Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

«Я не радію помилкам Зеленського. Я їх боюся»

Народний депутат від «Європейської Солідарності» Микола Княжицький – про виклики, які стоять перед українцями

У зимові свята вітчизняні політики не дали повноцінно відпочити своїм виборцям: скандал за скандалом… Що і чому у «верхах» не так? — про це розмова з представником демократичної опозиції, членом парламентського Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Миколою Княжицьким.

— Пане Миколо, рік розпочався дражли­вими політичними новинами, які збурили українців, — від неоднозначного святко­вого звернення президента з його тезою «какая разніца?», загадковим відпочин­ком Зеленського в Омані, неадекватною реакцією на трагедію зі збитим літаком в Ірані, «плівками Гончарука», відставкою-невідставкою прем’єра, шаленими зарп­латами чиновників та іншими «зашквара­ми»…

— …І складається враження, що на вибор­ців Зеленського всі ці події не діють. Якби пе­рераховане вами трапилося за президен­та Порошенка, його уже змішали б з таким брудом, що живого б місця не залишилось. Чому? Порошенко воював з Росією. А значна частина виборців Зеленського мають постра­дянське мислення, хочуть «мир за будь-яку ціну», щоб спокійно їздити у Росію, слухати російські пісні і дивитися російське телеба­чення. Прочитав інтерв’ю Зеленського англо­мовній ізраїльській газеті, де каже, що «євре­ям теж було тяжко жити, їх висилали, ніхто з дисидентів-євреїв не міг про це заявити, а от Андрій Сахаров — зміг». Хоча Сахаров — не єврей, у нього російсько-грецьке походжен­ня. Радянська влада поширювала чутки про його єврейство, щоб спекулювати на темі ан­тисемітизму. Люди величини президента по­винні були б знати таку історію. До того ж Са­харов не мав жодного відношення до України — жив у Москві. Водночас ні Йосифа Зісельса, ні Семена Глузмана, ні багатьох інших справ­жніх дисидентів-євреїв Зеленський у своєму інтерв’ю не згадує. Навіть у цій темі живе у па­радигмі «русского міра». Він — радянська лю­дина. Шокуюче новорічне звернення це під­твердило. Якщо «какаяразніца», яку назву має вулиця, то це може бути й вулиця Сталі­на, вулиця Гітлера. Аби асфальт лежав!

— Наскільки точна інформація про те, що в Оман на таємні переговори із пре­зидентом України прилітав емісар Путіна Сурков?

— Не знаю, хто саме прилітав в Оман. Але коли президент раптом неофіційно з’являється в іншій країні, а потім каже, що ця поїздка — офіційний візит, хоча зустрічається у готелі із п’ятисортними чиновниками, коли росіяни зливають фотографії у цій країні, і ці фото першою публікує проросійська газета в Україні, очевидно, що Росія причетна до цієї поїздки. Випадковостей у політиці не буває. Суспільство має право знати, що саме там відбувалося.

— Шум навколо оманського турне Зе­ленського наразі стих. Чи буде якась ре­акція від опозиції?

— Ми звернулися із запитами у всі компе­тентні органи. Якщо відповіді не буде, ініці­юватимемо створення парламентської слід­чої комісії. Вона також вивчатиме обставини трагедії нашого літака в Ірані. Адже ці по­дії відбувалися в один час. Чому після тра­гедії Україна довго не визнавала, що літак збили іранці? Син мого товариша працює в авіації. У перший же день трагедії він пока­зував фотографії фрагментів нашого літака, де були отвори із вгинами всередину. Кожен військовий фахівець скаже, що це — наслідки влучання бойових елементів ракети. А наше посольство заявляло, що виключає таку вер­сію. Іран в обхід міжнародних санкцій отри­мує зброю від Росії. Ми не знаємо, чи не ро­сійські оператори сиділи за пультами тих установок, з яких ракети летіли у наш літак? Чи не російські інструктори консультували іранців. Іран не хоче віддавати чорні скринь­ки. Очевидно, є якась додаткова інформація, яку не хочуть розголошувати. Як на мене, вона пов’язана з Росією.

— Секретар РНБОУ Олексій Данілов за­являв, що заяву посольства України в Іра­ні про те, що наш літак поблизу Тегерана зазнав аварії з технічних причин, санкці­онувала українська влада. Мовляв, «це було необхідне рішення, щоб налагодити співпрацю з іранською владою». Водно­час глава МЗС Пристайко попросив про­бачення за дії дипломатів. Ліва рука не знає, що робить права?

— Така ситуація не тільки у цьому випадку. Пан Пристайко на каналі «Інтер» заявив, що наступна зустріч у нормандському форматі відбудеться, «якщо виконаємо домашнє за­вдання». Тобто ті умови, які було поставлено Україні. Водночас президент Зеленський за­являє, що жодних умов нам не ставили, ніяко­го «домашнього завдання» немає. Президент і глава МЗС однієї країни кажуть протилежні речі! У помічника президента з міжнародних питань Андрія Єрмака теж було багато суперечливих заяв. Наприклад, він казав, що Зе­ленський не міг повернутися до Києва з Ома­ну через закрите небо. Кожен може зайти на відповідні сайти і переконатися, що було у повітряному просторі на момент катастрофи: літаки у той час літали. І літак Медведчука лі­тав, і рейсові борти літали…

— Доводилося не раз чути, що Єрмак може бути засланим козачком від Росії…

— В Україну не треба імплементувати яко­гось таємного шпигуна, у головах деяких на­ших громадян так багато «русского міра», що від них можна чекати чого завгодно.

