Закохані у Жешуві призначають побачення біля підвалів на площі Ринок

Майже кожне польське місто подібне на Львів. Жешув не виняток. Площа Ринок як дві краплі води схожа на львівську, тільки більших розмірів. Та сама бруківка, ті самі різнокольорові кам’яниці.

Єдина відмінність — у Жешуві стан збереження пам’яток архітектури на вищому рівні, ніж у нас. Історичні будівлі “причепурені” за всіма правилами реставрації, жодної тобі “косметики” чи експерименту з фарбами.

На реставрацію пам’я-ток архітектури поляки отримують гранти та допомогу Євросоюзу. Левову частку цих витрат бере на себе ЄС, лише 10-20% фінансує місто. Туризм для польського Жешува — одна зі складових прибутків міської скарбниці, плюс щороку отримують кількасот мільйонів злотих інвестицій. Це при тому, що у Жешуві мешкає 184 тисячі чоловік, а річний бюджет міста — понад мільярд злотих. У Львові населення у чотири рази більше, а бюджет у рази менший...

Дороги — як лялечки!

Їздила до Жешува у складі львівської делегації в рамках проекту “Підземне місто: розвиток та промоція транскордонного туризму через створення туристичного шляху підземними дорогами Жешува, Любліна та Львова”. Перше, на що звернула увагу, перетнувши польський кордон, — у наших сусідів на повну котушку йде будівництво доріг, митних переходів, нових торгових центрів... Куди не глянь, всюди працює будівельна техніка. Кожного галичанина вразять у Польщі чудові дороги.

І ось ми у Жешуві (від українського кордону 90 кілометрів). Місто зустрічає нас туманним ранком. Небо ось-ось “розплачеться”. Жешувський регіон є найтеплішим у Польщі: літо триває з травня до кінця вересня, зима не дуже холодна. Центр Жешува квітне різнокольоровими клумбами. Тут усе — для комфорту туриста. Є стоянки для туристичних автобусів та автомобілів, пішохідні вулиці мають обмежувачі для транспорту.

З самого ранку площу Ринок починають окуповувати групи іноземних туристів. Кожних півгодини гіди приводять у серце міста кілька десятків іноземних гостей, щоб показати найвизначніші пам’ятки та туристичні атракції: підземну туристичну трасу, замок Любомирських, пам’ятник Тадеушу Костюшку.

Поляки непритомніють від нашої бюрократії

Ратуша — найвища будівля площі — зведена у 1591 році. У її підвалах відкрито фрагменти старих стін, склепіння та підвали. Поруч з ратушею — сцена, де щовечора виступають співаки, танцювальні колективи. Найбільшою туристичною атракцією площі є підземна траса протяжністю 369 метрів. Там є 25 пивниць, 15 коридорів глибиною 8-10 метрів. Траса стала місцем зустрічей молоді, біля неї закохані пари призначають побачення. Проект обійшовся у 10 мільйонів злотих. Допоміг Євросоюз. Траса не приносить надприбутків — це не було ключовою метою проекту, її створили, щоб показати туристам історію підземного міста.

У підземному музеї є на що подивитися. В одному з коридорів туристам показують штучний скелет. Розповідають, що під час прокладення траси у підземеллі знайшли скелет людини. Припускають, це єврей, який тут переховувався за часів війни. Є тут і гусарський одяг, зброя, жорна для борошна, посуд... Усе це привертає увагу в підземних мурах, ледь освітлених лампадками.

Наші західні сусіди залюбки обговорюють з нами найбільш болючі проблеми, щиро намагаються підказати, як реалізувати той чи інший проект. Знають, що на заваді розвитку в Україні стають бюрократичні перепони, недосконале законодавство. Коли обговорювали камені спотикання проекту “Підземне місто у Львові”, поляки бралися за голову, коли чули, скільки кіл пекла треба пройти, скільки ухвал сесії та паперових формальностей утрясти, щоб зробити перші кроки до реалізації якогось інфраструктурного проекту. У Жешувській міській раді кажуть, що під час прокладення підземної туристичної траси не проводили масових археологічних досліджень, все було на формальному рівні. Не потрібно було голосувати на сесії за відведення землі під будівництво, бо ділянка і так є в комунальній власності. У Жешуві таку трасу проклали за кілька років, а у нас затягнули б на десятиріччя.

Із супермаркетів повертаються, як Святі Миколаї

Чи не кожен українець, який вирушає до Польщі, отримує вдома довжелезний список продуктів, які у польських супермаркетах можна купити дешевше. Від шкарпеток до сосисок із сиром, — показує мені свій план покупок пан Володимир, який їхав до Жешува у складі делегації. Обмінники тут на кожному кроці. Хочеш, купуй злоті в банку, хочеш — просто на вулиці в канторі. Із супермаркетів повертаються, як Святі Миколаї — з повною торбою подарунків.

Зайшли у кав’ярню пообідати. Повноцінний обід з першим, другим і третім коштуватиме понад 60 злотих (курс: 1 гривня — 2,44 злотого). Традиційна польська страва — журек коштує 9,5 злотого за порцію, гороховий суп — 9 злотих, бігос — 7, український борщ — 9,5.

М’ясних смаколиків тут, як кажуть, до вибору і до... розміру гаманця. Курка на грилі — 22 злотих, стейк з індика — 24, котлета — 20, м’ясні зрази — 26. Рибні страви — 20-28 злотих. За порцію овочевих салатів доведеться викласти 14-15 злотих. Гарніри (макарони чи гречка) — 22-24 злотих. За філіжанку кави заплатила 12 злотих, а у кафе підземної туристичної траси — 4 злотих, капучіно — 7 злотих. Чоловіки смакували польським пивом — 6 злотих. За алкогольні коктейлі треба викласти від 11 до 20 злотих.

Зовні інтер’єр залу закладу харчування вражає: оформлений у польському стилі, зручні крісла, між столами — декоровані скляні перегородки. Варто зайти в туалет, як картина міняється: клямка з дверей залишилася у моїх руках, плитка та унітаз — з часів бабці Австрії... Офіціанти погано володіють англійською, на страви доводиться чекати півгодини.

Вирушаючи додому, ще раз переконалася, що у нас з поляками багато спільного: історія, погляди на життя, бажання його змінити. Та нашим сусідам пощастило більше. Вони мають надійні фінансові плечі — Євросоюз.