Передплата 2024 ВЗ

«У разі подвійного громадянства ніхто в Україні не мав би козиряти чужим паспортом...»

Попри табу, у багатьох укра­їнців є по два, а то й більше паспортів

Понад 20 мільйонів українців, волею долі розкиданих по світу, віддавна живуть поза межами землі своїх предків. Розмовляють по-українськи, думають про Україну, співають наших пісень, їдять борщ з варениками, підтримують зв’язки з Батьківщиною, надсилають сюди частину своїх заробків, навідуються в гості. Але без паспорта із гербом-тризубом їхнє українство видається цим людям неповним…

Представники нашої діаспо­ри почувалися б неймовірно щасливими, якби, скажімо, ра­зом із посвідкою громадянина США, Канади, Бразилії чи Ар­гентини мали би український документ, який підтверджував би їх належність до прекрасної країни у центрі Європи, такі ж права і обов’язки, які мають 40 млн «укорінених» українців.

Водночас тисячі наших спів­вітчизників, яких обставини змушують регулярно вируша­ти світ за очі, хотіли би одно­часно бути громадянами інших держав, вільно жити тут і там, заробляючи валюту у чужині, вкладати її там, де народилися. Але наразі жити за двома пас­портами нереально. Конститу­ція України забороняє подвійне громадянство.

Попри табу, у багатьох укра­їнців є по два, а то й більше паспортів. На Буковині чимало жителів прикордонних сіл прав­дами-неправдами здобули собі преференції від румунсько­го уряду — і тепер чернівецькі Миколи одночасно є Ніколае. З цими посвідками вони без­перешкодно мандрують Євро­пою. Аналогічна ситуація на За­карпатті, де за схожою схемою тисячі наших співвітчизників розжилися на паралельне гро­мадянство Угорщини, Словач­чини, Чехії. Дійшло до того, що чужі паспорти урочисто вида­вали в угорському консульстві в Ужгороді. Василі ставали Лас­лами… Щоправда, розуміючи, що порушують закон, диплома­ти з Будапешта по-змовницьки просили закарпатців не афішу­вати своїх подарунків.

Пів біди, що паспорти розда­ють нашим людям деякі західні країни-партнери. Значно біль­ша небезпека у тому, що багато українців (переважно ті, що жи­вуть на окупованих територіях) оформили собі громадянство Російської Федерації — країни, яка воює проти нас. Міністер­ство внутрішніх справ РФ пові­домило, що торік на цей крок пішли 409,5 тисячі громадян України…

Незважаючи на підвод­ні рифи подвійного громадян­ства, українська влада хоче зняти цю проблему. Під час своєї інавгурації у травні 2019-го президент Володимир Зе­ленський обіцяв дозволити на­шим заслуженим діаспорянам мати ще й український паспорт. А також обумовити громадян­ство інших країн для наших співвітчизників. До вирішен­ня питання підійшли уже впри­тул. Народні депутати від фрак­ції «Слуга народу» Олександр Аліксійчук, Дмитро Мики­ша, Олег Дунда зареєструва­ли у парламенті законопроєкт, який прописує умови надання представникам діаспори укра­їнського паспорта без відмови від громадянства своєї країни. А також — отримання українця­ми іноземного підданства.

Автори законопроєкту про­понують українцям деклару­вати наявність іноземного під­данства, вести облік громадян України, які мають паспорти ін­ших держав. У разі, коли таку декларацію наші співвітчизни­ки ігноруватимуть, майбутній закон передбачив би поруш­никам адміністративну і кримі­нальну відповідальність.

Згадану вище деклара­цію повинні будуть заповнюва­ти особи, які претендують бути державними службовцями, обі­ймати виборні посади (як-от балотування у депутати, робота в органах місцевого самовряду­вання), а також — кандидати на роботу у правоохоронних орга­нах.

Окремо виписано норму про те, що ті українці, які матимуть ще й паспорт країни-агресора (читай — Росії), не зможуть ре­алізувати у нас свої виборчі права. Погоджуватися на по­двійне громадянство з РФ наша країна не буде — поки Росія не перестане бути агресором.

Здавалось би, якщо законо­проєкт вносять представники президентської партії, успішне голосування йому гарантова­но. Однак не у цьому випадку. У середовищі «Слуги народу» є багато тих, хто скептично ста­виться до ідеї подвійного гро­мадянства. Зокрема, катего­рично проти виступає спікер парламенту Дмитро Разумков. Каже, запровадження інсти­туту паралельного громадян­ства принесе Україні більше не­гативу, ніж користі. Ось один з його аргументів: «Сьогод­ні у нас будь-який громадянин може мати під подушкою пас­порт іншої держави, в тому чис­лі чиновник. А це неправильно. Бо тоді виникає запитання: на яку країну і народ він працює?» Правильні слова. Однак пан Ра­зумков мовчав, коли колишній член монобільшості Олександр Дубінський козиряв своїм ру­мунським паспортом…

Не готова підтримувати за­конопроєкт про подвійне гро­мадянство і демократична опо­зиція. А без неї набрати 300 голосів для внесення відповід­них змін у Конституцію нере­ально.

