Передплата 2024 «Добрий господар»

«Фахівці не вірять у здатність Зеленського керувати державою»

Річниця Зе!-президента: чи так сталося, як гадалося?

Рік тому склав присягу пре­зидента і отримав символи глави держави Володимир Зеленський. Його перехід із артистичної на політичну сце­ну став світовою сенсацією, а у 73% наших громадян вселив надію на кардинальне по­ліпшення життя. Люди чекали дива. У своїй інавгураційній промові шостий президент давав зрозуміти, що домо­жеться встановлення миру на Донбасі, поверне всіх полоне­них, що скасує депутатський імунітет, доможеться ухва­лення Виборчого кодексу з відкритими списками, дасть роботу заробітчанам, захис­тить знедолених, які потер­пають від шокуючих тарифів, принизливих зарплат і пенсій. Зе!-президент обіцяв покін­чити з епохою бідності, при­пинити «відкати», «дерибани», «потоки» та інші види коруп­ції. Казав, що чиновники в його команді будуть профе­сіоналами, яких відбирати­муть на відкритих конкурсах і служитимуть народу.

Навпроти багатьох із на­званих пунктів я не поста­вив би галочку «викона­но». Дещо із того, про що звітує нині Банкова, є радше імітацією, аніж дійсністю. Багато що су­перечить раніше декларовано­му. Кожен з нас може винести свій вердикт. Тож послухаємо, як саме річну роботу Володими­ра Зеленського оцінюють полі­тики (його симпатики і опонен­ти), а також експерти.

Поставила би йому «тверду четвірку»

Ірина Верещук, народний депутат («Слуга народу»):

— Президент Зеленський за цей рік залишився людиною. Не змінився у тій частині, що на­зивається людяністю. Йому бо­лить війна. Йому болить еконо­мічна скрута. Болить, що наша економіка не розвивається так швидко, як собі уявляв. Той біль передається під час його зустрі­чей з нашою фракцією…

Володимир Зеленський не пішов на «договорняки» з олі­гархами, як би його не звинува­чували, що про нього не говори­ли б.

Звичайно, політичний рей­тинг Зеленського падає. Але це об’єктивний процес. Було б дивно, якби у ситуації, в якій нині перебуваємо, — коронаві­рус, світова рецесія, війна на сході — його рейтинг зростав би. Але й сам президент Зелен­ський, коли йшов на вибори, ка­зав: я знаю, що можу піти лише на одну каденцію, але готовий робити болючі реформи, що не­минуче вдарить по моїй попу­лярності. Це справді відбуваєть­ся. Головне, щоб це падіння не було кардинальним.

Зараз у нормандському фор­маті іде складний перемовний процес щодо досягнення миру на Донбасі. Він ускладнюється як нововиявленими обставинами, так і економічною кризою. Ре­зультатів поки що не видно. Ми не змусили Росію припинити во­гонь, на сході гинуть люди. Досі не можемо змусити Росію сісти за стіл перемовин, вона відмов­ляється визнавати себе сторо­ною конфлікту. Рішення міжна­родних судів наразі не дають бажаного ефекту — того силь­ного фінансового тиску, за яко­го Росія змушена була би плати­ти мільярди доларів компенсації за окупацію, за агресію, за пору­шення прав людини. Тому поки що президент як Верховний го­ловнокомандувач не досяг заяв­леної мети.

Про економічну сферу. За Конституцією, президент за неї не відповідає, для цього є вико­навча вертикаль, уряд. Але гла­ва держави вносить кандидату­ру прем’єр-міністра. Не будемо лукавити: президент впливає на кадрові призначення, зокрема на добір міністрів. Кабмін очо­лює Денис Шмигаль. Людина зі Львова, добре нам знана. Він — економіст. Знаю його із 2010 року, працював в облдержадмі­ністрації, у Податковій. Добрий функціонер, знає проблеми кра­їни. На них він, як на мене, ро­зуміється краще, ніж пан Гонча­рук. Але усіх тих чеснот замало. Бо ситуація поглиблюється кри­зою, яка насувається на світ, по­декуди неусвідомленням, неро­зумінням її можливих наслідків (бо їх не може спрогнозувати ніхто).

