Банковій доведеться сваритися з Коломойським...

Або перепрошуватися перед ним – через людину олігарха Дубінського, який, пхаючи носа в американські вибори, підігрував Москві

Лише під кінець третього дня з часу, відколи Міністерство фінансів США оголосило про жорсткі санкції проти семи громадян і чотирьох медіа-ресурсів України, причетних до втручання у вибори президента США (серед покараних — народний депутат від провладної партії «Слуга народу» Олександр Дубінський), на цю надзвичайну подію зреагували у команді президента Володимира Зеленського. Хоча й дуже лаконічно. Як мовиться, хіба хочеш — мусиш…

Дубінського, а також позафракцій­ного (проросійськи налаштовано­го) нардепа Андрія Деркача і їхню Ко американська влада 11 січня звинува­тила у тому, що публічно виступали або приєднувалися «для скоординованого по­ширення і просування облудних або не­обґрунтованих закидів щодо кандидата на політичну посаду., робили неоднора­зові публічні заяви, просуваючи зловмис­ні тези про участь чиновників уряду США у корупційних справах в Україні». Так чи інак­ше тінь через це звинувачення впала на українську владу, яка делегувала у парла­мент одіозну особу.

Було би логічно, якби після цієї публіч­ної «виховної години», на Банковій негай­но попросили пробачення за те, що член її команди намагався посварити Амери­ку з Україною, вбити клина в їхні страте­гічні, доволі дружні відносини. Але і прези­дент Зеленський, і «полк» його канцелярії, де так багато говорять про діджиталіза­цію, у минулі понеділок-вівторок немовби води набрали. Хоча політикум, громадян­ське суспільство, преса вимагали швид­кої і адекватної реакції. Аж у кінці робочо­го часу у середу, 13 січня, усвідомлюючи далекосяжні наслідки політичної німоти, керівник канцелярії глави держави Андрій Єрмак спромігся на декілька скупих слів у Twitter. «Для ясності — незалежно від при­належності до партії, ця влада зробить все, що в її силах, щоб притягнути відпо­відальних за втручання у вибори в США», — написав Єрмак, наче витиснув із себе. І ні слова, хоча це напрошувалося, — про до­ручення президента «своїй» генпрокурорці притягнути зловмисників до відповідаль­ності. А також — про потенційну зустріч президента з рідною фракцією, яка у трав­ні 2020 року, свідомо підігруючи Трампу, педалювала питання щодо «чорнухи» на його суперника — кандидата у президенти США Байдена.

Пригадуєте, що заявляв 20 травня чіль­ний представник «Слуги народу» Олександр Качура з трибуни Верховної Ради? Ось його слова: «Разом із колегами ми створюємо тимчасову слідчу комісію для розслідуванню тих фактів, які були оприлюднені. Розмови з Джо Байденом, розмови з Джоном Керрі та інформація, яку оприлюднив Рудольф Джу­ліані, — це абсолютно кричущі факти злочин­ної діяльності. І ми будемо робити все для того, щоб по цих усіх справах була проведе­на незалежна правова оцінка і по всіх спра­вах була поставлена крапка». «Абсолютно кричущі факти злочинної діяльності» — хіба це не спроба з боку Зе!-влади скомпрометува­ти Байдена і тим самим вплинути на перебіг американських виборів? Думається, цього теж не забули у Білому домі…

Чому так довго вичікували у Зе!-команді з відповіддю американцям? Навряд чи там думали, що Вашингтон цими санкціями об­межиться. Або забуде про «гріхи» україн­ських агентів Кремля. На думку експертів, президент зі своїм почтом увесь цей час на­магався знайти такий алгоритм реакції, яка вдовольняла б і адміністрацію Байдена, і «рідних олігархів», з якими тісно пов’язані згадувані нардепи. Найперше у Зеленсько­го сушили голови над тим, як би то не розгні­вати чутливого до спротиву Ігоря Коломой­ського, який чимало доклався до того, щоб колишній керівник «Кварталу 95» узяв до рук президентську булаву. Адже колишній власник «ПриватБанку» досі вчиняє вагомий вплив на українську політику, завів у парла­мент не один десяток своїх людей. Достат­ньо стати йому поперек дороги, і ці люди можуть якщо не вийти із президентської фракції (що символізувало б розвал пар­ламентської монобільшості), то блокувати важливі голосування у Верховній Раді. А це, на додачу до інших колапсів у країні, спро­вокувало б ще гострішу політичну кризу. Чи треба воно Зеленському з його і так високим рівнем недовіри у суспільстві?

Тож як влада каратиме Дубінського і його спільників? Ініціюватиме кримінальну спра­ву? Навряд чи. Вижене провокатора із пре­зидентської фракції? Теж малоймовірно. Бо Дубінський може відкрити підсунутий йому Коломойським ящик компромату на випле­кану ним владу. Володимир Олександрович не оговтається, коли його битимуть з двох фронтів, — і чужі, і свої… Думається, над цією головоломкою на Банковій зараз пітні­ють у першу чергу. А вже потім — над іншими «менінгітами», які породила і вперто продо­вжує плодити Зе!-влада.

Схожі новини