Щоб взяти участь у постановці «Страстей Христових», чоловіки Обераммергау не стрижуться цілий рік

Якщо доля вас закине у Німеччину, і гід скаже, що за планом екскурсія у село, не морщіть від злості носа. Особливо, коли вам назвуть село, яке українцеві тяжко вимовити, — Обераммергау, що у Верхній Баварії. Бо після відвідин замку Нойш­ванштайн (про це «ВЗ» писав у попередньому тижневику за 4 квітня), здавалося, що більше вже мене ніхто не зможе нічим здивувати. А тим більше селом.

Наш бусик летів чудовою німець­кою трасою, що серпантином кру­тилася навколо Альп. Аж раптом перед нами, наче на картинці, вирос­ло село. Точніше, воно ніби виринуло з казки. Ми йшли доглянутими вуличками Обераммергау, наче переступали зі сто­рінки на сторінку у збірнику казок. Перед очима постали кадри з фільму «Снігова королева» — саме там я бачила схожі бу­диночки.

Як давно існує це казкове село, точ­но не знає ніхто. За словами гіда, перші згадки про Обераммергау сягають си­вої-сивенної давнини: про нього знали 50−100 років до нашої ери. Ще інші дже­рела переконують, що й раніше… Од­нак на формування і становлення села вплинуло багато історичних подій. Не буду заглиблюватися в історію. Але те­пер, попри свій шанований вік, село, що за 90 кілометрів від Мюнхена, живе су­часним життям і зуміло зберегти свою привабливу унікальність.

Лише завдяки одній людині Оберам­мергау набув статусу села високого мистецтва. Колоритні будинки, розпи­сані в унікальному стилі люфтмалерай (перекладається як «повітряний живо­пис»), зробили село одним із найгарні­ших у Європі.

Ще з давніх-давен у Баварії вважали, що гарно прикрашений будинок чи роз­писаний фресками підкреслює не лише особливий статус його господаря, а й статки. Тому люди старалися з усіх сил виглядати «не гіршими, ніж сусіди», і наймали художників та різьбярів по де­реву, щоб створити унікальну прикрасу. У середині ХVІІІ століття вирішив випро­бувати свої сили молодий і амбіційний художник-декоратор Франц Цвінк. Його першою роботою став покровитель усіх закоханих святий Непомука. Коли люди побачили роботи Цвінка, були вражені, і почали запрошувати його прикрашати свої будинки.

Однак не лише казковими розписами на будинках славиться Обераммергау, а й фресками на біблійну тему.

На початку ХVІІ століття, після жахіття 30-річної війни, що не оминула і це неве­лике село, жителів Обераммергау під­косила епідемія чуми. 1633 року селя­ни так щиро молилися до Всевишнього і благали помилування та спасіння від чуми, що у своїх молитвах присягнули прославляти Господа у «Страсних спек­таклях» кожні десять років, якщо смерть перестане «косити» людей. Більше від чумної напасті ніхто не помер, і вже на­ступного року відбулася перша театра­лізована постановка «Страстей Христо­вих». А з 1680 року такі дійства почали показувати раз на десять років.

Не зраджують цієї традиції жителі Обераммергау і досі. Правда, постанов­ки на біблейські сюжети тепер відбува­ються не на кладовищі перед церквою, як це було до початку ХІХ століття. Для проведення театралізованих «Постано­вок про страждання, смерть і Воскре­сіння Христа» 90 років тому — у 1930 році збудували величезний зал, що вміщає 4 тисячі осіб. Театр зі сценою на 45 метрів є одним із найбільших відкритих май­данчиків світу.

У спектаклі «Страстей Христових» беруть участь лише корінні жителі села Обераммергау, або ті, хто живе у селі не менш ніж 20 років. І це одне з основних правил театралізованих постановок. За рік до початку дійства актори відрощу­ють волосся, щоб повністю відповіда­ти образу. Усього у дійстві задіяно 1400 осіб (це третина усіх жителів села), а вистава складається з 16 актів і триває 5 годин. Квитки на таке дивовижно каз­кове дійство починають продавати за кілька років наперед. Кажуть, їх розку­повують відразу.

За 380 років тексти постановки змі­нювалися не раз, бо так того вимагало творче бачення і час, у який відбувало­ся дійство.

Поки ми гуляли селом, зауважила, що на будинках не лише розписи на біблейні теми. Тут і фрагменти казок Шарля П’єро і братів Грімм.

Попри те, що тут щодня буває по кілька сотень туристів, у селі я не по­бачила жодного папірця на тротуарі чи бодай натяку на неохайність. Окрім каз­кових будиночків, тут море ресторанчи­ків, магазинів з виробами ручної робо­ти. Втриматися, щоб не придбати бодай якусь дрібничку, нереально. Хоча ціни тут справді кусаються. Навіть магніт на холо­дильник на євро-два дорожчий, ніж у ве­ликих містах Німеччини.

Німці кажуть, що у кожному їхньому місті чи селі пиво має різний смак. Воно буває добре, дуже добре і дуже-дуже добре. Тому в Обераммергау ми вирі­шили пообідати і скуштувати дуже-дуже доброго пива. Замовили картопляний крем-суп з ковбасками (дві ковбаски кладуть у тарілку цілими) — за 8 євро і пиво за 4,50. Пиво і справді було дуже- дуже добре…

Німеччина, Обераммергау

Усі фото авторки

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія- Галич-Тур» за організацію цікавої по­дорожі.