Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Там поховано не визволителів, а радянських карателів…»

Жителі Болехова на Прикарпатті обурюються, що разом з учасниками Другої світової війни у місті вшановують «енкаведистів»

Пам’ятник у Болехові, довкола якого точаться гарячі дискусії... Фото Наталії Балюк
Пам’ятник у Болехові, довкола якого точаться гарячі дискусії... Фото Наталії Балюк

На центральній площі міста обласного значення Болехова (Івано-Франківська область) привертає увагу пофарбований під бронзу монумент напівлежачого воїна, який з останніх сил тримає в руках бойове знамено. Позаду — меморіальні таблиці із прізвищами двох з половиною сотень похованих у цій братській могилі солдатів, сержантів, офіцерів радянської армії. Окремо, по обидва боки пам’ятника, надгробки з прахом двох героїв радянського союзу. А на постаменті під цією скульптурною композицією зроблено напис: «Вічна слава героям, що полягли в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини!». 9 травня, у День перемоги, офіційні особи покладають тут вінки. Однак у болехівців є глибокі сумніви, що всі, хто покоїться тут, справді є героями. Що полягли вони за свободу і незалежність. Що заслуговують на вічну пам’ять і на високу честь покоїтися у центрі міста…

«Герої», які воювали з українськими повстанцями

Ми поспілкувалися з кількома жителями цього міста і зрозумі­ли, що підстави для громадсько­го збурення є.

Ось що розповідає вчитель­ка математики Марія Сандюк:

— Може, і справді у цій брат­ській могилі поховано частину тих, хто визволяв наше місто від фашистів. Але там також хоро­нили загиблих бійців радянських спецорганів, які воювали з укра­їнськими повстанцями. У наших краях сотня Бея поклала дві со­тні «енкаведистів». Їх звозили машинами-«полуторками», во­зами — де могли, там їх ховали. На скляних табличках було напи­сано прізвища і дати загибелі - 1949, 1950, 1951 роки. То не були визволителі - то були карателі!

Мій вуйко Петро Парахо­няк працював ветлікарем і за­одно очолював Товариство охо­рони пам’ятників культури у Болехові. Добре знав історію цьо­го пам’ятника. Десь з 10−15 ро­ків тому домагався, аби недореч­ні написи про «геройство» зняли. До нього не прислухалися — то він узяв і побив ті написи палицею. Не міг змиритися з неправдою. На вуйка подали в суд. Родина за­платила за побите скло, прізвища на таблицях відновили — щоправ­да, вже без вказування дат.

Я чула, що у нашому місті по­рушують питання про те, щоб забрати ту могилу звідти. І пра­вильно роблять! Де таке бачено — у центрі міста зробили цвинтар?! Ті нелюди вбивали наших хлоп­ців, а їм така честь!

Коли ставили пам’ятник, була ціла історія. Старші жителі Боле­хова розповідали, що того дня два радянські міліціонери вирі­шили позмагатися між собою, хто з них швидше доїде від мі­ліції до лісокомбінату. Гнали на двох «полуторках». У цей момент зі школи № 2 виходила колона ді­тей, яку вели на відкриття того пам’ятника. Машина в'їхала у ді­тей, були жертви…

Люди правильно кажуть, що треба той пам’ятник із центру міста прибрати.

Замість зірок — хрести…

Багато цікавого про історію появи цієї могили і пам’ятника розповіла нам і Галина Якимів, наукова співробітниця Музею історії Болехова ім. Романа Скворія.

— Пам'ятник встановле­но 1956 року. Це копія львівського монумента, що стоїть на Пагорбі слави, його автором є скульптор Яків Чайка.

Наші старожили і мій бать­ко, краєзнавець Роман Скво­рій, який досліджував цю тему, розповідали, що сюди спочатку звозили тих, що загинули, ви­зволяючи від гітлерівців Боле­хів. Частину тіл родичі позаби­рали. Тож ніхто достеменно не знає, скільки там поховано на­справді, ніхто не вів обліку. Піз­ніше тут хоронили «енкаведис­тів», учасників облав.

На цьому місці є могила ге­роя радянського союзу Геор­гія Андреєва. Сам він з Алтаю. Воював на фронті до січня 1945 року. А потім був переведений на військову службу до Болехо­ва. Загинув у вересні 1945 року. Він ніякий не визволитель, бо Болехів звільнили 6 серпня 1944 року. Андреєв був убитий у бою з воїнами УПА.

Ми вважаємо, що треба останки цих загиблих перепо­ховати на цвинтарі, бо так ро­бить весь цивілізований світ, і це було би по-християнськи. Ми так само перепоховали у братській могилі на цвинтарі останки воїнів УПА. Триває де­комунізація, зносять всі сим­воли того часу. А у нас перед пам’ятником стоїть той символ — п’ятикутна зірка для Вічного вогню. Щоправда, після рес­таврації надгробків на них за­мість зірок з’явилися хрести.

Десь понад рік тому на пам’ятнику солдатові відпала голова. Спочатку думали, це зробили зловмисники. Але це сталося само собою, бо спору­да стара, час зробив своє: туди затікала вода, голова відлама­лася, впала на могилу Андреє­ва і потовкла плитку. Пам’ятник відновили, помалювали, щоб мав пристойний вигляд.

