«Херсонці почуваються у клітці, в якій стріляють і вбивають, та з якої нема виходу»

Знайти співрозмовника на окупованій території – справа не з легких. Перші кілька осіб, до яких я звертаюся, злякано відмовляються. Одна обурюється: добре вам там, у безпечному Києві, а тут у нас!.. Власне хочу знати, як там у вас, розкажіть - прошу. На тому кінці різко обривають розмову. Пробую знову.

На російські БТРи херсонці йшли тільки із коктейлями Молотова

Зрештою, порозмовляти погоджуються дві жінки: Олена і Катерина.

Олена 52 років родом із Херсона, в окупованому місті у неї 82-річний батько. У батька на фоні сильного стресу, спричиненого війною, прогресує деменція. Олена попросила сусідку не випускати батька з квартири. Зв’язок з Херсоном підтримує регулярно. «Батько живе як у клітці», - бідкається.

У клітці увесь Херсон, - вважає мер міста Ігор Колихаєв. Українського мера окупанти усунули від виконання обов’язків, призначивши на посаду свого, росіянина. Окупанти також поставили свого військового коменданта і голову адміністрації. Новий начальник поліції – колаборант з Криму. Планує прогнати херсонських співробітників, які залишилися, через детектор брехні на предмет лояльності до росіян.

Херсон – єдине обласне місто, яке вдалося захопити російській армії. У майже 300-тисячне місто нападники без проблем зайшли з Криму. Питання «хто здав Херсон?» зависло риторично. Одностайно політичні аналітики і мої співрозмовники сходяться на одному – перед вторгненням місто залишили всі працівники СБУ, поліція, керівництво області.

Чонгарський перешийок, адміністративну межу з Кримом, було розміновано, з неї російські танки заїхали у Херсон як на парад.

На захист міста хотіли стати добровольці, кинулися у військкомати. Але не було керівництва, не було ніякої організації. У той час, як у Києві теробороні видавали зброю, херсонська тероборона йшла на ворога практично з голими руками. 36 осіб полягло одного дня у Бузковому парку - на російські БТРи херсонці пішли тільки із коктейлями молотова. Загалом у перші дні загинуло 75 тероборонівців.

Українські сили, перебуваючи у суттєвій меншості, ще два дні утримували Антонівський міст через Дніпро. На вулицях міста люди під українськими прапорами голіруч завертали російську техніку.

Зараз люди намагаються не виходити на вулиці. Херсонці повною мірою відчули на собі, що таке російський терор.

Місту відрізали доступ до українських засобів масової інформації, заборонили роботу неугодних кремлівському режиму ЗМІ. На головній площі міста - площі Свободи знищили вебкамеру. Тож Україна також не має картинки з Херсона. Періодично пропадає мобільний зв'язок. Одного дня зв’язок зник на три доби, після чого з’явився вже російський. Усі комунікатори контролюються, підключення до інтернету також йде через російські канали. Телефони прослуховуються. Херсонці тихо ненавидять росіян, але бояться і сидять по хатах.

Інформацію про зниклих безвісти найперше перевіряють у морзі

«Україна вас покинула», - одне із гасел російської пропаганди. Іншим разом росіяни розповідають, що України вже нема, Київ здався, президент Зеленський втік. Над містом висять російські прапори.

російську пропаганду підсилюють залякуванням. Окупанти виловлюють людей і примушують просити вибачення на камеру перед російськими військовими. Відео з «вибаченнями» викладають у публічний доступ. На одному відео молода жінка, яка називається Катериною Коломієць, «визнає вину» і каже, що їй провели так званий курс денацифікації. Що таке «курси денацифікації» у Херсоні добре знають - це тортури.

Російські військові також приходять у квартири городян проводити «роз'яснювальні бесіди». Незгодні з режимом раптово зникають. Відео з каяттям і зниклих безвісти дуже багато.

Відомою стала історія священника і відомого місцевого волонтера Чудиновича, якого представники нової міліції викрали просто з церкви.

Священник пережив пекло. Коли його нарешті відпустили, він дав стриманий коментар. Згодом з великим ризиком перебрався на територію, підконтрольну Україні, де звернувся до поліції і врешті міг відверто розповісти про страшні побиття та приниження.

Чудинович зізнався, що коли його реально майже почали ґвалтувати, його охопила паніка. І коли окупанти стали вимагати згоду на співпрацю, він погодився й підписав відповідний документ.