Усе, що відбувається у нашій економіці, теж лежить у площи­ні відповідальності президента Зеленського. Він багато годин на день приділяє пошуку вихо­дів із економічної кризи…

Як би я оцінила діяльніть пре­зидента за 12-бальною шкіль­ною системою? Зважаючи на всі обставини і аванс, який йому да­вали люди (цей величезний кре­дит довіри зберігається досі), на енергійність глави держави, ба­лів 8 я б йому поставила. А за ко­лишньою шкільною системою, за якої ще вчилась я, виставила б йому «тверду четвірку». У нас у школі вчителі часто оцінювали за старання, за бажання досягти результату.

Влада «зробила разом» український народ

Михайло Цмбалюк, народний депутат («Батьківщина»):

— Перший рік президент­ства Зеленського назвав би роком надій і розчарувань. Іс­нували великі надії, що прези­дент, який ніколи не був у полі­тиці, змінить країну, по-новому підійде до державного будівни­цтва. Для цього мав унікальний шанс, бо вперше в історії неза­лежної України мав усю повно­ту влади: монобільшість у пар­ламенті, свій уряд, навіть два власно сформовані Кабміни. Попри те, що влада була в од­них руках, не виконано більшос­ті із обіцяного. Зокрема не ухва­лено закон про народовладдя, тобто про проведення референ­думів. Президент напівжартома обіцяв: прийде весна — будемо саджати. Нічого із цього не зро­блено — вже у цій владі маса ко­рупціонерів, і їх не покарано. Ліс як вирубували, так і продовжу­ють рубати…

Коли Зеленський був канди­датом у президенти, критику­вав «Нафтогаз» за необґрунто­вано високі ціни на газ — а вони і досі такі. Керівнику «Нафтогазу» пану Коболєву нова влада про­довжила контракт.

Зеленський обіцяв, що на­глядові ради держпідприємств будуть суто українськими, що оплату праці їхніх членів упо­рядкують до розумних меж. Теж цього не виконано.

Обіцяно було збільшити до­помогу матерям при народжен­ні дитини — не виконано. Обіця­ли підвищити платню медикам — «забули». Освітянам гаранту­вали кілька тисяч євро платні за їхню працю — не виконали. Не виконується закон про щорічне осучаснення пенсій відповідно до інфляції.

Кандидату у президенти Зе­ленському хтось писав популіс­тичну передвиборчу програму для того, щоб він прийшов до влади. Але не врахував, що на­писане не можна буде виконати.

Ми бачимо величезний спад промислового виробництва. Це сталося ще до коронаві­русу. Тільки торік від економі­ки у держбюджет не надійшло близько 100 млрд грн податків і зборів. Не відбулося реформу­вання митниці…

Грубо кажучи, нова вла­да «зробила разом» наш укра­їнський народ. Президенту не вдалося сформувати ефектив­ну управлінську команду. Де­централізацію (одна із вдалих реформ попередньої влади) не завершено, вона відбувається хаотично. Реально влада не пе­рейшла на місця — відбулася, по суті, її централізація. Більшість податків забирають у центр.

Колишній міністр фінансів Ігор Уманський заявляв, що по­над 10 млрд грн щомісячно не надходить у бюджет — через те, що податкова виводить ці кошти. Грубо кажучи, їх крадуть фіскали разом із правоохоронцями. Ось де треба шукати гроші для вирі­шення соціальних питань!

Ми не бачимо ні боротьби з корупцією, ні підняття економі­ки, ні соціального захисту людей.

Взяти хоча б ту ж свободу слова. Ми бачимо, як знищено інформаційну політику держа­ви. Ми все більше чуємо росій­ськомовного продукту. Україн­ські телеканали не транслюють у віддалені села і міста — зате там доступна російська пропа­ганда…

Не зроблено позитивно­го кроку для завершення війни на Донбасі. Обіцяного прези­дентом миру не спостерігаєть­ся. Україна втрачає свої позиції на міжнародній арені. Українські питання вирішують без участі України.

Не видно завершення рефор­ми у Міністерстві оборони, не­має поступу у наближенні нашо­го війська до стандартів НАТО. Спостерігається тихий саботаж.

Більшість з поданих мнобіль­шістю законопроєктів — лобіст­ські. Ми бачимо, що відбуваєть­ся в енергетичній сфері. Нинішня влада доводить цю галузь до краху. Так звані правки Геруса дозволили купувати електрое­нергію у Росії, Білорусі — водно­час нема куди подіти свою елек­трику. А НКРЄ ще й пропонує підняти ціни для населення…

Нормальні фахівці не хочуть іти в його уряд. Бо не вірять у здатність президента керувати державою.

