Метеори у небі Греції

У цих скельних монастирях понад  тисячу років живуть монахи.

Комплекс монастирів Метеори розташований на півночі Греції, де серед Фессалійської рівнини здіймаються до неба могутні скелі, утворюючи химерне місто із кам’яних «стовпів» та «башт». На вузьких вершинах цих природних хмарочосів століття за століттям будувались обителі, подалі від суєтного світу і ближче до неба. За переказами, люди шукали усамітнення в печерах та кам’яних нішах Метеорів ще задовго до Х століття. Яким чином перші відлюдники піднімались вгору по неприступних прямовисних скелях, відомо, напевно, лише Богу.

Монастирі, які наче виростають із кремезних кам’яних «веж», відгороджували ченців не лише від мирських спокус, а й слугували надійним притулком від релігійних та політичних переслідувань. Люди віри ховались тут у часи іконоборства, рятувались від набігів хрестоносців, вікінгів та корсарів. Навіть святий Афанасій — засновник монастирів Метеорів, прибув до Фессалії із келії на горі Афон, відчуваючи невідворотність наступу військ Османської імперії. Під керівництвом Афанасія Метеорського у XIV столітті почалось спорудження монастирів, в яких уклад життя та розпорядок дня нагадував чернечий устав на Святому Афоні. Найбільший розквіт Метеорів припадає на XVI століття — тоді «Літополіс» («Кам’яне місто») налічував 24 обителі. У наш час Метеори — це два жіночі та чотири чоловічі православні монастирі, які у 1988 році були включені до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Каламбака — фонтани, скелі та мусака

«Мамо, не скотись клубочком у Каламбаку», — пожартувала донька, коли я фотографувала це затишне містечко з вершини однієї зі скель у Фессалійській долині. Розташоване наче за широкою кам’яною спиною, місто Каламбака дуже ошатне та спокійне — невеличкі білі будиночки з червоними черепичними дахами, акуратні площі із фонтанами, таверни, готелі та безліч сувенірних магазинчиків з книгами, листівками та магнітами на пам’ять про Метеори.

До речі, коли поглянути на карту північної частини Греції та почитати назви міст — Александрія, Катеріні, Драма, Едесса, Ларісса, Мармарі та інші, слово «Каламбака» звучить досить несподівано та дивно. Справа в тому, що грецьке місто, яке згадується у працях історика Страбона, отримало свою нову назву під час турецького панування сім віків тому. Тепер Каламбака — сучасне місто, вогні якого освітлюють прадавні скелі Метеорів.

«Обов’язково зайдіть в одну із сімейних таверн, що розташовані на центральній вулиці міста», — радить Дана, адміністратор готелю у Каламбаці. «Мусака, традиційна грецька страва із овочів та м’яса, а також буюрді — в основі страви сир, запечений із томатом та перцем, смакують справді по-домашньому», — запевняє Дана. «У таверні можна не лише смачно пообідати, а й відчути приємну атмосферу грецького дому. Стіни закладу майже завжди прикрашені картинами із місцевими краєвидами, а на численних поличках та шафках дбайливо розставлені фамільні фотографії багатьох поколінь власників».

Саме з Каламбаки починаються екскурсії до «ширяючих у небі» монастирів. Перша зупинка — в одній із іконописних майстерень, де створюють ікони за багатовіковими традиціями візантійської школи. «Дерев’яну основу ікони покривають по периметру особливою червоною фарбою, а потім прикріплюють до дошки готове полотно», — демонструє процес написання ікони Ольга, працівник майстерні. Тонесеньким клаптиком золотистої фольги дівчина огортає краї ікони: «Насправді сусальне золото набагато тонше, відповідно процес виготовлення ікони займає багато часу та потребує зосередження і гарних думок». При майстерні працює магазинчик, у якому можна придбати як написані вручну ікони, так і невеличкі друковані образки. Найчастіше із Каламбаки привозять копію чудотворної ікони Афонського монастиря Пантократора — «Старицю», на якій Божа Матір зображена у повний зріст. «Стариця» («Геронтисса») лікує важкі недуги, допомагає жінкам народити діток та опікується усіма, хто навчається, — головне, щиро вірити та не впадати у відчай.

Сто сходинок до неба

«Погляньте на цю дорогу, у розпал туристичного сезону тут немає місця, щоб припаркувати автомобіль», — ділиться Георгій, водій нашого автобуса. Проте на початку грудня в Метеорах кількість туристів та паломників незначна, у цей час тут панують незвичні для жителів великих міст тиша та спокій. «Навіть якщо приїжджатиму сюди кожного дня, цей фантастичний краєвид не перестане мене дивувати», — Георгій зупиняє автобус на оглядовому майданчику поблизу чоловічого монастиря Святої Трійці.

Дороги та прорубані у скелях сходи з’явились у Метеорах лише на початку ХХ століття. До того часу підйом був своєрідною пригодою та випробуванням на міцність. Ченців піднімали у плетених із мотузок сітках за допомогою спеціальних механізмів, розташованих усере-

дині монастиря. «Сітка каже ченцю: будь пильним; я не лише підіймаю тебе від землі до вершини, а й підношу тебе до неба», — наш екскурсовод Панайотіс Цацанідіс наводить відому цитату із книги монаха, що описував життя в Метеорах. Панайотіс пояснив, що таким же способом доставляли і матеріал для будівництва обителі — спорудження будівлі могло розтягуватись на п’ятдесят років.

