«Закон про референдум дозволить скасовувати закони, прикриваючись волею народу»

Цим документом можуть маніпулювати, у ньому є небезпечні для країни підводні камені, вважають експерти

Президент Володимир Зеленський може почуватися задоволеним від втілення однієї зі своїх передвиборчих ідей. Парламент у другому читанні ухвалив закон про проведення всенародного референдуму (у першому читанні законопроєкт схвалили у червні). Опозиція і більшість політичних експертів ставляться до запровадження цього інструменту «безпосередньої демократії» дуже скептично. Багато хто вважає, що в умовах великих зовнішніх загроз, інформаційних воєн, впливу яких піддаються багато наших співвітчизників, він може зіграти на руку Кремля і його п’ятої колони, здатен зруйнувати не лише український парламентаризм, а й саму Україну…

Закон підтримали залед­ве 255 народних депута­тів. 266 «слугам народу» підсобили 9 позафракційних і 20 представників групи «Дові­ра», за якою, на думку аналіти­ків, стоять промисловий олігарх Ахметов і аграрний — Верев­ський. Аналітики кажуть, що од­ним з перших референдумів буде надзвичайно важливий для останнього — «земельний»…

У кулуарах Верховної Ради ходили розмови, що президент­ська фракція розкололася у по­глядах на цей закон, був ризик провалу голосування. Тому Бан­кова мобілізувала всі свої ре­сурси, зокрема попросила під­тримки у «Довіри», яка зазвичай виручає команду Зеленського у разі проблемних голосувань. А голова Зе!-фракції Арахамія у внутріпартійному чаті пригро­зив вигнанням з фракції тим, хто не натисне зелену кнопку. Для додаткового тиску на пар­ламентаріїв перший віцеспікер Стефанчук застосував відкри­ту візуальну пропаганду: поста­вив біля себе табличку з відпо­відним закликом…

Закон прописує набір тем, на які може бути проведено всеукраїнський референдум. Ідеться про внесення змін до трьох розділів Конституції, змі­ну території країни та інші пи­тання загальнодержавного значення. А ще на референ­думі можуть відмінити закони — якщо вони з якихось причин не до вподоби главі держави чи іншим суб’єктам, яких наді­лено правом ініціювати рефе­рендум (крім президента, за його ініціативи це може робити Верховна Рада, а також прези­дент — за народної ініціативи). Аби став можливим остан­ній пункт, ініціатори (політич­ні партії, громадські організа­ції) повинні зібрати підписи не менш ніж трьох мільйонів гро­мадян України, які мають пра­во голосу. Причому ці голоси має бути зібрано бодай у двох третинах усіх областей, і не менш ніж 100 тисяч підписів — у кожній з них.

Водночас у законі вказано, на які теми проводити референду­ми не можна. Табу накладено на питання, які суперечать україн­ській Конституції і загальновиз­наним принципам та нормам міжнародного права. Референ­дум не оголошуватимуть, якщо пропоновані питання зазіхають на суверенітет держави, її тери­торіальну цілісність, створюють загрозу національній безпеці, розпалюють ворожнечу у сус­пільстві. Крім того, на референ­думі не дозволено цікавитися думкою загалу щодо вузькопро­фільних тем: бюджету, податків. А також питань, які входять до компетенції суду, прокуратури, поліції (покарання, амністії).

Референдум стане неможли­вим, якщо загалом в Україні або в окремих її регіонах введуть во­єнний або надзвичайний стан.

На всенародне опитування дозволено виносити лише одне питання. Воно має бути чітким, зрозумілим для респондентів, передбачати лише два варіан­ти відповіді: «так» або «ні». На­ступний референдум з раніше порушеного питання дозволе­но ініціювати не раніше, ніж че­рез три роки. Не дозволяється проводити референдум одно­часно з будь-якими виборами. Передбачено електронне голо­сування на референдумі — але це дозволять лише після того, як з’явиться відповідна техніч­на можливість, і коли буде ухва­лено відповідний законодавчий акт.

Референдум — справа не­дешева. Для його проведення з державного бюджету потріб­но буде виділити щонайменше 2 млрд грн. Утім, згадуваний ві­цеспікер парламенту Стефанчук заявив якось, що можна буде обійтися значно меншою су­мою, у межах 100 млн грн.

В Україні всенародний рефе­рендум проводили двічі. 1991 року — на підтвердження Акта проголошення незалежності. А також — 2000 року. На той «пле­бісцит» тодішній президент Куч­ма виніс чотири питання: про обмеження депутатської недо­торканності, скорочення скла­ду Верховної Ради до 300 депу­татів, створення двопалатного парламенту, розширення пере­думов для розпуску законодав­чого органу. З усіх цих питань в середньому 76% учасників го­лосування висловилися «за». Однак результати цього референдуму так і не було втілено у життя.

