Мавзолей директора агрохолдингу – багатший, ніж у Наполеона!

Відомий аграрій Леонід Яковишин не пошкодував на свою усипальницю трьох мільйонів доларів

Мавзолей на зразок усипальниці французького імператора Наполеона побудував для себе у містечку Бобровиця Чернігівської області генеральний директор агрохолдингу «Земля і воля», Герой України Леонід Яковишин. Ця будівля розташована неподалік оселі відомого 81-річного аграрія. Мавзолей прикрашено червоним мармуром, сусальним золотом, вітражами та художнім розписом…

Леонід Яковишин каже, власний мавзолей потрібен для того, щоб після його смерті туди ходили на «паломництво» майбутні покоління. Фото “Суспільне Чернігів” і latifundist.com
Леонід Яковишин каже, власний мавзолей потрібен для того, щоб після його смерті туди ходили на «паломництво» майбутні покоління. Фото “Суспільне Чернігів” і latifundist.com

Леонід Яковишин на­родився у Козятині на Вінниччині. Трудився начальником сільського госпо­дарства Костопільського району Рівненської області, директором Майнівського радгоспу-техніку­му на Чернігівщині. Був обраний народним депутатом України 12-го скликання. На початку 2000-х взяв під своє крило 13 розва­лених колгоспів, заснував банк землі площею 32 тисячі гектарів. Запровадивши американську технологію вирощування куку­рудзи, Яковишин створив цілу аграрну імперію — з елеватор­ним комплексом, терміналом безводного аміаку, комбікормо­вим, ремонтним, асфальтовим заводами, лабораторіями, за­лізницею, потужним машинно-тракторним парком тощо.

Через будівництво мавзо­лею ім’я аграрія тепер знову на слуху. За словами Леоніда Яко­вишина, об’єкт обійшовся йому у… три мільйони доларів. Один лише саркофаг (важить 23 тон­ни) коштує 150 тисяч «зелених». Його кришка зроблена з чер­воного граніту вагою 2,5 тонни. Усередині будівлі розміщені ко­пії вітражів із німецького храму, якому 600 років, а також позо­лочені скульптури аграрія (у 20, 40, 60 та 80 років), які відобра­жають різні періоди його життя.

Саркофаг (важить 23 тонни) коштує 150 тисяч “зелених”. Його кришка зроблена з червоного граніту вагою 2,5 тонни. Фото “Суспільне Чернігів” і latifundist.com
Саркофаг (важить 23 тонни) коштує 150 тисяч “зелених”. Його кришка зроблена з червоного граніту вагою 2,5 тонни. Фото “Суспільне Чернігів” і latifundist.com

Фахівці кажуть, що в імпе­ратора Франції Наполеона усипальниця бідніша. І це на­півсерйозно-напівжартома під­твердив особисто пан Леонід:

— У нього золота немає, і та­ких вітражів. Франція — бідна країна, наші колгоспи багатші…

Загалом на будівництво мав­золею пішло десять років. Що­правда, він ще не готовий до «експлуатації». «Пішов пого­лос, що якийсь священник ска­зав Леоніду Григоровичу: що­йно той закінчить роботи, тоді й завершиться його життя. Тому досі мавзолей не добудовано», — розповіла місцева мешканка.

Одні жителі міста у захваті від авторського задуму пана Лео­ніда. Інші ж відгукуються кри­тично: мовляв, чоловік «скаже­ніє від жиру». Хтось вважає, що було би краще, якби Яковишин витратив «мавзолейні» кошти на допомогу своїм землякам, насамперед дітям. А комусь кортить «доповнити» цей про­єкт ще й Красною площею, щоб втерти носа Москві…

Фото “Суспільне Чернігів” і latifundist.com
Фото “Суспільне Чернігів” і latifundist.com

До речі, Яковишина не раз ви­знавали кращим меценатом області, він заснував благодійний фонд для надання допомоги тяжкохворим та іншим малоза­безпеченим людям. А праців­ники господарства, яке очолює Леонід Яковишин, отримують найвищі заробітні плати у регіо­ні. Воно також платить найбіль­ше в області за оренду землі.

— Мавзолей — повністю моя задумка, — зауважив пан Леонід. — І він буде відкритий щодня, крім вихідних, з 10-ї до 17-ї години. Це коли я вже потраплю до раю.

Чоловік каже, власний мав­золей потрібен для того, щоб після його смерті туди ходили на «паломництво» майбутні по­коління. А ще аграрій сказав, що його тіло після відходу в інший світ не бальзамуватимуть. Тож невідомо, яким чином тут за­безпечуватиметься збереження його тіла…

Думка з приводу

Олександр Стражний, лікар-психотерапевт, автор книги про україн­ський менталітет

Для людської природи нормально мріяти про без­смертя. Народна мудрість свідчить: «Людина жива доти, поки її пам’ятають». При­наймні допоки її згадують. Подовжити пам’ять про себе можна різними способами. Один з варіантів — той, яко­му віддав перевагу «дивний аграрій». Фараонів, які збу­дували собі піраміди, згаду­ють вже декілька тисяч років. Директора агрохолдингу, який збудував собі мавзо­лей, будуть згадувати, до­поки існуватиме його незви­чайна споруда. А існуватиме вона, якщо не трапляться якісь катаклізми, сотні, а може, й тисячі років. Чим не безсмертя?