Передплатити

«Москва переконуватиме українців, що не «Бандера прийде і порядок наведе», а Путін...»

Російська політика – очима колишнього власкора УНІАН у Росії


Під час пресконференцій російського президента Роман Цимбалюк змушував Путіна нервувати...

Віднедавна у Росії немає жодного українського журналіста. З Москви до рідного Києва перебрався колишній власкор агенції УНІАН Роман Цимбалюк. Він, зокрема, висвітлював резонансні судові процеси над українськими заручниками, під час ефірів на деяких тамтешніх ЗМІ відкривав рядовим росіянам очі на справжній стан речей у Криму і на Донбасі, загалом в Україні. Попри журналістські обов’язки, Роман Цимбалюк виконував у Москві і свою громадянську місію: передавав продукти (і свіжі новини з батьківщини) нашим військовим морякам, захопленим біля Керченської протоки. Наш колега долучився і до збору коштів для підтримки українських воїнів на сході. Радикальні московські політики вимагали “прибрать к ногтю” київського кореспондента. Над Цимбалюком почали згущуватися хмари. З’явилися повідомлення, що невдовзі “українського писаку” можуть заарештувати...

– Романе, у вас, напевно, зміша­ні почуття: з одного боку, свята від­значили вдома, в Україні, а з іншо­го – вимушено покинули своє місце праці за кордоном, де провели 12 ро­ків. Наскільки серйозними були у Мо­скві загрози для вашої свободи, жит­тя і здоров’я?

– Тут є тільки дві опції: або ти вільна людина, дивишся на небо і кайфуєш від цього, або ж дивишся на те небо уже че­рез ґрати. Я не думаю, що у Росії мене хотіли посадити. Хоча… Багато хто ко­лись у Росії вважав, що люди на кшталт Олексія Навального – «священні коро­ви», недоторканні. А «священних корів» у Росії немає.

Я не ставив собі завдання залишити­ся в Росії, прожити там усе життя. Якщо країна-господар створює журналісту жорсткі умови і ми їх відчуваємо, то, від­повідно, ухвалюємо для себе певні рі­шення.

Але у мене немає претензій до росій­ської держави. За винятком однієї – що вона напала на Україну...

– Однак у Росії є претензії до вас. Тамтешня прокуратура звинувачува­ла вас у «розпалюванні ворожнечі і ненависті до росіян». Чим такі звину­вачення було аргументовано?

– Мене звинувачували ще й у розпа­люванні ворожнечі і ненависті до росій­ської влади. Саме за таким формулю­ванням викликали 24 грудня на допит. Аргументи? Російські ЗМІ опублікува­ли певні документи з прокуратури. У цих матеріалах були назви відео на моє­му Youtube-каналі, які російська влада сприймає як “розпалювання міжнаціо­нальної ворожнечі”. Поліція приходила до мене додому, щоб вручити повістку на допит. Але там мене вже не було...

– Можливо, причина пресин­гу щодо вас з боку російської влади глибша. А саме – колючі запитання Путіну, ваше волонтерство, підтрим­ка українських політв’язнів у Росії і наших воїнів на сході?

– Думаю, йдеться про комплекс моїх «гріхів». Звинувачення мені висунули, як мовиться, за сукупністю содіяного. Ро­сійська влада дала зрозуміти, що терпі­ти на своїй території мою точку зору біль­ше не бажає. Я навіть жартома казав, що «хунта себе проявила» у такій ситуації.

– Як фахівець з російського питан­ня, спрогнозуйте подальшу поведінку Кремля щодо України.

– До того моменту, поки в нас у держа­ві існує чітка військова вертикаль – Вер­ховний головнокомандувач (незалежно від прізвища) – Збройні сили, забезпече­ні й готові нас захищати, Росія чіпати нас не буде. Проте для дестабілізації Кремль всіляко намагатиметься роздмухати в Україні різні акції протесту, вияви неза­доволення, тему високих цін і тарифів. На всіх складнощах, які переживає будь-яка держава, Москва гратиме у своїх ін­тересах. І намагатиметься переконати українців, що нам своя держава не по­трібна. Що не «Бандера прийде і поря­док наведе», а Путін. Що при ньому за газ нам доплачуватимуть. Почуємо бага­то інших дебільних ідей, які нині продукує російське телебачення…

Москва від нас не відчепиться – ні цьо­го року, ні наступного. Але з оптимізмом дивімося у майбутнє. Бо у нас є своя ар­мія, яка з кожним днем стає сильнішою. Давайте подивимося, що у нас було на озброєнні у 2014 році, і що є зараз. Про­цес зміцнення нашого війська набирає обертів – завдяки військово-технічній співпраці зі США, Великою Британією, Францією, Туреччиною. Ще мине тро­хи часу – і у Росії не буде жодних шансів проти нас. У Москві це розуміють. Крем­лівська пропаганда каже, що Росія буде «хирячити» по українських містах свої­ми ракетами, як робила це у Сирії. Але ж ми – не Сирія! У нас є максимально мо­дернізовані комплекси протиповітряної оборони, вони стоять на бойовому чер­гуванні. Ми себе знищити без наслідків не дамо...