Очевидців поховань у брат­ській могилі уже нема серед живих. Але сучасники кажуть, що цей пам’ятник давно треба було перенести на кладовище. Якось до нас приходив стар­ший чоловік і прямо так запи­тав: «Доки та ганьба стоятиме у центрі міста, коли знову іде війна з тим же окупантом?»

Погоджується з цією думкою і землячка пані Галини — Ольга (свого прізвища і посади вказу­вати не захотіла):

— Від багатьох людей я чула, що у центрі міста, крім солда­тів минулої війни, поховано че­кістів, які воювали з УПА. Чи заслужили вони на такі почес­ті? Багато хто каже, що на цьо­му місці замість «визволителя» добре було би поставити по­минальний хрест… А дехто вва­жає, що не треба порушувати це питання, мовляв, воно «не на часі». Але я думаю інакше. По­трібно зібрати всю інформацію про цей пам’ятник, встановити істину. Бо повної правди ми так і не знаємо. Зараз іде війна з ро­сією, яка намагається «визво­лити» нас від самих себе. А ми і далі живемо за старими стерео­типами, не змінюємося…

«Золотої зірки» майору нквс ніхто не вручав…

Дізнатися правду — справа не така вже й складна, як зда­валося б. Досить нашим чинов­никам докласти трішки зусиль, і все стане очевидним.

Завдяки архівним даним, по­черпнутим з допомогою Інтер­нету, багато цікавого і несподі­ваного нам вдалося довідатися про одного з похованих у Боле­хові - «героя радянського со­юзу майора Павла Петровича Зубка». Як виявилося, ніхто ні­коли цьому офіцерові такого звання… не присвоював. У цьо­му ми переконалися, «перело­пативши «список носіїв цього звання, який розміщено у Вікі­педії. Героєм радянського со­юзу був інший Павло Зубко, по батькові - Наумович, льотчик, який загинув на Одещині у 1944 році.

Про те, що похований у Бо­лехові Павло Зубко не був ге­роєм радянського союзу, за­свідчує і довідка Центрального прикордонного архіву фсб ро­сії, видана на запит громадяни­на Кудрявцева. Там відповіли, що свідчень про присвоєння такого звання немає.

А цей герой виявився липовим... Фото Наталії Балюк
А цей герой виявився липовим... Фото Наталії Балюк

Про це з подивом каже коор­динатор проєкту «Електронна книга Пам’яті України» Дмитро Заборін. У відповіді на запит громадянина, який на­звав себе Іреком, пан Заборін зазначає, що єдине згадування про те, що П. П. Зубко — герой радянського союзу, міститься на мармуровій плиті у Болехові.

Отож, хтось намагався ввес­ти жителів цього міста в оману.

Відкрилася ще одна непри­ваблива правда про майора Павла Петровича Зубка. На од­ному з російських «патріотич­них» ресурсів ми прочитали, що він «погиб в неравной схват­ке с бандитами. Случилось это в районе села Остре Станис­лавской области (швидше за все, йдеться про село Острів Галицького району, яке розта­шоване порівняно недалеко від Болехова. — І. Ф.)… Здесь раз­ведка отряда напала на след большой группы бандитов…».

У листопаді 1988 року пра­цівники Центрального архіву прикордонних військ кдб срср повідомляли народний музей бойової слави Станіславської дивізії, що Павло Петрович Зубко народився у селі Слобо­ді Троїцькій Ворошиловград­ської області. Був слухачем ви­щої школи нквс. З червня 1944 року у 14-му прикордонному загоні військ нквс виконував обов’язки начальника штабу. Загинув 29 травня 1945 року. Як сказано у документах, «по­гиб смертью храбрых в бою при столкновении с бандгруп­пой».

До слова, згадуваний вище координатор «Електронної книги Пам’яті України» Дмитро Заборін зазначає, що у брат­ській могилі на центральній площі у м. Болехові похороне­но 257 осіб. З них офіцерів — 7, сержантів і солдатів — 74, неві­домих — 176. Хто ті «невідомі» — можна лишень здогадуватися.

Цей же дослідник зазначає, що на військовому кладовищі у Болехові ховали і «військовослужбовців, які загинули у су­тичках з підпіллям ОУН і бойо­вими загонами УПА».

Про іншого, похованого у Болехові героя радянського союзу Георгія Андреєва, ми ді­зналися, що він загинув 2 ве­ресня 1945 року. У персональ­ній картці вказано, що помер від ран. Від яких саме? Отри­маних у боях з воїнами УПА?

Коментар для «ВЗ»

Ілона Калитин, заступник міського голови Болехова

З приводу цього пам’ятника у нас було звер­нення від депутатів, від жи­телів Ужгорода. У червні його розглядали на місто­будівній раді. Пам’ятник пе­ребуває в аварійному стані, двічі у ньому відпадали де­талі. Була думка встанови­ти інший пам’ятник. Згідно з архівними даними, на цьому місці є 316 поховань. Ми не можемо сказати, хто з похо­ваних у цій братській могилі воював в якій армії…

Будемо обговорювати це делікатне питання у на­шій громаді - хочемо почу­ти думки всіх. І діяти будемо зважено. Можливо, там ле­жать чиїсь родичі…

Схожі новини