«Мені насправді дуже соромно. Але я прийняв рішення все розказати. Хочу, щоб кожен почув, як вони поводяться з людьми, щоб ті потім говорили на відео, нібито з ними поводилися добре», – сказав Чудинович.

Моя співрозмовниця Катерина не називає прізвища, не показує обличчя. На розмову погоджується тільки тому, що викрали її тітку Ірину Горобцову. Приводом начебто стали пости в Інстаграмі, де Ірина проявляла свою проукраїнську позицію, та проживання в багатоповерхівці звідки видно Чорнобаївку. Під Чорнобаївкою, як відомо, нападники зазнають збитків. Тож вирішили, що Ірина - коригувальник вогню. Молоду жінку забрало шестеро озброєних військових 13 травня. Досі про її долю нічого невідомо.

Катерина у соцмережах також приховує своє справжнє ім’я та прізвище. Однак вважає, що тітку може врятувати тільки розголос і активно пише прохання про допомогу у пошуку. Зазвичай інформацію про зниклих безвісти перевіряють у міліції, лікарнях та морзі. Ірини нема ніде.

Херсонці ладні вириватися будь-куди на підконтрольну Україні територію. Однак евакуйовуватися в Україну окупанти не дозволяють. За увесь час не було жодного «зеленого коридору».

Перебратися з Херсону можна тільки у Крим чи росію

«Ми у клітці, - пише Ігор Колихаєв, - намагаємося цю клітку чистити, усувати певні поломки, але... ми у клітці. Багато хто намагається з неї тікати на свій страх та ризик. Та без жодних гарантій»

До 26 квітня ще можна було вислизнути з Херсона до Одеси за 100 доларів, тепер місцеві перевізники возять до Запоріжжя. З одної особи просять 10 тисяч гривень. За офіційними даними, з міста виїхали 40% населення, з області - кожен п’ятий. Мої співрозмовниці вважають, що більше. Відомі теж історії, як люди вибиралися з міста плазом через поля – аби тільки до українського блок-поста. Зараз у Херсоні залишилися переважно пенсіонери, ті, що не мали своєї автівки або грошей, щоб виїхати.

На сьогодні перебратися з Херсону можна тільки у Крим чи росію. Без жодної гарантії, пройшовши принизливі перевірки.

«Заїхати у Херсон тим, хто з київською пропискою, дуже-дуже небезпечно. – каже Олена. - Тому я не їду по батька».

Попри усі залякування, росіяни у Херсоні довго не могли встановити окупаційну владу – у місті нема колаборантів. Підприємців запрошували проходити перереєстрацію - жоден не прийшов. Розрахунок йде у гривнях. У місті діє партизанський рух. Херсонці тримають дулю в кишені і роблять своє, хоч навіть вільно дихати у місті важко.

Люди сидять як миші в норах

У місті-клітці на деяких вулицях немає енергопостачання чи води. За водою можна стояти у черзі навіть кілька годин. У аптеках давно немає ліків. Великі магазини не працюють. Торгівля ведеться як на початку 90-х: з рук, з багажників автомобілів, з тротуару. Їжу на продаж у місто привозять селяни. Паливо на вагу золота. Ціни на продукти в окупації подорожчали уп’ятеро. На початках херсонці гордо відмовлялися брати пайки типу гуманітарної допомоги в окупантів. Тепер беруть частіше – їсти щось треба.

О 12 дня вулиці міста спустошуються. Люди воліють зайвий раз не потрапляти окупантам на очі.

«Люди сидять як миші в норах, існують на тваринному рівні: купити, поїсти і сховатися» - каже Олена. Якщо мусять вийти - ходять парами. І страшно очі підняти. Бо якщо твій погляд не сподобається – підеш на курс денацифікації.

У місті квітне вандалізм, грабіж, мародерство. Загарбники «денацифікують» людські хати, майно, усе, що бачать. Фермерів окупанти змусили проводити посівну на умовах 30 на 70. Тобто заберуть 70% врожаю. Зерно минулих врожаїв вже вигребли з елеваторів і вивезли до Криму.

Довкола Херсона багато сильних пожеж – степ легко займається через постійні обстріли. Люди вибухів бояться і радіють, бо коли чують вибухи – з’являється надія, що їх ідуть рятувати Збройні сили України.

Олена Бондаренко