«За сім років окупації підросло покоління, яке не знає правди про Україну і стає опорою окупанту»

Письменниця-фантастка Яна Дубинянська із Сімферополя боляче сприйняла факт окупації своєї малої батьківщини. Хоч мешкає багато років разом з чоловіком і дітьми у Києві, на півострові живуть найдорожчі їй люди. Щороку влітку вона їздить у Крим до свого будинку на пагорбах біля Феодосії. Цьогоріч, через перекриття кордонів, разом зі своєю наймолодшою донькою залишилася тут аж на цілих пів року.

Інформаційні повідомлення як театр абсурду

За цей час Яна зауважила цікаві мо­менти, пов’язані з поширенням інфор­мації про Україну:

«Читаю в Інтернеті феодосійську газе­ту „Кафа“, яка подає новини коректно і зважено — це приклад того, як чесні ЗМІ можуть функціонувати в умовах окупа­ції». Але навіть у цьому ЗМІ останнім ча­сом намагаються взагалі не згадувати про події в Україні.

За даними моніторингу Інституту ма­сової інформації, лише за останні півто­ра року кількість новин про Україну у най­поширеніших медіа Криму скоротилася втричі (якщо у квітні минулого року їх на­рахували сто п’ятдесят п’ять, то у жов­тні — п’ятдесят сім). Події в нашій державі кримські ЗМІ або ігнорують, або пода­ють викривлену інформацію.

«Те, що чули по радіо, — це треш і те­атр абсурду, — каже кримська письмен­ниця. — На початку літа розповідали про катастрофічну ситуацію з коронавіру­сом… у Києві. Ведучий казав, що в таких нестабільних країнах, як Україна, в прин­ципі не можуть протистояти подібним загрозам». Саме у цей час Крим після жорсткого карантину весною раптом від­крили для російських туристів, і їх нава­ла призвела до реальної катастрофи з поширенням вірусу на півострові!

Про загрозу втрати Криму та ймовірну війну з Росією ще за два роки до почат­ку цих драматичних подій попереджали представники Спілки офіцерів України. Зокрема військовий журналіст, заступ­ник голови Севастопольської організації ВГО «Спілка офіцерів України», капітан 2 рангу запасу Тимур Баротов говорив тоді про необхідність контрпропаганди з на­шого боку.

«У Криму множилися медіа з непри­хованою проросійською позицією, — зау­важує офіцер. — Тільки у Севастополі, де я жив, друкарня військової газети Чор­номорського флоту „Флаг Родіни“, крім власне цієї газети, видавала у різні часи до п’ятнадцяти (!) газет, що поширювалися безкоштовно і мали антиукраїнську пози­цію. Це були і дитячі видання, і газета пра­вославної (МП РФ) громади Севастополя. Проросійські сили мали своє військове те­лебачення, ніби приватний телеканал (фі­нансувався з Москви) і FM радіостанції».

Після окупації Криму місцеві ЗМІ в один голос заговорили мовою ненависті та ворожнечі. Почалося переслідуван­ня незалежних журналістів. У червні цьо­го року Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова повідо­мила, що десятьох блогерів та журналіс­тів, учасників ініціативи «Кримська солі­дарність», заарештували у різний час (у 2017, 2018, 2019 роках) та утримують у Російській Федерації або окуповано­му Криму. А саме: Сервера Мустафаєва, Тимура Ібрагімова, Марлена Асанова, Сейрана Салієва, Ремзі Бекірова, Русла­на Сулейманова, Османа Аріфмемето­ва, Рустема Шейхалієва, Ернеса Амето­ва, Нарімана Мемедемінова.

Майже у всіх цих справах відбулися суди. Марлен Асанов отримав 19 років колонії суворого режиму, Тимур Ібрагі­мов — 17 років, Сейран Салієв — 16 років, Сервер Мустафаєв — 14 років.

Ремзі Бекірову загрожує довічне ув’язнення. Він перебуває у СІЗО Сімфе­рополя. Під слідством також Руслан Су­лейманов, Осман Аріфмеметов, Рустем Шейхалієв.

«Якщо спочатку переслідували про­фесійних незалежних журналістів, то за­раз, коли їх на півострові майже не зали­шилося, взялися за активістів, які пишуть про порушення прав людини у соцмере­жах», — розповідає медіакоординатор­ка, дослідниця Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова.

Крім маніпулятивних новин про Украї­ну, в Криму існують спеціальні сайти, які цілеспрямовано поширюють ворожнечу і дезінформацію.

