Чому програв Синютка? Чи радше, чому виграв Садовий?

Львів’яни не захотіли змінювати міського голову. Це означає, що їх усе влаштовує? Чи секрет успіху Садового лише у вдалій виборчій кампанії?

Андрій Садовий учетвер­те виграв вибори у Львові. І якщо на попередніх виборах у нього не було сильних суперни­ків, і він перемагав «в одні ворота», то цього разу боротьба була запе­клою і до оприлюднення результа­тів екзит-полу інтрига зберігалася. Тому розрив у понад 20 відсотків у другому турі на користь Садового (за даними екзит-полу: А. Садовий — 62,3%, О. Синютка — 37,7%) для багатьох, і в першу чергу, думаю, для самого Синютки, став шоком.

Олег Синютка був дуже неком­фортним конкурентом для Андрія Садового. По-перше, представ­ляв «Європейську Солідарність» — найпопулярнішу політичну силу у Львові. По-друге, свого часу був першим заступником Садового. Андрій Іванович сам запросив його з Івано-Франківська у свою коман­ду як ефективного менеджера. Ра­зом вони працювали вісім років, потім Синютка очолив Львівську обласну державну адміністрацію. Зрозуміло, після цього рівень сто­сунків змінився, а опісля сміттєвої кризи, яка переросла у конфрон­тацію між містом і областю, вони остаточно зіпсувалися… Тож у су­перників була вельми непроста історія особистих стосунків, що, звісно, спричинило додаткову на­пругу під час кампанії.

І Синютка, і Садовий провели потужні кампанії. Із залученням величезних ресурсів, зокрема фі­нансових. Результати першого туру, коли розрив між фіналіста­ми був близько дев’яти відсотків (Садовий набрав 40,09%, Синют­ка — 31,1%), давали підстави для оптимізму обидвом кандидатам. Багато хто схилявся до думки, що розрив між переможцем і пе­реможеним може бути мінімаль­ний, у кілька відсотків, тож шан­си ледь не однакові. Тим паче, що Садового не підтримав жоден з конкурентів «другого ешелону». Більшість підтримали Синютку… Якщо математично додати голо­си кандидатів «другого ешелону», які висловили публічну підтримку Синютці, то вони цілком перекри­вали розрив у дев’ять відсотків. Але не так сталося, як гадалося. Математика — це точна наука, а вибори — це зазвичай емоції.

Тож чому львів’яни не захотіли змінювати мера, який керує міс­том 14 років? Причин є кілька.

Та, що на поверхні, — децентра­лізація. І тут Андрій Іванович має подякувати Порошенкові й Грой­сману, які провели реальну децен­тралізацію, унаслідок якої місцеві бюджети отримали чималі фінан­си. Ці кошти йшли на розвиток інф­раструктури міста. Цим, до речі, можна пояснити той факт, що пе­реважна більшість чинних мерів на цих виборах перемогла. Навіть бо­ротьбу з ковідом реально взяли на себе місцеві влади, бо все, що ро­бить «зелена» центральна влада, люди сприймають негативно, від­так більше почали довіряти міс­цевій. На користь чинних міських голів зіграв і так званий ефект Зе­ленського — українці обпеклися на «нових обличчях» і вирішили нара­зі не експериментувати, нехай вже залишаються старі, перевірені…

Думаю, недооцінили у шта­бі Синютки адмінресурс, який є у чинного міського голови. Зре­штою, тут Синютка був безсилим. Чиновники міської ради, де пра­цюють близько 1300 осіб, праців­ники райадміністрацій, комуналь­них служб, плюс члени їхніх сімей, близька і далека родина — якщо не усі вони, то значна більшість, голо­сували за Садового. Перед вибо­рами з ними проводили відповідну роботу: чиновників і комунальників лякали Синюткою, мовляв, якщо він переможе, то усіх позвільняє… А ще багато хто з них пам’ятав, як він змушував їх працювати, осо­бисто об’їжджав жеки о 7-й ранку і «шикував» їх.

Вочевидь, чинному меру вда­лося краще мобілізувати свій електорат. Крім того, піар-кампа­нія Садового була більш грамот­ною, більш креативною, зокре­ма на білбордах. Хоча піарники і Синютки, і Садового запозичили свої головні гасла у поляків. Гас­ло Синютки «Львів — місто, де хо­четься жити» взяли у польсько­го міста Лєшно. Воно має гасло Leszno — tu chce się żyć! («Лєшно — тут хочеться жити»). Але це гас­ло добре для чинного мера. На­томість суперечить змісту усі­єї кампанії Синютки. Він говорив про те, що у мерії процвітає ко­рупція, що саме не було зробле­но за роки мерства Садового, але було обіцяно під час попере­дніх кампаній. Зокрема, що досі немає сміттєпереробного за­воду, жодного підземного пар­кінгу, не запроваджено єдиного електронного квитка і тому по­дібне. Ще одне гасло Синютки — «Настав час Львова» — взагалі ні про що! За кілька днів до другого туру з’явились білборди з гаслом «Львову потрібен новий мер». Але їх навіть не всі зауважили. Було занадто мало і занадто пізно.

Садовий також запозичив гас­ло у поляків, правда, дещо транс­формувавши його. Основне гас­ло польської правлячої партії ПіС («Право і справедливість») — Dobra zmiana. Садовий йшов на вибори під гаслом — «Мер добрих змін». Власне, таке гасло біль­ше пасувало би Синютці… Отже, якщо маємо «місто, де хочеть­ся жити» і маємо «мера добрих змін», то для чого щось прин­ципово змінювати, для чого по­трібен новий мер? Саме такий висновок мав би зробити пере­січний львів’янин. Судячи з ре­зультатів, він його і зробив.

Особисто Олег Синютка про­вів потужну кампанію, як кажуть, «відпахав» на всі сто. Нагадаю, що стартував на виборах з рейтингом шість відсотків. Щодня під час усі­єї кампанії Синютка мав мінімум п’ять-сім зустрічей з виборцями у дворах, ходив на ефіри, давав без­ліч інтерв’ю. Але зовнішня рекла­ма була провальною. Ще до дру­гого туру виборів я казала: «Якщо Синютка програє, то, зокрема, за­вдяки невдалим білбордам і без­барвним гаслам. А якщо виграє, то всупереч їм».

Садовий, зрозуміло, мав зна­чно вищий стартовий рейтинг, його знали всі! Крім того, в його ар­сеналі — потужні родинні ЗМІ. Від­так мав чималу фору. Саме інфор­маційно Садовий зумів перекрити свої мінуси, зокрема те, що не раз обіцяв і досі не зробив, іншими по­казовими здобутками. Наприклад, сучасним фонтаном перед Опер­ним, який запрацював якраз під час виборчої кампанії. Чи питни­ми фонтанчиками… Цим замилив очі, затінив відсутність того ж сміт­тєпереробного заводу чи е-квитка. Тобто львів’яни знову купилися на привабливий фасад і вирішили не занурюватися у глобальні пробле­ми…