Російські окупанти нав’язують кримським татарам свою історичну пам’ять…

У Криму будують меморіал пам’яті жертв депортації

Глава окупаційного «держкомнацу» в Криму Альберт Кангієв повідомив, що будівництво меморіального комплексу пам’яті на честь жертв насильницького переселення на залізничній станції Сірєнь (автентична назва Сюрень — авт.) в Бахчисарайському районі Криму підходить до завершення. Влада розраховує 18 травня цього року провести День пам'яті жертв депортації народів Криму на завершеному об'єкті, заявив він в ефірі провладного колаборантського телеканалу «Міллет». За його словами, зараз тут ведуться роботи з внутрішнього оздоблення та благоустрою території. «Ми побачили практично закінчені мечеть, церкву, самі будівлі, внутрішнє оздоблення…».

Мова йде про так званий Меморіальний комплекс, який зводиться окупаційною владою на місці залізничної станції Сірєнь, яка була серед тих залізничних вузлів, з якої в 1944 році поїзди з депортованими кримськими татарами відправлялися до місць спецпоселення. З однієї цієї станції вивезли понад 75 тисяч кримських татар, жителів Севастопольської зони, Бахчисарайського, Алуштинського і Ялтинського регіонів. Будівництво комплексу почалося в 2016 році. Рік тому стало відомо, що перший підрядник будівництва меморіального комплексу зірвав терміни робіт. Контракт з ним був розірваний.

Мова про створення в Криму меморіалу пам’яті жертв депортації ведеться давно. В український час було розроблено кілька проєктів, проведено конкурс, але тодішня команда скульпторів та архітекторів не встигла довести справу до кінця, завадила російська окупація Криму. Зате активно перебудовувати всю історичну пам'ять кримськотатарського народу взялися окупанти. Вони навідріз відмовилися розміщати меморіал у великому місті і в людному місці, щоб не бачили його щодня і він не нагадував їм про злочини сталінського режиму.

Для його розміщення вибрали безлюдний полустанок на залізничній лінії Севастополь-Сімферополь, практично в безлюдній частині Бахчисарайського району. Так, звісно, людей в 1945 році разом з десятками інших місць і тут вантажили в товарні ешелони, щоб відправити на чужину. Однак, безлюдне місце явно не підходило навіть до слова «пам'ять». Чи зможуть в далеке від житла місце до меморіалу добиратися як поважні віком кримчани, так і цілі групи охочих вшанувати пам'ять загиблих? Адже в минулі роки на такі збори з’їжджалися десятки тисяч кримчан. Відповідь однозначна — місце вибрали спеціально, щоб не було паломництва кримчан. Таким чином влада розправилася з мітингами, які щороку 18 травня проводилися в центрі Сімферополя й інших місцях. Тепер це заборонено. Окупанти начебто кажуть: їдьте отуди в степ і там вшановуйте…

Будівництво меморіалу було доручено явно нездатній команді будівельників, яка й провалила справу. Тому вже тільки в середині 2020 року російський глава Криму Сергій Аксьонов змінив підрядника. Замість казанської компанії «СтройКомТех», він визначив єдиним підрядником будівництва меморіального комплексу «Групу компаній «ДЕК Групп». Згідно з розпорядженням, ціна держконтракту становить 286,6 мільйона рублів. Граничний термін виконання робіт — 31 грудня 2021 року. Але будівельники з Татарстану чимось не сподобались кримському начальству, тому їх довгий час не фінансували, а потім на них же поклали вину за зрив строків будівництва.

Раніше планувалося здати комплекс в 2017 році, потім в 2019-м, потім терміни переносили. Зараз планують завершити в першому півріччі 2021 року. Площа меморіалу становить 1,8 гектара.