Коментарі для «ВЗ»

Микола Княжицький, народний депутат («Європейська Солідарність»)

Подвійне громадянство у нас забороне­но Конституцією. Тому не бачу іншого закон­ного способу це змінити, окрім внесення змін до Основного Закону. Все, що пропихають за­раз під виглядом легалізації подвійного грома­дянства, для мене неприйнятно. Хоча переко­наний у тому, що українці, які живуть по всьому світу, повинні мати право отримати громадян­ство України.

Запропонованих обмежень, які стосуються неможливості громадянам з подвійним грома­дянством обіймати державні посади, у сьогод­нішніх умовах воєнної агресії з боку Російської Федерації, як на мене — замало.

Цей закон має, першою чергою, бути спрямо­ваний на те, щоб українці в усьому світі зрозумі­ли, що вони мають Батьківщину. А те, що пропо­нує зараз президент, далеке від вкрай потрібного.

Тарас Чорновіл, політичний експерт

Не можна робити нічого незаконного. Мо­жете скільки завгодно розповідати, як одним, «гарним» — американцям чи канадцям — будете давати українські паспорти, а іншим, «поганим» — росіянам — відмовлятимете, але у всіх випад­ках треба виходити із Конституції. Писати за­кони, які відповідають її нормі про те, що Укра­їна визнає за своїми громадянами тільки одне громадянство. Або ж — змінювати Конституцію. Голосів 300 нардепів для внесення в Основний Закон норми про множинне громадянство я не бачу. Тож те, що зараз відбувається з цієї теми, швидше — «білий шум», ніж предметний підхід.

Що треба зробити, якщо виходити на цю ідею концептуально. Можна виписати конститу­ційну норму, за якою Україна визнає множинне громадянство і фіксує, що його статус (прийнят­ність-неприйнятність) визначається законом. Має бути шість-сім законів, які визначали б об­меження, за яких ми не будемо давати подвійне громадянство.

Якщо ж ми не погоджуємося на множинне громадянство, є два варіанти вирішення про­блеми. Перший — караємо за множинне грома­дянство. Другий — ми його толеруємо, але хо­чемо мати контроль за цим процесом. Якщо караємо, то передбачаємо кримінальну відпо­відальність, або ж відповідальність за принци­пами римського права, які зводяться до простої речі — в момент, коли ти набуваєш іншого грома­дянства, свідомо відмовляєшся від українсько­го. Йдеться про те, що пропонував раніше і кіль­ка разів зробив Порошенко — історія із нардепом Артеменком, ексглавою Одеської ОДА Саакаш­вілі, а ще був такий чиновник Саша Боровик.

Коли ми толеруємо подвійне громадянство, це теж нормальний підхід. Про нього, до речі, говорив секретар РНБОУ Олексій Данілов, але замість запропонованого ним чомусь внесли законопроєкт, який до цієї ідеї жодного відно­шення не має.

Щодо толерування. Йдеться ось про що: ми визнаємо, що не можемо проконтролювати і обмежити українців, щоб вони не брали іншо­го громадянства. Але ставимо їх перед фактом: можеш мати інше громадянство, але в Україні ти не зможеш апелювати своїм американським, угорським чи російським паспортом, не маєш права його тут застосовувати. Водночас маємо знати, що ти маєш інший паспорт. Російський треба було би заборонити, передбачити за ньо­го кримінальну відповідальність, а угорський можна було би дозволити, карати тільки, якщо цей факт приховаєш…

Цілком логічно казав Данілов: людина пови­нна декларувати своє множинне громадянство, а держава — обмежувати її у певних правах (обі­ймати посади, мати допуск до держтаємниці). Усе треба виписати законом.

У час мого депутатства багато політиків мали подвійне громадянство. І зараз мають. Робили це для того, щоб мати можливість у країнах, які обмежують перебування на своїй території гро­мадян інших держав, купувати й будувати неру­хомість, спокійно вести бізнес. Спритники ви­водили свої гроші переважно в офшори — там громадянство не дуже грало роль. У цьому плані панамський паспорт для Лазаренка був певним прикриттям, щоб прокручувати гроші. Подвійне громадянство йому та іншим створювало мож­ливість оперативно покинути Україну і в’їхати у країну, з якої не видають…

Схожі новини