Одне домашнє завдання на тиждень і IPad замість книжок

Як навчаються українці за кордоном

Поки в Україні готуються до першого вересня, у багатьох країнах навчальний рік уже почався. Чимало моїх знайомих, які тепер живуть за кордоном, діляться фото своїх дітей у перший шкільний день. Жодних святкових лінійок, на яких мліють першачки, поки вітальне слово виголосить директор, священник, депутат і хтось від благодійників…

«Наш директор — у зеленій касці», — підписала фото, на яко­му кумедний чоловік робить сел­фі з французьким бульдогом, однокурсниця, яка живе в Чика­го. У їхній школі різні класи починають навчання в різ­ні дні, тож директор з вчителями їздить шкільним автобусом і зби­рає учнів.

«Коли син вступав у школу, рі­вень знання англійської виявився нульовим (кожна школа має мов­ні тести для іноземців). І це при тому, що в Україні чотири роки займався з репетиторами. За та­кими дітьми закріплюють вчите­ля-куратора, видають планшет-транслейтер, і за місяць дитина починає говорити і розуміти все, що з нею відбувається, — каже Юлія Подвисоцька. — Вчать все те ж, що й українські діти. Але на­вчання наочне, за допомогою до­слідів (якщо це, наприклад, фізи­ка чи біологія), документальних фільмів. Книжок у нашій шко­лі нема. Все закладено в персо­нальний ноутбук учня. Там же ви­конуються домашні завдання, готові роботи відсилаються вчи­телю на електронку. Будь-які пи­тання поза школою дитина може вирішувати з вчителем вірту­ально. Кожен учень має власний електронний кабінет, де батьки можуть бачити всі оцінки, відвіду­вання. Якщо дитина не з’явилася в школу о 7.30, то о 8.00 мені дзвонять про це сказати і пе­реконатися, що я про це знаю».За словами Юлії, найбільше їй подобаються батьківські збо­ри. Двічі на рік кожна сім’я має призначені 15−30 хв на особисте спілкування з вчителями. За по­гані оцінки не сварять, лише да­ють рекомендації, як покращити знання з того чи іншого предме­та. Учні не знають оцінок один одного і не можуть обговорюва­ти таке між собою. Щороку кура­тори і вчителі дітей змінюються — це для того, щоб не було улю­бленців. Батьківських коміте­тів немає. «За три роки навчання офіційно в касу я заплатила 150 $ (по 50 $ за рік). На початку цього навчального року витратила, ма­буть, доларів 15 на все — треба було купити один зошит (для чер­нетки і нотаток), декілька мар­керів, гумку і папку для паперів, — каже Юля. — Ніхто не стресує через погані оцінки, через без­кінечні змагання між батьками на кращий проєкт чи стінгазету. Я бачила, як вчаться тут у коле­джах — це каторжна праця. Але результат — прекрасні спеціаліс­ти в будь-якій сфері».

У Норвегії навчальний рік стар­тував ще 19 серпня. Як і в амери­канських школах, тут діти мають лише два місяці канікул. «Один син пішов цього року у перший клас, другий перейшов у третій, — каже Леся Забурко-Фліс. — За­няття у першачків починається о 8.50 і закінчуються о 12.45 тричі на тиждень, і о 14.30 два дні на тиж­день. Кількість „довгих“ днів зрос­тає з кожним роком. Мені подоба­ється, що вчителі розуміють дітей, котрі недавно ганяли по садку! За­раз вони не можуть відразу сиді­ти спокійно і освоювати навчаль­ний матеріал. Багато занять в ігровій формі, квести на шкіль­ному подвір’ї. Під час перерв усі виходять надвір. Раз на тиждень йдуть у похід. Вчать все те саме, що і в українській школі, крім того, є „креативна година“ і щось схо­же до наших уроків праці. З друго­го класу, окрім фізкультури, є ще плавання. Вчитель не має права кричати на дитину чи махати указ­кою. Але вони вміють завойовува­ти авторитет. Наприклад, усе, що сказала вчителька старшого сина, — для нього святе».

Щодо підготовки першоклас­ника, то Леся каже, купили лише рюкзак і пенал. І то пенал попро­сили поки не носити у школу, бо у них все є. Підручників небага­то: читанка і робочий зошит з ма­тематики і писання. Домашнє за­вдання призначають не загальне на увесь клас, а усім дітям різне — відповідно до їхніх можливостей. При цьому призначають раз на тиждень. Тому його можна роби­ти потрошки щодня, а можна все відразу. Кожен учень має елек­тронний кабінет, тож мама може бачити все — від розкладу занять до результатів тестів. Дітям та­кож видають навчальні IPad, куди закачана уся навчальна інформа­ція.

«Не можу сказати, що мені аж так подобається шведська сис­тема освіти, — каже Мар’яна Фе­ник, мама третьокласниці. — До школи приймають з шести ро­ків у нульовий клас, але це не обов’язковий рівень. Вчити букви і цифри починають тільки з семи років. Ніколи не чула, щоб у Шве­ції були школи раннього розвитку, де вчать читати і писати дітей, які ще не ходять до школи. Домашнє завдання почали задавати з дру­гого класу раз на тиждень. При цьому батькам заборонено до­помагати дітям робити домашнє, бо тоді вчитель не може адекват­но оцінити роботу учня. Я якось намагалася підійти до вчитель­ки запитати, чи дитина справля­ється. Їй це явно не сподобалось. Сказала, що всі коментарі можу прочитати в електронному кабі­неті учня. Там же буде призначе­но час на індивідуальну розмову з батьками — зборів з усіма батька­ми там нема».

Жінка каже, ніяк не може звик­нути, що учням початкових класів не ставлять оцінок. «Часом пи­шуть „потребує додаткової ува­ги“. Тобто вона взагалі нічого не знає, чи знає замало? З друго­го класу вони працюють коман­дами над певним проєктом. Тоб­то результат залежить не лише від тебе, а від того, хто тобі діста­неться в команді, — каже Мар’яна. — Бали починають виставляти лише у старшій школі. Виходить, що шість років діти звикли біль­ше бавитись у школі, ніж вчитись, а потім раз — і халява скінчилася. Зовсім змінюється методика на­вчання. Є періоди лекцій і періоди підсумкових тестів. Тобто за тиж­день треба скласти кілька тестів з різних предметів, часом і в один день. Звичайно, ніхто нікого не критикує за погані оцінки, про­сто потім ти не зможеш потрапи­ти до ліцею. Тож якщо учень сам не задоволений оцінками, може перескласти тест. Донька наших друзів торік після підсумкового періоду потрапила до лікарні — у неї почались розлади травлення на нервовому ґрунті».

Витрачатись на канцтовари батькам не треба — у школі дітям видають навіть папір і олівці. Кни­жок небагато, і їх можна залиша­ти в особистих шафках, аби не носити додому. Школа має бла­годійний рахунок, але ніхто не змушує переказувати туди гро­ші. Бувають шкільні ярмарки, де учні можуть продавати якісь тіс­течка чи свої роботи (наприклад, малюнки), аби зібрати кошти на певну потребу. Є дні, коли дітям дозволяють брати до школи до­машню тваринку, раз на один-два тижні учні мають тематичні екс­курсії (безкоштовні). Чи не єдине, що змушують завчити шведських першокласників, — це телефо­ни екстрених служб. Взагалі, у шведській школі багато уваги приділяють безпеці — починаючи від вивчення правил дорожнього руху і закінчуючи кібербезпекою.

Схожі новини