цього гарячого регіону...

Власне, ця війна вже роз­почалася: у відповідь на ліквідацію американцями іранського генерала Касема Сулеймані Тегеран завдав ракетного удару по кількох військових базах США в сусідньому Іраку. Найімовір­ніше, американський прези­дент Дональд Трамп не зали­шить цієї зухвалої іранської атаки без відповіді…

Кілька днів тому Трамп за­являв про можливість уда­ру відразу по 52 іранських об’єктах. У такий спосіб госпо­дар Білого дому нагадав про 52 американських заручників, ди­пломатів і працівників посоль­ства, яких захопили 1979 року в Тегерані іранські студенти, іс­ламські фанатики. Більшість за­ручників утримували тоді 444 дні… «Той, хто нагадує про циф­ру 52, має пам’ятати також про цифру 290», — відповів Трампо­ві президент Ірану Гасан Роу­хані. Мав на увазі 290 осіб, які загинули 3 липня 1988 року вна­слідок катастрофи іранського пасажирського літака, збито­го американською ракетою (за­пущеною з військового корабля Vincennes). Іранський лайнер, що летів над Перською затокою з Тегерана в Дубай (ОАЕ), на численні радіозапити американ­ців не відповідав… Як бачимо, історія ірансько-американських відносин має чимало сумних і навіть трагічних сторінок.

Розташовані в Іраку амери­канські військові бази, у місце­востях Аль-Асад та Ірбіль, іран­ці обстріляли у ніч із вівторка на середу. Представники Корпу­су стражів ісламської революції повідомили, що внаслідок цієї ракетної атаки загинули щонай­менше 80 американських вій­ськових. Однак у Білому домі інформації про жертви з боку США не підтвердили.

Напередодні США перекину­ли на Близький Схід додаткові війська, а також шість стратегіч­них бомбардувальників B-52, які базуються тепер у Катарі.

До Лівану прибули з Італії під­розділи 173-ї бригади повітря­но-десантних військ США. Вони долучилися до 10 тисяч аме­риканських військових, пере­кинутих на Близький Схід після ліквідації у Багдаді іранського генерала Сулеймані. Зараз кіль­кість військових США у близь­косхідному регіоні сягнула по­над 80 тисяч осіб.

Парламент Іраку одноголос­но визнав американську армію і Пентагон терористичними орга­нізаціями, а також закликав вій­ська США покинути Ірак. Відпо­відь Вашингтона не забарилася. Попри повідомлення деяких за­хідних ЗМІ, зокрема Reuters i AFP, про вихід американців із Іраку, глава Пентагону Марк Ес­пер наголосив: США не плану­ють цього робити.

На думку багатьох західних експертів, за тієї ситуації, яка склалася зараз у регіоні, ви­хід американців із Іраку означав би фактичне поглинання Іраку, більшість населення якого ста­новлять шиїти, сусіднім шиїт­ським Іраном. Як наслідок, Іран відразу одержав би прямий ви­хід у Сирію, диктатора якої, ши­їта-алавіта Башара Асада, ба­гато років підтримує Тегеран. Сирія, своєю чергою, межує з Із­раїлем та Ліваном, південь якого (тобто якраз ту частину, що при­микає до Ізраїлю), контролює шиїтська «Хезболла», яку Захід визнає терористичною органі­зацією. США, очевидно, не хо­чуть залишати Ізраїль, свого на­дійного союзника на Близькому Сході, віч-на-віч із Іраном, який після ймовірного захоплення Іраку й Сирії став би значно по­тужнішим.

Схоже, великої війни у регіо­ні не уникнути. І дай Боже, аби ця війна не вирвалася за межі Близького Сходу…

«Джеймс Бонд, Роммель і Леді Гага в одній особі»

Ким був убитий американцями генерал Сулеймані?

Іранський генерал Касем Сулеймані і один із керівників шиїтської міліції Іраку Абу Махді аль-Мухандіс загинули в іракському Багдаді внаслі­док точкового ракетного удару, якого завдали американці (найімовірніше, за допомогою без­пілотного апарата). Загалом унаслідок цієї аме­риканської атаки загинули вісім осіб, а дев’ятьох було поранено.

Кар’єра вбитого генерала Сулеймані розпоча­лася 1979 року, коли в Ірані сталася ісламська ре­волюція. У 80-х роках минулого століття, коли ши­їтський Іран воював із сусіднім Іраком (у Багдаді тоді правив суннітський режим Саддама Хусейна), Сулеймані значно зміцнив свій вплив у Тегерані. Із 1997 року Сулеймані очолював елітний іранський військовий підрозділ «Аль-Кудс», який, вважа­ють західні експерти, є водночас розвідувальною службою і загоном спецназу. «Аль-Кудс», у якому служать близько 20 тисяч осіб, має на Близько­му Сході розгалужену розвідувальну мережу. Ви­користовуючи фінансово-політичний вплив, «Аль-Кудс» фактично контролює деякі близькосхідні регіони. За даними Пентагону, лише у 2003−2011 роках іранський «Аль-Кудс» убив щонайменше 608 американських військових.

Перською мовою Аль-Кудс означає Єруса­лим. Отже, назва іранського військового підроз­ділу, яким командував Касем Сулеймані, нагадує про обіцянку властей Ірану звільнити Єрусалим із-під влади Ізраїлю. Штаб-квартиру «Аль-Кудс» у Тегерані розміщено у будівлі, яку колись за­ймало посольство США.

У вересні 2013 року американське видання The New Yorker писало про Сулеймані як про «та­ємного керівника, що залишається у тіні» й вод­ночас «управляє Близьким Сходом». Зокрема, Сулеймані багато зробив для того, аби диктатор Башар Асад (є представником громади шиїтів-алавітів) утримався при владі у Сирії

За оцінками видання Arab News, «Іран підтри­мує близько чверті з 205 терористичних угрупо­вань, які діють у світі». За організацію багатьох терористичних актів відповідав особисто Сулей­мані, люди якого ліквідували ворогів ісламського Ірану не лише на Близькому Сході, а й у Таїланді, Індії і Кенії. «Протягом двох років Сулеймані здій­снив щонайменше 30 терористичних замахів», — писав шість років тому The New Yorker. За даними розвідки США, 2011-го Сулеймані вів переговори з лідерами мексиканського наркокартелю — щодо вбивства посла Саудівської Аравії у США.

На думку західних експертів, Сулеймані мав значно більший вплив на зовнішню політику Іра­ну, ніж глава МЗС Ісламської республіки. Були навіть чутки, що Сулеймані намагатиметься ста­ти іранським президентом (генерал, щоправда, це заперечував, мовляв, залишиться «скромним солдатом»).

«Для шиїтів із Близького Сходу Сулеймані водночас як Джеймс Бонд, Ервін Роммель (ні­мецький фельдмаршал часів І І Світової війни — Авт.) і Леді Гага», — писав три роки тому про вби­того іранського генерала колишній аналітик ЦРУ Кеннет Поллак.

Схожі новини