Ну і не забуваймо про міцну західну коаліцію на підтримку України. США і Єв­ропа можуть завдати Росії суттєвих еко­номічних втрат. Будь-які воєнні дії Росії проти України дуже сильно вдарять по путінському режиму.

– Якою, на вашу думку, буде зараз політика Росії щодо Казахстану?

– Там історія складніша. «Танці дик­таторів» вирішують комплекс питань. Президент Токаєв стає одноосібним ке­рівником цієї держави і позбувається «патронату» Назарбаєва. Раніше саме Назарбаєв, попри те, що пішов з посади президента, був фактичним провідником цієї держави. За ним завжди було остан­нє слово. У нього так і посада називала­ся – «Лідер нації». Зараз Назарбаєв ви­рушив “на лікування”. Гадаю, уже ніколи не повернеться у Казахстан.

Інший момент – яким чином Тока­єв розплатиться з росіянами за те, що вони його підтримують, за те, що ввели війська ОКДБ (хоча треба розуміти: не­має ніяких військ ОКДБ – є російські вій­ська). Багато хто вже задає питання: а чи виведуть їх із Казахстану? Нагадаю: ро­сійські війська нині розміщені у всіх по­страдянських державах, за винятком країн Балтії, Туркменистану й Узбекис­тану. У Молдові – окупаційна адміністра­ція Придністров’я, в Україні – окупований Крим і частина Донбасу. Про Білорусь і мови немає – Росія має там навчальні центри, спільну військову стратегію.

Казахстан завжди певним чином три­мався окремо. Там з великими засте­реженнями брали участь у тому самому Митному союзі, завжди наголошували, що йдеться тільки про економічну співп­рацю, а не про політичний союз. Зараз ситуація може змінитися. Її можуть змі­нити російські десантники. Усе йде до того, що Казахстан опиниться під силь­ним російським впливом.

– У чому відмінність між Токаєвим і Назарбаєвим?

– Коли проводили форуми регіонів Ро­сії і Казахстану, Назарбаєв навіть не про­ходив біля плаката із зображенням Кри­му. Протокольна служба казахстанського президента робила все, щоб не з’явилося фото Назарбаєва на тлі окупованого українського півострова. Політика Токає­ва інша. Давав інтерв’ю “Німецькій хвилі”. Журналістка запитувала його про анексію Криму. А Токаєв відповідав: «Ой, ну что вы, какие слова – «аннексия». Мы не смотрим на это как на аннексию…»

– Чим будете займатися після від’їзду з Росії?

– Я залишаюся акредитованим корес­пондентом при МЗС Росії, ніхто акреди­тації мене не позбавляв. Якщо з’являться умови для роботи у Москві, я можу пої­хати туди – чому б ні? А поки що займа­тимуся своїм відеоблогом і говоритиму: «Україна – понад усе!». Не тому, що так українські націоналісти казали, а тому, що якщо не буде України – не буде за­хисту нам усім, незалежно, де ти живеш: на Донбасі, у Львові, в Одесі чи Черніго­ві. Усі, хто хоче позбавити нас незалеж­ності, коли приходять, на захоплених територіях влаштовують геноцид. Поди­віться на Донецьк: підвали, катування, смерть… Тож треба берегти український прапор над українською землею.

А тим часом...

Російський письменник, опозицій­ний громадський діяч Віктор Шен­дерович, якого влада РФ внесла до списку “ЗМІ-іноземних агентів”, виї­хав із Росії. В інтерв’ю “Новій газеті” заявив: “Йдеться тепер лише про те, чи йти мені на повідець домашньо­го арешту і чи сидіти в наморднику на втіху всій цій братві, чи перечекати погану колізію зовні від їхніх блатних понять. І я вирішив перечекати зовні. Зрозуміло, від’їзд – це саме те, на що мені натякали з Кремля двадцять ро­ків безкінечною і демонстративною кримінальністю на мою адресу. Про­никнення в житло, стеження, теле­фонне хуліганство, наклеп, вторгнен­ня в приватне життя, прямі погрози самому життю... За жодною моєю за­явою в поліцію відповіді я не дочекав­ся. Тепер, уже без жодних метафор, йдеться про перспективу позбавлен­ня волі. Втім, вимушений від’їзд із батьківщини – це також позбавлення волі”.

Читайте також: «Сила правди»