"Труба Медведчука" належатиме іншому олігарху: журналісти дізнались кому

Про це пише у статті для видання «Дзеркало тижня» Олександр Леменов.

Минулого тижня президент Володимир Зеленський після засідання Ради національної безпеки та оборони у черговому відеозверненні зазначив, що вважає цілеспрямованою диверсією знищення у 2017−2019 роках майже 400 км нафтопродуктопроводу «Самара—Західний напрямок». Наслідком цього мали б стати відкриті кримінальні провадження і неминуча відповідальність винних. Їм президент Зеленський адресував: «Ваша справа — труба!». Підлеглі найближчого друга Володимира Зеленського — голови СБУ Івана Баканова — зацікавилися нафтопродуктопроводом.

Наразі відкрите провадження інтенсивно рухається вперед. На виконання рішення РНБО 23 лютого Вищий антикорупційний суд (ВАКС) на основі зібраних Службою безпеки України та Національним антикорупційним бюро (НАБУ) доказів наклав арешт на частину магістрального нафтопродуктопроводу стосовно незаконного вибуття з держвласності. Майно, що входить до цього інфраструктурного об’єкта, мають віддати Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА).

Згодом з’явилась інформація про передачу нафтопродуктопроводу під контроль державній «Укртранснафті» задля його збереження. І це насправді тривожний сигнал, бо «труба Медведчука», цілком імовірно, може стати «трубою Коломойського».

Останнім часом цим трубопроводом постачалося дизельне паливо. Експерти оцінювали обсяги до 2 млн тон на рік, що становить близько 20% українського ринку дизпалива. При цьому, як дізналися журналісти програми «Схеми», все зазначене паливо проходить через посередника, а саме — через групу Proton Energy бізнесмена Нісана Моісеєва, якого неодноразово пов’язували, знову ж таки, з Віктором Медведчуком.

Тепер до справи береться президент Зеленський. Кому ж він передасть «трубу»? Де-юре і де-факто цим суб’єктом може бути лише «Укртранснафта». І все було б добре, якби «Укртранснафта» була і де-юре, і де-факто державною. Але, на жаль…

Пам’ятаєте, 2015 року розгорівся скандал щодо зміни керівництва «Укртранснафти»? Тоді було звільнено репрезентанта волі олігарха Ігоря Коломойського — Олександра Лазорка. Спочатку останнього відсторонили від посади очільника держкомпанії, яка є оператором нафтотранспортної системи України. Потім його взагалі звільнили й оголосили в розшук. Основною причиною зняття з посади стали маніпуляції з викачуванням технологічної нафти із системи та її розміщення на зберігання на заводах групи «Приват». Попри те, що 100% акцій «Укртранснафти» належать НАК «Нафтогаз України», тоді Коломойський особисто приїжджав захищати «свою» компанію та відстоювати інтереси «свого» менеджменту. 12 лютого 2020 року суд поновив Лазорка на посаді. А через рік РНБО ухвалює низку рішень щодо персональних санкцій проти Віктора Медведчука і його оточення, а також виокремлює частку вищезгаданого нафтопроводу. Паралельно з цим АРМА оголошує конкурс на управління стратегічним майновим комплексом. Від потенційного управителя вимагаються ліцензія на провадження господарської діяльності з транспортування нафти і нафтопродуктів магістральним трубопроводом, включаючи ліцензію на транспортування нафти і нафтопродуктів магістральним трубопроводом на території України, та відповідний досвід не менш як п’ять років. Тобто тільки «Укртранснафта».

Це не дивно, зважаючи на те, як згустилися хмари над керівництвом Нацагентства, до якого є купа запитань щодо ефективності їхньої роботи, непрозорої кадрової політики, а також… проведених обшуків у керівників АРМА.

Стратегічна «труба», яку передають «Укртранснафті», потрібна і державі, і Коломойському. Державно-приватна «Укрнафта» (42% акцій належать олігарху, 50% — державі) — найбільший нафтовидобувач України, який, крім бурових і дозволів на видобуток, володіє ще й найбільшою мережею АЗС у країні.

Крім цього, Коломойський не гірше за державу контролює найбільшого виробника моторного палива в Україні — «Укртатнафту». У держави в цій компанії найбільша частка власності, а у Коломойського… своя людина у керівництві та повний контроль над Кременчуцьким нафтопереробним заводом. Без цього НПЗ усі виробничі процеси «Укртатнафти» забуксують на рівному місці. Інкрустація у паливний холдинг Коломойського діаманта у вигляді «нафтопродуктопроводу Медведчука» за умови, що компанією керуватиме його довірена людина, посилить і зацементує вплив олігарха на паливному ринку України. Ігор Валерійович забезпечить себе достатніми прибутками, та ще й за рахунок збитків для українських державних компаній.

Чи можна було б вирішити питання інакше? Звісно, можна. Наразі відбувається повернення частини стратегічного нафтопродуктопроводу, проте не через судові інстанції, а через рішення Ради національної безпеки та оборони. І не державі, як хотілося б, а під контроль олігарха. Звісно, це не говорить про злі наміри, просто «так збіглося». Президент не може організувати ані слідства, маючи в руках майже всі органи правопорядку і ручного генпрокурора, ані суду, фактично впливаючи на всі важливі рішення служителів Феміди. Уся його нинішня потенція — рішення РНБО, які далеко не завжди можуть підмінити державний функціонал. Це схоже на бажання зробити ремонт виключно шпателем, замазуючи дірки на фасаді, тоді як потрібно не лише ремонтувати вікна—двері—дах, а й пильно поглянути на фундамент будівлі. Якщо у вас слабкі держкомпанії, то за наявності захмарних зарплат і при корпоративному управлінні вони роками не можуть забрати в олігарха операційний контроль над бізнес-процесами. І якщо у вас слабкі залежні суди, то вони продовжуватимуть повертати в крісла керівників держкомпаній відвертих корупціонерів, наприклад «зрозумілого» Коломойському Олександра Лазорка. А якщо у вас немає власного спроможного слідства і обвинувачення, то Коломойський, хоч і перебуває під слідством і санкціями США, але завдяки рішенням РНБО та АРМА спокійно доповнює свою паливну імперію дуже важливим елементом — нафтопродуктопроводом. І в результаті навіть якщо хотіли, як краще, отримаєте, як завжди.