Представники Кримської правозахис­ної групи дослідили, що, для прикладу, лише на сайті «Політнавігатор» за жов­тень опубліковано більш ніж п’ятдесят статей мовою ненависті до українців, кримських татар, активістів, жінок та представників ЛГБТ-спільноти.

«Найбільший звір серед зрадників»

Як приклад мови ворожнечі, я (ав­тор статті) взяла один з проросійських сайтів ForPost Новости Севастополя. До цього сайту є вільний доступ будь-якому користувачу з території України. У них є розділ: «ЛДНР и Украина». Тут можна по­черпнути не одну «перлину» про життя в нашій державі у дусі ненависті, перекру­чення фактів, явних фейків.

Наприклад, інформацій про «підготов­ку з боку України штурму Донбасу», про начебто створення в нашій державі кон­центраційних таборів у теперішній час, про «звірства українських карателів» у часи Другої світової війни…

У матеріалі про «українських карате­лів» зокрема йдеться: «українці, що вхо­дили у склад гітлерівської каральної гру­пи ГФП-721, в роки Великої Вітчизняної війни замучили сотні радянських гро­мадян на окупованих територіях півден­но-західної частини СРСР, що виходить з матеріалів, розсекречених управлінням ФСБ у Ростовській області».

Розпалювання мови ворожнечі про­стежується у використанні висловів «брали участь у катуванні та розстрі­лах», «були кривавими катами», «най­більший звір серед зрадників» тощо. У статті описано способи катувань, які нібито застосовували гітлерівці та їхні «поплічники-українці»: «скидали живи­ми у стовбур шахти», «всього закривав­леного клали на лід для заморожуван­ня», «вбивали стержні між суглобами під коліном…».

Діяти потрібно, не чекаючи деокупації

«Рекомендації до влади можна роз­бити на кілька окремих напрямів: ін­формаційна безпека, популяризація загальнолюдських цінностей і прав лю­дини, підтримка громадянського сус­пільства, розслідування та досліджен­ня, економічні санкції», — пояснює представниця Кримської правозахис­ної групи Ірина Сєдова.

Такої ж думки і вимушений пересе­ленець з Криму Тимур Баротов. «За сім років окупації підросло покоління, яке не знає правди про Україну і стає опорою окупанту». Москва створи­ла там дитячі воєнізовані організації (Юнармія), де промивання мізків по­ставлено на потік. З наслідками цьо­го нам доведеться зіткнутися вже піс­ля деокупації", — попереджає Тимур Баротов.

Тому потрібен план, який передба­чає і варіанти державної підтримки. Зо­крема, щодо навчання кримчан у ВНЗ України. Крім того, треба постійно за­кликати міжнародну спільноту посилю­вати санкції, а самим подавати у цьо­му приклад. Корегувати законодавство у сфері відповідальності за державну зраду і колаборацію.

На думку Тимура Баротова, давно назріла потреба запустити безкоштов­ну трансляцію українських телеканалів із супутників. На сьогодні серед альтер­нативних неправдивим проросійським джерелам інформації на півостро­ві можна згадати кримськотатарський телеканал АТР (транслює програми з Києва), «Крим реалії», «Кримський бан­дерівець», «Інформнапалм».

«Без чіткого плану та державної під­тримки, в умовах реальної війни пере­моги не здобути, — підсумовує він. — Важливим для нас мав би стати досвід країн Балтії щодо того, які громадя­ни там не мають права вибору та пра­ва бути обраними і посідати державні посади. Наразі нищівний вплив 5-ї ко­лони на Україну ми навіть на неокупо­ваних територіях не можемо нейтралі­зувати».

Коментар для «ВЗ»

Тарас Лильо, доцент кафедри зарубiжної преси та iнформацiї факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка

У грудні 1991 року п’ятдесят чоти­ри відсотки жителів півострова про­голосували за незалежність України. Крим — це така собі просторова про­єкція втрачених можливостей, коли незрілі політики роками надавали пе­ревагу не національним інтересам, а політичній кон’юнктурі. Пригадай­мо, свого часу потуга СРСР, зокрема, вимірювалася і військовими, і пропа­гандистськими ресурсами, але до­статньо було, метафорично кажучи, одного слова правди, й Радянський Союз розвалився як гігантська псев­доінформаційна система, в якій по вінця нагромадилася брехня. Ниніш­ній кремлівський режим не перейма­ється навіть правдоподібністю сво­єї брехні, нечистоти якої закидає на вентилятор. Це рано чи пізно викли­че недовіру і протестні настрої у са­мій Росії, а в Криму й поготів. Крим тимчасово втрачено, але не програ­но, бо не можна програти брехні, на­віть якщо вона цинічна й всюдисуща.