Крім того, що меморіал розташований далеко від людей, він вже заслужив звання багатостраждального. Будівництво меморіалу не мало ні чітко продуманої концепції, ні плану, ні контролю. А вся річ у тому, що воно почалося не через усвідомлення владою, яка анексувала Крим, відповідальності і потреби у відновленні правди, а через політичну кон'юнктуру. Просто до травня 2015 року треба було оголосити щось обнадійливе для кримських татар, ось і оголосили про будівництво меморіалу, хоча ніхто у владі будувати його швидко і якісно бажанням не горів. Через що все і пішло шкереберть.

Справі забуття, а не пам’яті слугує і спотворення назви місцевості. Тут в післявоєнні роки була село Сюрень.

Сюр — гострий, ен — ширина, сторона. Отже, цю назву можна перекласти як вістря, гостра сторона, якщо хочете — лезо. Це урочище відрізняється наявністю гострих каменів, скель. Тому, наприклад, неподалік було село Сюрташ, що однозначно перекладається як гострий камінь. І тільки не чутливі до національної спадщини і потреб кримськотатарської мови люди могли після виселення людей перейменувати станцію і село в Сірєнь (тобто Бузок), що рівнозначно глузуванню над традиціями народу. Так і зараз пишуть — Сірєнь.

Поки вдавалося відтягувати будівництво меморіалу, місцеві чиновники раз за разом закладали там капсули. Так, в травні 2015 році капсулу заклали Сергій Аксьонов і Владімір Константінов, хоча ніде не повідомлялося, що ж в неї вкладено, якщо це текст, то про що він. Просто — заклали капсулу. Може, порожню?

А через два роки, 22 квітня 2017 року, вже інші люди заклали другу капсулу, але вже повідомлялося, що в ній — послання до нащадків. Капсула була закладена поряд з майбутньою мечеттю, яка стане частиною меморіалу. «У тексті послання до нащадків говориться про уроки історії, які не слід забувати для того, щоб в майбутньому не повторилися трагічні події, які довелося пережити депортованим народам Криму», — повідомляв пресцентр Духовного управління мусульман Криму. Там були наведені рядки з Корану, а також повідомлялося, що «уроки історії потрібні нам для примирення. Потрібно разом будувати наше спільне майбутнє, бачити його, примножувати і робити його краще…» Впадає в очі не принципова, а примиренська позиція авторів з ДУМК. Уроки історії потрібні для того, щоб не забувати і щоб депортація не повторилася (як в першому уривку), чи, може, для примирення колишніх депортованих з тими, хто ініціював і здійснив депортацію, як у другому уривку?

Спеціальним умислом в будівництві комплексу було і те, що розробити його концепцію і створити меморіал доручили російському скульптору, автору пам'ятника «Ввічливі люди» в Сімферополі Салавату Щербакову. По-перше, чи міг художник, який прославляв загарбників своєю скульптурою, створити історично вірну концепцію меморіалу з історії кримських татар? Як показує практика, він так і не впорався з цим завданням. А замовників не насторожив той факт, що при створенні пам'ятника «ввічливим людям» Салават Щербаков не міг впоратися навіть з такою простою композицією, і поміщав кота то на руки солдату, через що по Криму пішли вульгарні анекдоти про солдата і кота, то на руки дівчинці, а потім взагалі поставив його на землю. До того ж місія «зелених чоловічків», коли вони штурмом захоплювали будівлі влади, аеропорти, підприємства, пресцентри, телебачення, була зовсім не в ввічливості. Брехня падає в очі.

Тому саме дефіцит художнього смаку і історичної правди у Салавата Щербакова привів до того, що йому не вистачило таланту розробити і концепцію меморіалу. По-перше, поєднання білого і чорного в концепції музею, яким він так хвалиться, — це просто плагіат з пам'ятника Хрущову роботи Ернста Невідомого. Тоді це було дійсно геніально. А що тут символізує поєднання білого і чорного? Та й сам будинок музею нагадує не історичний розлам, а купу перекошених кубів, які розвалюються.

