Передплата 2024 «Добрий господар»

Монахи проти музейників

У Музеї архітектури і побуту назріває будівельний конфлікт

Шедевр дерев’яного зодчества, трьохсотлітня дерев’яна церква Святого Миколая зі села Кривки, що на Турківщині, яка є візитівкою Музею народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького (у народі — «Шевченківський гай»), опинилася у центрі будівельного конфлікту. Біля пам’ятки архітектури національного значення хочуть розбудувати вже наявну сучасну літню каплицю. А це грубе порушення українського пам’яткоохоронного законодавства.

Заступниця директора Му­зею архітектури та побуту Леся Гарасим розповіла «ВЗ» про історію цієї церкви і ниніш­ню ситуацію довкола неї. Неве­личка частина території музею поруч із Кривчицькою церквою від кінця 1920-х років за спри­яння митрополита Андрея Шеп­тицького стала осідком для мо­нахів-студитів. Митрополит придбав там землю для ченців, видав грамоту про заснування лаври. Монахи там хотіли збуду­вати собі храм для молитви. Але відомий мистецтвознавець Іла­ріон Свєнціцький і тогочасний директор Національного музею у Львові Михайло Драган за­пропонували перевезти у Львів дерев’яну церкву зі села Крив­ки. Парафіяни того села хотіли збудувати нову церкву, а Крив­чицьку — розібрати. Завдяки клопотанням митрополита Ан­дрея Шептицького та його бра­та, блаженного Климентія Шеп­тицького, 1930 року дерев’яну церкву розібрали, перевезли возами зі села Кривки і склали у Львові — як церкву для потреб монастиря отців студитів. Таким чином вона стала першим екс­понатом музею просто неба.

Церква була діючою, але коли почалася війна й прийшли «совіти», монастир припинив ді­яльність. 1946 року радянська влада розгромила УГКЦ, церк­ва пішла у підпілля. Кривчицька церква стояла закрита. Аби збе­регти цю пам’ятку, представни­ки львівської інтелігенції — Іри­на Вільде, Філарет Колесса, Іван Крип’якевич — запропону­вали створити Музей народної архітектури просто неба. Але аж 1966 року нарешті утвори­ли відділ народного будівництва при Музеї етнографії у Львові. І лише 1971-го цей відділ був ре­організований у Музей народ­ної архітектури та побуту про­сто неба.

У 1990-ті роки, коли УГКЦ ви­йшла з підпілля, ченці-студити заявили свої історичні права на Кривчицьку церкву. Але закон­них підстав для цього не було — музей державний, його екс­понати охороняються законом про культурну спадщину. Однак був також історичний факт існу­вання там монастиря студитів. З огляду на це, тодішній директор музею пустив монахів на цю те­риторію.

Досі музей і студити жили мирно. Ченці живуть в окремій будівлі на території музею, від­правляють служби у Кривчиць­кій церкві, на «базі» якої ство­рили Свято-Іванівську лавру студитського уставу. У музею є договір із монастирем, який раз на кілька років поновлюєть­ся. Згідно з ним, монахи не ма­ють втручатися у музейну робо­ту і експозицію. По суті, музей передав монахам Кривчицьку церкву у користування.

Але у липні цього року музей­ники прочитали у соцмережах, що настоятель лаври отець Юс­тин Бойко оголосив збір коштів на «порятунок пам’ятки». «Як ми з’ясували, монахи біля церкви хочуть збудувати літню каплицю з дзвіницею, — говорить Леся Гарасим. — Це новобуд, що категорич­но заборонено законом. Згідно з договором, ченці повинні нас по­передити, ми повинні знати, що у нас на території відбувається. Може, люди не до кінця розумі­ють, що церкву з Кривки рятува­ти не треба, вона в нормальному стані. Нещодавно завдяки меце­натам і завдяки тому ж отцю Юс­тину відреставрували дерев’яне покриття — гонту. Тут ми вдячні отцю Юстину. Наші реставрато­ри також працювали з цією церк­вою. Але щоб збудувати тут літню каплицю, і взагалі, щоб збудува­ти будь-що в музеї, треба мати проєкт і дозвіл. Церква з Крив­ки — пам’ятка національного зна­чення, і ні музей, ні міська рада не можуть видавати такі дозво­ли — тільки Міністерство культу­ри України. Ми запропонували: якщо монахи хочуть завершити ансамбль церкви і мати дзвіницю, є варіант перевезти дерев’яну дзвіницю з села Тухлі. Вона теж у бойківському стилі. Відбули­ся переговори з громадою Тухлі, з місцевим отцем, і вони нам го­тові віддати ту дзвіницю. Міська рада теж готова нам у цьому до­помогти. Наступного року 50 ро­ків музею, і це була би вже гарна символічна подія, ми би продо­вжили справу Шептицького. На жаль, отець Юстин не хоче нас слухати. Але новобуд у музеї — це просто нонсенс… Отець Юстин збирає кошти, і ми боїмося, що в один момент побачимо вже збу­довану каплицю. І будемо вигля­дати як такі, що не виконали сво­го музейного обов’язку. У міській раді нас підтримують. Керівниця управління культури ЛМР Наталія Бунда розмовляла з отцем Юсти­ном — він сказав, що будівництво не продовжує, до з’ясування си­туації. Але як та ситуація має з’ясуватися — невідомо».

Колишній настоятель Свя­то-Іванівської лаври, керівник Постуляційного центру мо­настирів Студійського уста­ву, отець доктор Юстин Бой­ко розповів «ВЗ», що від 2017 року у міській раді є розробле­на стратегія розвитку Свято-Іва­нівської лаври і музею. «2027-го буде сто років заснування Свято-Іванівської лаври митрополитом Андреєм Шептицьким, — розпо­вів отець Юстин. — Ми покроко­во здійснюємо різні заходи, аби і лавра, і музей отримали належ­ний розвиток. Коли ми почали по­вноцінну реставрацію комплексу церкви Пресвятої Софії прему­дрості Божої (так монахи назива­ють Кривчицьку церкву. Авт.), музей поставив перед нами за­вдання перенести від церкви цвинтар монахів, що ми й зроби­ли. З огляду на ковідну ситуацію, виникла велика потреба у літ­ній капличці. Вона існує від 2017 року, там майже цілий рік, крім зимового періоду, відправляли­ся Служби Божі. Нам постави­ли завдання перенести її на інше місце. Біля церкви розташова­ний мало відомий громадськості Львова скит. 2000 року його від­крив один із наших монахів. Скит — це місце, де жили печерні мо­нахи. Треба зробити його доступ­ним людям, бо там збереглися історичні фрески і мозаїки автор­ства наших монахів. Тому ми ви­рішили той скит законсервувати, щоб він не протікав. Для того літ­ню капличку треба перенести на інше місце. І місце це ми вибра­ли разом із дирекцією музею. Ця літня каплиця — тимчасова. Вона як конструктор, не на цвяхах, а на кілках, її можна перенести. До по­шуку кращого рішення, а особли­во зараз, під час пандемії, вона буде виконувати літургійні функ­ції. Коли знайдеться інше опти­мальне рішення, воно буде втіле­не у життя».

Схожі новини