«Прапор України у Росії діє як червона ганчірка на бика...»

Спілкуватися у Росії з тими, хто вдається до протесту, — собі дорожче. У цьому переконався власний кореспондент агенції УНІАН у Москві Роман Цимбалюк. Коли українець виконував свій професійний обов’язок репортера, його з колегою-телеоператором та молодим російським ученим, в якого брали інтерв’ю, на кілька годин запроторили до поліцейського відділку…

Інцидент стався після розмови власкора з 25-річним аспірантом історичного факультету Московського державного університету Захаром Сарапуловим. Зацікавив він українського журналіста тим, що 18 березня, у третю річницю анексії Криму, вивісив на балконі синьо-жовтий прапор. Як з’ясувалося згодом, зробив це не з політичних мотивів, а з побутових. У такий спосіб хотів привернути увагу муніципальної влади до... бардаку у гуртожитку МДУ, куди його поселили. Розраховував, що появу українського прапора у серці Москви неминуче обговорюватимуть у соціальних мережах, на це зверне увагу і влада — відтак буде змога публічно розповісти їй про щурів, тарганів та блощиць у кімнатах “общаги”…

А далі все було, як у трилері. Коли Роман Цимбалюк завершив бесіду з московським аспірантом і той показав український прапор, яким розмахував у вікні, прибули поліцейські. Забрали документи, звинуватили журналіста та його співрозмовника у тому, що проводили... несанкціонований мітинг, вигукували гасла. Повезли трійцю у поліцейський відділок. Випустили звідти лише після того, як звістка про скандальне затримання заполонила Інтернет. Визволяти журналіста приїздив український консул…

Роман Цимбалюк часто дає коментарі “Високому Замку” на тему російсько-українських відносин. Попри зайнятість, відгукнувся він і на нашу пропозицію прояснити вівторковий інцидент.

- Маєте відповідь на те, якою все-таки була мета вашого затримання і етапування у поліцейський відділок? Залякати («дабы умерил пыл»)? Дати зрозуміти, що є межа вашій “нахабній самодіяльності” (колючі запитання Путіну-Лаврову, жорсткі статті в УНІАН і такі ж блоги - у соцмережах)? А може, це “хід у відповідь” на намір СБУ заборонити в’їзд в Україну представниці Росії на «Євробаченні»-2017 Самойловій?

- Я не вдавався б до таких теорій, - каже Роман Цимбалюк (на фото). - Насправді ситуація виявилася банальною, навіть трішки дурною. Бо якби московські право­охоронці знали законодавство Росії, того, що сталося, не трапилося б. Не йшлося про якесь замовлення, спецоперацію чи ще щось. Просто капітан московської поліції вирішив показати, як він “любить батьківщину”. Не більше того.

- Можливо, їх насторожив український прапор?

- Звичайно. Коли я записав інтерв’ю із Захаром, то попросив, щоб він продемонстрував цей прапор. Після цього все і почалося. Поліцейські сказали, що доставили нас у відділок для з’ясування особи, при тому, що наші документи — паспорти, акредитаційні картки - отримали на місці. Тож наше затримання виглядало безглуздим.

- Чи толерантно ставилися до вас у поліції?

- Ніхто нас там не сварив. Але цікаво було, що поліцейські, яким років 30, намагалися зі мною проводити бесіду у такому режимі, як роблять це зі студентами. У мене викликали посмішку “дворові” фрази на кшталт «слышишь, давай по-хорошему!». Я відразу попередив поліцейських, що у мене трохи більше життєвого досвіду, ніж у їхніх студентів…

- Як сам історик-аспірант Захар Сарапулов ставиться до агресії Росії проти України, зокрема, до анексії Криму? Чи ним, коли вивішував український прапор, справді керував “побутовий” мотив?

- Публічно Захар говорить про свої побутові проблеми. Але... У цієї людини вища освіта. Вона володіє чотирма мовами. Те, що він говорить “на камеру”, — правильно, з точки зору його захисту. В іншому випадку йому можуть пришити екстремізм та інші неприємні речі. Думаю, Захар прекрасно розуміє, що прапор України на декого у Росії діє як червона ганчірка на бика. Але у своїх висловах він вкрай обережний. При згадці про Крим уникає слова “анексія”, але і не вживає “возз’єднання”. Каже - “присоединение”. Тобто його формулювання — нейтральні. Думаю, по-іншому він не може у ситуації, в якій перебуває.

Фото з архіву З. Сарапулова