Біле, припустимо, невинний народ. А чорне — зла сила російської влади, яка здійснила депортацію? Але де вона? Барельєф «Остання родина» та інші композиції виконані так, що там зображено, ніби люди самі добровільно залишають свої будинки і слухняно йдуть у вагони. Їх ніхто не гнав, їх не виселяли силою, їх не заганяли на вантажівки, їх ніхто не змушував це робити? Але ж це брехня. Крім того, на тому ж барельєфі купа помилок — на ньому в шерензі молоді чоловіки, яких не було в Криму, бо вони були на фронті, за плечима у них рюкзаки військового зразка, яких не було у кримських татар, на людях не властивий кримським татарам одяг слов'янського покрою, а жінка з дитиною в центрі — це взагалі християнська мадонна, а не мусульманка. Скульптор взагалі не знає кримських реалій! Може, спочатку створення ескізів і концепції меморіалу слід було б доручити художникам з-поміж кримських татар?

Ідея розмістити на території меморіалу християнську каплицю і мусульманську мечеть — також ідея, вкрадена у Рефата Чубарова, який колись говорив, що саме так слід було зробити на меморіалі «Концтабору «Красный», оскільки там страждали і християни, і мусульмани. Що тут символізує християнський храм? Депортацію греків, вірмен, болгар, німців і міфічних італійців? Але зі станції «Сюрень» з-під Бахчисарая вивозили в основному мусульман.

Та найосновніший недолік меморіалу в тому, що там встановлений новий, привабливий такий вагон-теплушка. Кримських татар навряд чи вивозили в таких новеньких вагонах. Вагон-скотовоз — нагадування, звернуте до кримських татар, погроза про те, що все залишається, як і раніше. Вагон у влади стоїть на запасній колії, будете неправильно поводитися, знову вас вивеземо в таких же вагонах. Як заарештованих у «справах Хізб ут-Тахрір», як цивільних журналістів, як міфічних «диверсантів» і «шпигунів»?
Вже з цієї причини меморіал в Криму серед кримських татар називають не меморіалом пам'яті про жертви депортації, а меморіалом «Можемо повторити». Автор експозиції повинен був знати слов'янське прислів'я про те, що «в домі повішеного не говорять про мотузку», і не виставляти на огляд знаряддя злочину, вчиненого владою в 1944 році. Хоча цілком можливо, що він зробив це навмисне!

Таким чином з ідеї пам'яті про жертви концепція меморіалу перетворилася в ідею «відродження реабілітованих народів», а на стіні музею буде поміщений указ президента Росії про реабілітацію депортованих. Але, по-перше, де ж це відродження, якщо навколо репресії, і в Росії вже більше сотні політичних в'язнів-кримчан, якщо десятки тисяч змушені були залишити свої будинки і виїхати з Криму? По-друге, сам указ російського президента «Про заходи щодо реабілітації вірменського, болгарського, грецького, кримськотатарського, німецького та італійського народів і державну підтримку їх відродження і розвитку» з'явився, коли депортовані вже були реабілітовані законами і постановами парламентів СРСР, Росії і України. Більш того, сам указ має серйозні концептуальні недоліки. Вірменів, болгарів, греків і німців хоч і депортували за національною ознакою, але не як цілісні народи, які проживають в Криму. По-третє, в постанові ДКО нічого не говорилося про італійців, якщо вони і були вивезені з Криму, то зовсім не як народ, а в такому ж неоформленому статусі, як і цигани, як турецькопіддані, як проститутки, і деякі інші категорії. Сумнівно в указі виглядає і теза про державну підтримку і розвиток … цілих вірменського, німецького, болгарського, грецького та італійського народів. Росія буде їх підтримувати і розвивати?

Отже, концепція меморіалу пам'яті жертв депортації з Криму, яка реалізується на станції «Сірєнь», не відповідає реаліям історії, є нав’язуванням постраждалим пам’яті окупантів, які і здійснили цей злочин. Меморіал після повернення Криму до складу України повинен бути збудований за іншою концепцією і на іншому місці, а нинішнє знущання над пам’яттю постраждалих має бути демонтоване або ж перетворене на меморіал окупації Криму в період з 2014 до 20… року. Це буде справедливо.

Схожі новини