Три століття тому мандрівник Василь Григорович-Барський відвідав монастир Варлаама, розташований на вершині величної скелі. Підйом у плетеній сітці сумнівної міцності, що розхитувалась від найменшого вітру, зайняв більш як півгодини. Отримавши надійну опору під ногами та помолившись, паломник поцікавився, як часто ченці змінюють мотузки. «Коли рвуться, тоді й міняємо», — ненадовго замислившись відповів настоятель.

Із зовнішнім світом монастир Святої Трійці сьогодні пов’язують серпантин дороги та тонка нитка троса, по якому їздить невеличкий фунікулер. У кабіні, що більше схожа на ліфт у багатоповерхових будинках, доставляють продукти та інші необхідні ченцям речі, а туристи долають численні сходинки кам’яної дороги. Крок за кроком піднімаємось вгору уздовж холодної скелі, що стає золотавою від перших променів сонця. Поруч із нами до монастиря прямує вгодований чорно-білий кіт — напевно, настав час сніданку.

Коти, туристи та Джеймс Бонд

Протягом одного дня неможливо відвідати усі монастирі в Метеорах. І річ не лише у складності підйому чи значній відстані між монастирями — обителі відкриті для паломників та туристів лише у певні години та дні. За вхід ченці збирають порівняно невелику плату у розмірі трьох євро. Тут не бажано голосно розмовляти, сміятись та робити фотографії у храмах.

Перерахувавши усі сходинки, опиняємось на подвір’ї чоловічого монастиря Святої Трійці. Уздовж стін дбайливо розставлені яскраво-зелені деревця у керамічних горщиках, а на дерев’яних лавочках з поважним виглядом сидять різнокольорові коти. Сьогодні у монастирі живе лише декілька ченців, тут неймовірно красиво, тихо та, здається, зовсім близько до неба. «Коли вершини скель торкаються хмар, а долиною стелиться ранковий туман, відчуваєш абсолютний спокій та умиротворення, чуєш кожен подих та удар серця. Таким цей краєвид був тисячі років тому, таким він буде завжди», — каже Панайотіс, вдивляючись у навколишню панораму.

«Монастир Святої Трійці розташований на окремій скелі, відносна висота якої сягає чотирьохсот метрів. Відомо, що монастир був заснований у середині XV століття, імовірно, ченцем Дометієм», — повертає нас до реальних фактів екскурсовод. Панайотіс — кандидат історичних наук та гід-екскурсовод із двадцятирічним досвідом роботи, його екскурсії насичені численними датами, легендами та цікавими розповідями про минуле та сучасне життя Метеорів. «Храм монастиря розписаний прекрасними фресками XVII та XVIII століть, проте найбільшу цінність становить Євангеліє, надруковане у 1539 році у Венеції».

І ще у монастирі Святої Трійці можуть розповісти про Джеймса Бонда — відомого персонажа романів Яна Флемінга. У 1980 році в Метеорах знімали декілька сцен фільму про агента 007 «Тільки для твоїх очей». У фільмі Бонд, у виконанні актора Роджера Мура, рішуче піднімається по вертикальній стіні, використовуючи як страховку мотузку. Сьогодні у Метеорах можна побачити скелелазів, проте цей вид екстремального відпочинку дозволений лише на тих скелях, де немає монастирів.

Нова сім’я

Монастир Великомучениці Варавари (Русану) притулився на вершині порівняно невисокої скелі. Щоб потрапити до монастиря, необхідно спочатку піднятись численними сходинками, а потім перейти вузенький місточок, який нависає над прірвою. У внутрішньому дворику обителі — доглянута клумба у формі хреста та горщики з різнобарвними квітами, чистота та спокій. Монастир Святої Варвари — жіночий.

При вході нас зустрічає поважного віку черниця та роздає дівчатам довгі, до п’ят, спідниці — у монастирі не слід ходити у джинсах чи коротких платтях. Монахині мають свою пасіку, фруктові сади та теплиці, працюють в іконописній майстерні, а також приймають паломників. Черниці також розписують невеличкі, округлої форми камінці — зображають скелі із монастирями та продають туристам на згадку.

«Перед тим, як прийняти постриг та залишитись в обителі, необхідно тут прожити деякий час. Важливо зрозуміти, яким чином складуться стосунки з іншими поселенцями монастиря. Згодом настоятель три рази пропонує послушнику взяти з його рук ножиці, тим самим запитуючи, чи готовий він прийняти сан», — розповідає наш гід. «Відмовившись від зовнішнього світу та, можливо, покинувши своїх близьких, чернець знаходить тут нову сім’ю», — Панайотіс підбиває підсумок екскурсії по Метеорах.

Коли я виходила із монастиря, мене окликнула черниця і попросила повернути їй видану напередодні спідницю: «Ви не перша, хто залишає наш монастир у такому вбранні. Матеріальні цінності тут втрачають свою вартість, забуваються старі та нікому не потрібні образи, стираються з пам’яті відчай, гіркота та біль. Натомість з’являється відчуття близькості до чогось нам невідомого та одночасно прекрасного, зміцнюється віра у Бога та в доброту людей».

Фото автора

Схожі новини

Популярне за добу

Популярне за тиждень