Шарм і простота Фландрії

Подорожі до бельгійського міста Антверпена я чекала з особливим натхненням, бо сподівалася там оглянути полотна одного з найвидатніших художників світу епохи бароко — Пітера Пауля Рубенса. Відповідно почала готуватися до поїздки. Поцікавилась, чи є у Львівській галереї мистецтв роботи цього художника. Виявляється, є! Це — один жіночий портрет, який виділяється серед полотен інших художників особливою світлою ліричністю. Поруч картина із зображенням похмурого загадкового інтер’єру собору Антверпенської Богоматері. Насправді він виявився на диво світлим, аскетично-величним.

Місто-порт

Зупинка нашого туристичного авто­буса в Антверпені була на правому бе­резі ріки Шельди, біля порту, одного з найбільших у Європі. Одразу запахло морем. У річці — морська вода з припли­вами і відливами. Широка, повновод­на Шельда розділила місто на дві час­тини. Тут немає жодного моста, аби не було перешкод великим морським суд­нам заходити у порт, тож для сполучення під землею прокладено тунелі. На бере­зі розташована давня фортеця Стен. По­тужні мури вкриті риштуваннями — ідуть реставраційні роботи. Навпроти форте­ці — продовгаста площа Меїр, що веде до Старого міста. Здалеку видно вежу-дзві­ницю собору Антверпенської Богомате­рі. Її злет на 123 метри звужується до верху. Ажурне оздоблення вежі нагадує дивовижне кам’яне мереживо.

Собор загубився у тисняві будинків, і його неможливо побачити зблизька у повній красі. Коли заходиш усередину — відчуття безмежності і величі храмово­го простору, характерний для готики не­стримний рух угору гострих стрільчастих арок, кольорове мерехтіння вітражів. Со­бор прикрашають три великі за розміром славетні картини Рубенса: у головному вівтарі картина «Вознесіння Діви Марії», по боках зліва — триптих «Воздвиження хреста», справа — «Зняття з хреста»…

Забракло часу, щоб побувати у бу­динку-музеї Рубенса, збудованому за його проєктом, і з цікавості навідатися до крамниць, що торгують діамантами. В Антверпені серед провідних галузей промисловості розвинуте і алмазогра­нування. Треба було поспішати до Ґента.

Столиця азалій

Враження від Ґента перевершило всі мої сподівання. Малорозрекламована колишня столиця Фландрії вразила ба­гатством архітектури і особливим непо­вторним шармом. У центральній частині міський простір дивовижно поєднав чу­дові (без перебільшення), добре збере­жені готичні і ренесансні будинки з набе­режними водних каналів, річок Шельди і Лиса. Хоча і відчутний дух давнини, та Ґент є сучасним містом, що має універ­ситет, в якому навчаються понад 4 тися­чі студентів і працюють удвоє більше ви­кладачів.

Ґент називають столицею азалій, різ­новиду листопадного рододендрона. Ґентська азалія рідкісно невибаглива, морозостійка, має великі кущі з яскра­вими квітами білого, жовтого, оранжево­го і рожевого кольорів. Завезена в місто ще 1808 року. Щоп’ять років проводять­ся так звані Ґентські флоралії — квітко­ві фестивалі. На світовий ринок Ґент по­ставляє 50% горщикових азалій.

Місто багате музеями. Крім традицій­них історичного, художнього, етнографіч­ного, є ще музеї сучасного дизайну, пси­хіатрії з виставкою картин душевнохворих людей, текстильного виробництва.

У Ґенті, в давньому готичному собо­рі Святого Бавона, зберігається шедевр живопису, так званий Ґентський вівтар «Аґнець Божий», що входить у десятку най­більших досягнень світового мистецтва.

Грандіозний багатоярусний вівтар ав­торства братів-художників Яна і Губер­та ван Ейків у ХV ст. складається з 24 дерев’яних панелей, на яких зображено 258 людських фігур. Картини із сюжет­ними панорамами на біблійну тематику розміщені на зовнішньому і внутрішньо­му боці вівтаря. У 2012 році вівтар оциф­рували з використанням рентгенівської та інфрачервоної фотографії найвищої якості і відкрили сайт. Там є можливість розглядати найменші деталі дивовижно­го живопису.

Дивно, що спочатку у соборі ми роз­глядали фотокопію вівтаря «Аґнець Бо­жий» у натуральну величину, і лише піз­ніше, купивши квиток за чотири євро, в невеликій каплиці Св. Анни оригінал у розгорнутому вигляді. Вівтар вразив святковим колоритом — особливим сяй­вом і яскравістю барв.

Пиво як пиво…

У вільний час зовсім не хотілося йти з площі, де з одного боку собор Свя­того Бавона, біля входу якого мала зу­стрітися група, а навпроти — сторожо­ва вежа з великим годинником. Зайшли з товаришкою до ресторанчика, щоб не поспішаючи випити знаменитого бель­гійського пива. Замовили по склянці розливного напою вартістю два з поло­виною євро за склянку. Я навіть не поці­кавилася, якої марки пиво. Головне, що було прохолодним, а так… пиво як пиво, нічого особливого для пиворіза-гурма­на. А от помилуватися панорамою площі з вікна і стежити, як поволі рухаються годинникові стрілки на вежі, — велике за­доволення. У сувенірній крамничці при­дбала бельгійський шоколад — презент для дому. А у Львові згадала, що Бельгія славиться ще своїми вафлями. Настіль­ки насиченою була програма, що прак­тично не було часу оглядати і купувати сувеніри.

Завершилися мої мандри Фландрі­єю прекрасним акордом — прогулянкою елегантним Ґентом. Стояла чудова со­нячна погода. Гід дорогою показував і розповідав про старий замок фламанд­ських герцогів, ратушу, готичні храми, ринки… На уквітчаній набережній Трав, де розташовані будинки гільдій з диво­вижними фасадами, панувала святкова атмосфера — каналом пливли човни, а на березі розважалася студентська молодь.

Фото авторки