«Маємо передати інформацію про битви воїнів УПА наступним поколінням»

29 вересня цього року, неподалік села Зіболки, що на Жовківщині, відкрили пам’ятний знак, присвячений битві між сотниками УПА та спецвідділами НКВД. Бій на цьому місці відбувся 22 березня 1945 року.

Українським військам вдалося вирватися з оточення. Про це журналістці «ВЗ» розповів керівник ГО «Галицькі сурми» Юрій Ліпар.

Разом з командою фахівців Юрій Ліпар працює над встановленням пам’ятних знаків, присвячених видатним битвам, у яких брали участь упівці, з 2004 року. З часів Помаранчевої Революції, коли в країні відбулись зміни… З того часу вдалося встановити шість таких пам’ятних знаків: у селі Грушеві (Дрогобицький район),

неподалік польсько-українського кордону. Два пам’ятні знаки встановили у Яворівському районі, зокрема, у центрі села Немирів,

а також — на околиці Немирова (неподалік кладовища). Є такий пам’ятний знак на околиці міста Радехова (Шептицький район). А також біля Олеського Замку (Золочівський район), де свого часу відбулась третя конференція ОУН.

На пам’ятному знаку, що біля села Зіболки, написано: «Найбільша любов — віддати життя своє за друзів своїх» (Єв.Івана 15.13). А також розміщено інформацію про кількість загиблих вояків ОУН УПА та кількість знищених москалів… Громадські активісти змонтували також біля пам’ятника флагшток. Це подарунок від 55-річного директора рекламної компанії «Лакор», члена команди, Мирослава Білика, який нині служить у ЗСУ.

За чотири кілометри від битви знаходиться дитячий табір «Росинка». Зі слів громадських активістів, у програму дитячого табору буде також включений похід до місця битви та підняття прапора кожної зміни.

— У нашій команді є ідеолог, колишній геолог, — Роман Ліскевич, — розповідає журналістці «ВЗ» Юрій Ліпар. — Він досліджує історичні факти, які пов’язані з битвами, у яких брали участь воїни УПА. Ми виїжджаємо на місце, спілкуємося з місцевими жителями та визначаємо місце, де такий пам’ятний знак можна встановити. Священник освячує це місце…

Наша будівельна компанія базується у Жовкві. Там ми і виготовляємо ці пам’ятні знаки. Усі роботи виконуємо за власний кошт, ціна пам’ятника залежить від відстані до місця і розмірів. Їхня вартість — «в районі» 500−1500 доларів.

На Жовківщині (біля села Зіболки) — це була одна з найбільших битв, — продовжує розмову Юрій Ліпар. — Упівцям вдалося вирватися з оточення, бо вони обрали нову тактику ведення бою — сиділи не у лісі, а у полі, у чагарниках. Добре бачили ворога… Хоча сили були нерівні, упівців було 167 осіб, а енкаведистів — 2000. У тому бою упівцям вдалося покласти багато москалів… Після чого бійці УПА почали рухатися у бік волинських лісів.

Таких визначних місць на Львівщині є ще багато. Наприклад, на Жовківщині є Мокротинські ліси. Там теж тривали важкі бої… Ми розглянемо усі битви і оберемо одну з них, тоді визначимо місце, де встановимо новий пам’ятний знак.

Щороку, на святкування дня створення УПА, ми їдемо разом з мером Степаном Коханчуком на окраїну Радехова. Ставимо свічки… Цей захід включений у програму міста. Маємо передати інформацію про битви воїнів УПА наступним поколінням.

Пригадую, у 2008 році ми робили один з перших пам’ятників у Немирові. Тодішній мер був «регіоналом». Він вимикав світло, аби ввечері ми не могли монтувати пам’ятник. Ми тоді заводили машини, світили фарами, і так працювали… А коли встановлювали пам’ятний знак на окраїні Радехова у 2005 році, хтось вистрелив у наш бус… Куля пробила лобове скло. Ми тоді написали заяву до правоохоронних органів, але стрілка так ніхто і не знайшов…

Історичний факт:

Бій сотні УПА «Галайда-1» проти 2 полків Червоної армії та спецвідділів НКВД відбувся біля села Зіболки — тепер Жовківський район на Львівщині, 22 березня 1945 року. Сотнею повстанців командував Василь Василяшко — «Перемога». Вона нараховувала 167 вишколених бійців, які складали кулеметну і гарматну чоти та рій розвідників. 15 березня всі прибули на ніч в село Верини, що неподалік Жовкви. За 6 діб отримали інформацію про приїзд у Жовкву великої кількості радянських бійців, які зайняли ще декілька населених пунктів. Їх передислокували на Львівщину з Волині з метою прискорення ліквідації підпілля, а також задля недопущення прориву повстанців в інші регіони.

Розвідка УПА донесла, що радянські сили готують облаву на Зіболківський ліс. Тоді бійці вирішили розташуватися у малих гаях лісу та окопалися на зручних позиціях перед відкритою галявиною. Сподівалися, що чекісти оминуть їх та не виявивши нікого в лісі, повернуть назад на місця дислокації.

Чекістська облава розпочалася 22 березня. Участь у ній брало 6 тис. радянських бійців та нещодавно мобілізовані солдати. Вступивши до лісу о 5:00, вони спочатку оминули гаї, але за 5 год повернулися та вийшли прямо на повстанців. Бій воїни УПА почали вимушено об 11:00 за наказом сотника.

Радянські солдати у перших рядах наступали суцільною лавою, потрапили під прицільний кулеметний вогонь та майже всі загинули. Але вже згодом іншим вдалося оточити повстанців та почати тіснити їх.

Важкий бій тривав годину. Сотника Василяшка поранили в груди, але він все одно продовжував командувати. Наказав прориватися з оточення. Готували прорив чоти під командуванням повстанців Сивого та Лісового, а прикривала їх чота командира Ігоря.

Жорстокі бої тривали до сутінків, але врешті воїнам УПА вдалося вирватися та відступити вглиб лісу. Під час прориву радянські бійці вирішили, що УПА отримали значне підкріплення та призупинили атаку, що також сприяло вдалому виходу. Незабаром до побратимів приєдналася і вціліла чота Ігоря.

Радянські війська втратили вбитими 480 осіб, серед яких 33 офіцери, 2 полковники й 3 майори. Мали кілька сотень поранених. Воїни УПА втратили 40 осіб та мали 18 поранених. Під час прориву жоден не дався ворогу живим.

Уже 26 квітня, залікувавши рани, Василяшко брав участь у нападі на райцентр Радехів, під час якого із радянського концтабору вдалося звільнили понад 200 політв'язнів. 27 квітня 1945-го Василяшку надали звання хорунжого УПА, а за добу його нагородили Бронзовим Хрестом бойової заслуги.