Керівник громадянської мережі «Опора» Ольга Ай­вазовська загалом позитивно відгукнулася про ухвалений за­кон щодо референдуму, каже, у ньому виставлено багато за­побіжників, які не дозволять зловживати цим інструментом. Водночас просить політиків вкрай обережно й відповідально користуватися ним. І проводить такі аналогії: «Ніж може бути хо­лодною зброєю або ж скальпе­лем для проведення філігран­ного хірургічного втручання — з метою лікування та збереження життя. Мудрості всім!».

У політикумі і політологічно­му середовищі все ж занепо­коєні ухваленим документом, кажуть про широке поле для ма­ніпуляцій, які створює цей за­кон. У партії «Європейська Со­лідарність» (не дала жодного голосу) вважають протиправ­ним те, що через референдум можна буде скасувати окремі закони. На думку представни­ка фракції «Голос» Сергія Рах­маніна, закон про референдум «надає фактичну можливість кнопкодавам тиснути на ядер­ну кнопку». І підтвердив побою­вання колег з «ЄС». Виступаю­чи у дебатах, Рахманін заявив: «…Якщо закон буде ухвалено, то будь-хто з будь-якого при­воду зможе змінювати, коригувати або скасовувати закони з невідомих причин, прикриваю­чись волею народу. Таке робили неодноразово, це дуже старий прийом, який використовували лиходії і шахраї навіть вселен­ських масштабів».

Політолог Тарас Березо­вець назвав цей закон «старою медведчуківською темою для розвалу країни». Солідарний з ним політаналітик Олександр Палій: «Путін, Лукашенко і Гіт­лер дуже любили референдуми, особливо щодо узурпації влади. Як відомо, після того, як Адольф Гітлер провів кілька опитувань і референдумів, нині у демокра­тичній ФРН загальнонаціональ­ні референдуми перебувають під категоричною забороною — як завідомо шахрайські й ма­ніпулятивні. Дозволено опиту­вання місцевого рівня виключно на місцеві питання (на кшталт — дозволити курити на зупинці чи ні)».

А ось думка колишнього за­ступника голови ЦВК Андрія Магери: «Від прийняття закону про так зване народовладдя не поділяю цуценячого захоплен­ня. Таке враження, що неука-те­рапевта перевели у хірургічне відділення…».

Коментар для «ВЗ»

Юрій Ключковський, народний депутат кількох скликань, експерт з виборчого права

Я не є великим прихиль­ником застосування інсти­туту референдуму, він має досить далеке відношення до реального народовлаодя. Дуже часто референду­ми використовують для ма­ніпулювання громадською думкою, в інтересах авто­ритарної політичної влади. Не знаю жодного всенарод­ного референдуму в Європі за останні роки, який при­ніс би позитивні результа­ти. Згадайте британський Brexit, референдум у Ні­дерландах про ратифікацію Угоди про асоціацію Украї­ни з ЄС — усі вони були по­пулістськими заходами.

Важко спрогнозувати, чого можна чекати від ухва­лення цього закону — на тлі заяв про те, що «нам тре­ба дуже часто звертатися до народу». Свіжий приклад — так зване опитування від президента на місцевих ви­борах 25 жовтня 2020 року. Воно не принесло жодно­го позитиву країні. До речі, його підсумків не оголоси­ли ще й досі. Воно було фік­цією. Свавільним кроком влади. Хоча один наслідок за його підсумками нам усе ж пообіцяли: внесення змін до Конституції щодо змен­шення числа народних де­путатів із 450 до 300. Мен­ше депутатів — легше їх підкупити…

Що ж до електронного голосування на референ­думі, яке передбачає ухва­лений закон, то це повний абсурд! Ми бачили, які внутрішні соціальні напруги викликало електронне го­лосування у Сполучених Штатах. Обґрунтовано чи ні — не має значення. Не­має суспільної довіри! А у нас її немає і не буде тим паче. Нас запевняють, що електронне голосування буде таким же безпечним, як інтернет-банкінг. А по­дивіться, скільки випадків шахрайства із цим інтер­нет-банкінгом зафіксовано в Україні! І це при тому, що ця система — захищена, від­крита, публічна. Тоді як го­лосування на виборах — та­ємне. Перевірити, чи мій голос враховано правиль­но, чи не приписано моєму голосові цілком протилеж­ного значення — я не зможу. Тому довіри до такого спо­собу голосування у мене ні­коли не буде.

Схожі новини