Глава держави не згадує про агресора і про НАТО…

Сергій Джердж, голова Громадської ліги «Україна — НАТО»:

— У питанні співпраці Украї­ни із НАТО якихось зауважень до політики Зеленського у мене немає. Перший візит шостого президента був до Брюсселя, у штаб-квартиру Північноатлан­тичного блоку, а вже звідти гла­ва держави поїхав у структури Євросоюзу, в європейські сто­лиці. Торік до України приїжджа­ла делегація НАТО, були спільні брифінги з його Генсеком Стол­тенбергом, на переговорах ба­гато йшлося про безпеку Чор­ного, Азовського морів. Було озвучено, що у 2020 році Укра­їна приєднається до Програми розширених можливостей, і це додасть нам нових майданчи­ків для співпраці з НАТО, дозво­лить проводити спільні з країна­ми альянсу військові навчання за формулою «30+1».

Водночас дещо насторо­жує. Ось уже п’ятий місяць пре­зидент не підписує річну націо­нальну програму щодо співпраці з НАТО, її не опубліковано. У кін­ці минулого року проєкт цієї про­грами вже існував.

Не могла не занепокоїти українців і заява міністра обо­рони Тарана, який, виступаю­чи у Генштабі, сказав, що нам, мовляв, не потрібно ганяти­ся за стандартами НАТО, бо їх і так не досягнемо. Це був недо­речний посил високопосадовця. Міністр мав би донести нашому війську зовсім інші тези…

У виступах президента не чути згадки про агресора, який напав на нашу країну. Як і не чути про закріплену у Консти­туції мету — вступ до НАТО. Це свідчить про слабкість прези­дента. Хоче загравати з різними сторонами, у тому числі, на між­народній арені. Але це проваль­на політика! Противники, вороги бачать цю слабкість, і це їх лише провокує. У Росії складаєть­ся враження, що Україну можна дотиснути, змусити президен­та Зеленського відійти від євро­пейського вектора. Якби ж пре­зидент чітко заявляв про свою позицію, тоді і для Кремля було б зрозуміло: руки геть від Укра­їни! Бо вона свій курс вже ви­значила. Хитання, загравання провокують Москву до більшо­го втручання у наші внутрішні справи, до більшого підгодову­вання п’ятої колони, до потуж­нішого інформаційного наступу.

«Какая разніца?» — тези російської пропаганди

Володимир В'ятрович, народний депутат («Європейська Солідарність»):

— Як я і передбачав рік тому, за результатами «допрезидент­ської» діяльності Володимира Зеленського, гуманітарна полі­тика у шостого президента фак­тично відсутня. Цей рік показав, що жодного розуміння важли­вості цієї політики у глави дер­жави немає. Він не послідов­ний. У його політичних заявах є суперечності, пов’язані з росій­ським розумінням історії…

Представники політичної сили Зеленського у парламен­ті намагаються вихолостити з нашого життя ті досягнення, які було здобуто після Майдану. Під приводом боротьби з корона­вірусом монобільшість забуває про підтримку освіти і культури. Ось який уже місяць ці профіль­ні міністерства не мають керів­ників…

Із прізвищем Зеленсько­го у нас пов’язують мем «какая разніца?». Такий його пофігіст­ський підхід до гуманітарної по­літики дозволяє Росії посилюва­ти свою ідеологічну експансію, аби повернути Україну у свою орбіту. Мем «какая разніца?» — це продовження однієї з ключо­вих тез російської пропаганди про те, що Росія і Україна — один народ. Коли кажуть «какая раз­ніца, какая мова?» — то йдеться про мову російську. Коли кажуть «какая разніца, какая вулиця?», то йдеться про вулицю із со­вєцькою назвою. «Какая разні­ца, какой памятник?» — мають на увазі пам’ятник комуністичним вождям.

Уже рік як ухвалено Закон про українську мову як державну, а у команді Зеленського наполе­гливо намагаються нівелювати цей закон.

У президента немає власного чіткого бачення гуманітарного розвитку держави. Але якщо він стикається із системним тиском з боку стурбованого загалу, від глави держави можна сподіва­тися правильних рішень…

Схожі новини