З Метеори до Дельф понад прірвами

Деякі з них височенні і прямовисні, немов стовпи, увінчані будівлями монастирів під червоною черепицею. Від побаченого — здивування і захоплення, адже Метеора є справжнім дивом природи і дивом творіння людських рук.

Метеора перекладається з грецької, як «висяча в повітрі». У слові «Метеора» греки роблять наголос на другому складі.

Перші споруди монастирів з’явилися ще в Х ст., проте більшість їх побудовано у ХV — ХVІ ст., в період розквіту чернечого життя. На той час Метеора — другий після Афону потужний чернечий центр православного Сходу, до якого входило 24 монастирі. Важко уявити, скільки віри, мужності, сили волі потрібно було, щоб на скелях звести такі споруди. Прокладених доріг тоді не існувало, людей і будівельний матеріал підіймали на вершини скель у спеціальних сітках.

Нині збереглося і діє шість монастирів: Преображення Господнього, святих Варлама, Трійці, Николая Анапавса, Стефана, Варвари.

Монастирі доступні для огляду навіть у зимовий період. На початку ХХ ст. до них прокладено дороги і в скелях прорубано сходинки, якими зручно підійматися. За домовленістю любителі екстриму можуть піднятися до монастирських споруд у сітках, які й донині використовують для підняття різного вантажу.

Нашій групі туристів запропонували екскурсію до жіночого монастиря святої Варвари і чоловічого монастиря Преображення Господнього, який є найбільшим і має ще назву Великий Метеор.

Підіймалися автобусом звивистою асфальтною дорогою, далі — пішки, сходами. Вхід платний — три євро. Жінки мають бути в спідницях, але голову не обов’язково покривати хусткою. Монастир невеликий. Найбільше місця займає храм, збудований у ХVІ ст. і названий на честь святої Варвари. У срібній раці зберігаються частинки її мощей. З давніх часів на стінах храму збереглися рідкісні фрески критської школи релігійного малярства. Цікаво, що в одній кімнаті мешкають всі черниці, і їх 16. Внутрішній дворик прикрашений розкішним квітником, який не сподівалася побачити серед похмурих монастирськиї мурів. На оглядовому майданчику аж дух захопило від побаченого: далеко внизу — дорога, що в’ється серед Фессальської рівнини, згромадження скель, а навпроти — величезна скеля з монастирем святого Стефана на вершині.

На найвищій скелі, що має висоту 630 метрів над рівнем моря, височить монастир Преображення Господнього. Значну частину дороги до нього подолали автобусом. Проте довелося потрудитися і пішки — багатьма вибитими в скелі сходинками, що у вузьких коридорах, часто відпочиваючи, долали шлях догори.

На розлогій вершині — великий храм, три церкви, келії, музей, бібліотека, лікарня. Будівництво храму розпочав перший мешканець Афанасій 1380 року, пізніше храм поновили ченці Йоасаф і Семен у ХVІ ст. Якраз відбувалося богослужіння — звучав урочистий церковний візантійський спів, що підносив до небес.

У монастирі Преображення Господнього зберігаються реліквії — святі мощі Афанасія і Йоасафа, а також ікони, хрести, розшитий золотом церковний одяг, кодекси на пергаменті, рукописи… Монастирська бібліотека нараховує 600 томів давніх видань.

Хотілося довідатися про життя ченців. Їх у монастирі всього дев’ять. Основою суворого аскетичного життя є молитва. Моляться в основному вночі. Доглядають досить велику територію монастиря. Власною працею заробляють собі на життя: пишуть ікони, виготовляють сувеніри.

Вже зовсім стемніло, коли наша група туристів приїхала з Метеори до Дельф. У дорозі натерпілася страху, бо переїжджали звивистими дорогами через високі хребти гір, часто над прірвами. Поселилися в затишних невеличких готелях. Вранці, коли вийшла на балкон, була вражена приголомшливою панорамою: будинки, вкриті червоною черепицею, сходинками приліпилися до гори, внизу за плантаціями олив — Корінфська затока Егейського моря.

Сучасні Дельфи — курорт, одне з найчарівніших місць Греції. Розташоване серед субтропічної зелені у великій ущелині між горами Парнасу. Парнас, на відміну від загальноприйнятої думки, це назва гряди гір, найвища вершина якої заввишки 2455 метрів має назву Ліакура. Гора довго вкрита снігом. Біля її підніжжя збудовано гірськолижний курорт, який діє з грудня по квітень.

За декілька кілометрів від сучасного міста на схилі Парнасу були Стародавні Дельфи, овіяні міфами і легендами. Згідно з ними, Парнас був місцем перебування Аполлона, бога сонця і світла, опікуна мистецтв, покровителя муз. Музи ж черпали своє натхнення у священному Кастальському джерелі, що коло Парнасу.

За сторіччя Стародавні Дельфи щезли під шаром землі. На їхніх руїнах збудовано село Кастрі. Археологічні дослідження цієї місцевості розпочалися 1892 року. Сталося справжнє диво — відкопано збудоване ще 2500 років тому святилище Аполлона, яке було духовною столицею еллінського світу, найзнаменитішим священним місцем Стародавньої Греції, а також тогочасні театр, стадіон, чисельні мистецькі пам’ятки. Нині це археологічний парк, або ж музей просто неба, що внесений до списку Всесвітньої культурної спадщини.

…Стародавньою дорогою підіймалися схилом гори під багатоголосся птахів. На навколишніх горах — кипариси, сосни. Знайомий до болю пейзаж, характерний для нашого Південного узбережжя Криму.

Поміж давніх тесаних каменів пломеніють маки густо насиченого червоного кольору. Багато різнобарвних квітів з невідомими мені назвами, ростуть навіть в ущелинах між давніми кам’яними блоками.

Скарбниця афінян є єдиною спорудою, якій в результаті реставрації надано первісного вигляду. Нагадує вишуканий маленький храм, складений з кам’яних брил, з портиком і двома колонами при вході. Від храму Аполлона залишилися лише фундамент і декілька колон. Це на ньому при вході були написи: «Нічого понад міру», «Пізнай самого себе»...

Хотілося побачити легендарне Кастальське джерело, з якого, за легендою, черпали натхнення поети і музиканти, в якому здійснювали обмивання жерці та люди, які приходили до храму. Побачила: з гори кам’яним жолобом завдовжки з чотири метри стікала під землю вода. Дно жолоба вкрите зеленим мохом. Звичайно, я вмилася в чистій прохолодній воді. Чекаю натхнення. Якби не сказав гід, що це Кастальське джерело, то я б і не звернула на нього особливої уваги. Але ж у ті часи, коли сюди приходили люди дві з половиною тисячі років тому, мабуть, це місце виглядало зовсім інакше.

Біля підніжжя колишнього святилища Аполлона діє археологічний музей з прекрасною колекцією стародавніх артефактів, знайдених під час розкопок.

Перлиною експозиції є всесвітньо відома бронзова скульптура дельфійського візника, створена у V ст. до нашої ери. Якщо вірити словам гіда, його обличчя є зразком людської краси. Привертає увагу овальний камінь метрової висоти, вкритий орнаментом, — омфал, або ж «пуп Землі», адже стародавні греки вважали, що Дельфи є центром Землі. Представлена тут численна скульптура, більше у фрагментах — частини фронтонів з барельєфами на міфологічну тематику… Всього 6000 експонатів.

Шкода, що на оглядини Дельф був запланований лише один день. Цього замало, щоб повною мірою відчути їхню винятковість і красу.