Єрмак закінчив Київський інститут міжна­родних відносин. Був юристом, зайнявся кі­нобізнесом, продю­сував художні фільми. Знаю його із цієї сфе­ри, бо у парламен­ті минулого скликан­ня очолював Комітет з питань культури. Але не знаю Єрмака як фа­хівця з міжнародних справ. І це найбіль­ше лякає. Він — бізнес­мен. Уявімо собі, що до такого бізнесме­на приходить заступ­ник глави російсько­го уряду, українець за походженням Дми­тро Козак або ж одіозний помічник прези­дента Путіна Владислав Сурков і кажуть: ти нам допомагай, а ми зробимо ще одне «Рос­УкрЕнерго», домовимося про поставки газу в Україну — і вони ітимуть через твою фірму. І ти, який вчора просив у Міністерства культу­ри України 2 млн грн на зйомки фільму, будеш щодня отримувати 2 млн доларів. А ми про все домовимося — в Україні буде мир. Хіба по­гано жили до цього? Це з Порошенком було важко домовитися…

Корумпувати значну частину українських політиків, які не мають ідеологічного підґрун­тя, ідеологічного бачення розвитку України, не складно.

Наведу ще один приклад. У Верховній Раді створено групу «Довіра», її пов’язують з біз­несменом Андрієм Веревським. У цій групі багато начебто патріотів, у тому числі з Львів­щини. Ця група «підголосовує» парламент­ській більшості, коли тій бракує голосів. Один із підтриманих нею законів — про дозвіл на ве­дення грального бізнесу. Він узаконює лудо­манію (пристрасть до азартних ігор, хворобу, заключна стадія якої — затьмарення свідомос­ті та божевілля). На гральному бізнесі вели­кі корпорації, як правило — російські, витяга­тимуть з кишень українців мільйони гривень. І депутати «Довіри» за це голосують! Завтра їм скажуть проголосувати за особливий ста­тус Донбасу на постійній основі чи ще щось.

Питання стоїть ширше, аніж чи завербува­ла Росія когось одного із оточення президен­та. Питання у тому, чи хочуть українці мати не­залежну державу, де українська мова, культура, українські цінності, прозахідний вектор беруть гору. Чи здатні побудувати таку державу?

А візьміть галичанина Андрія Богдана! Він що, теж завербований, коли говорить, що треба російську мову на Донбасі дозволяти як регіональну?

— Чому Зеленський оточив себе на­стільки дивними людьми? Міг же знайти більш професійні кадри…

— А де? Зрештою, він сам такий. Ви «95 квартал» дивитеся? Це що — високоінтелек­туальне шоу? Це і є його оточення. Єрмак то­варишував з ним давно. Отримав посаду за принципом особистої довіри. Так само Зе­ленський знав особисто Бородянського, яко­го призначили міністром культури. Призначає тих, кого знає особисто. Або тих, кого радять йому близькі люди, яким не може відмовити. Як-от частина українського уряду, яку йому нав’язали.

— Вас не дивує, що після оприлюднення «плівок Гончарука», знаючи вразливий ха­рактер президента, прем’єр не змінився?

— Ці плівки розкручували блогери, близь­кі до Коломойського. Він — підтримка і опо­ра Зеленського. Але також і небезпека для нього. Мета олігарха — повернути кошти, які втратив внаслідок націоналізації «Приват­Банку», а також — не заплатити додаткових коштів. Все це можливо, коли держава буде слабкою. У сильній ніхто не дозволить цього зробити. Але відповідатиме за розвал держа­ви не Коломойський, а Зеленський.

— Те, що Зеленський залишив Гончарука на посаді, оцінюєте як позитивний сигнал?

— З «плівок Гончарука» дізнались, що уря­довці шукають доступний спосіб пояснити Зеленському економічну ситуацію на прикла­ді вартості салату олів’є. Салат олів’є — ра­дянська традиція. Цим усе сказано. Цей уряд є абсолютно не фаховим. Так само, як і Зе­ленський. Він не здатний керувати країною. Іранська криза це яскраво продемонструва­ла. Президент добирався до своєї країни 20 годин — і у цей час нікого з вищого керівни­цтва країни у Києві не було! Я не радію помил­кам Зеленського. Я їх боюся. Бо не знаю, що буде завтра.

— Журналістів тур­бують законопроєк­ти про медіа і проти­дію дезінформації, які готуються ухвали­ти у парламенті. Чи можна говорити про те, що Зеленський шукає спосіб при­боркати незалежні медіа?

— Він хоче зроби­ти диктатуру. Це про­являється не тільки у цих законах. Візьме­мо закон про адмінте­рустрій, який відклали. Яка це децентраліза­ція, коли призначений президентом префект може скасувати будь-яке рішення місцевої влади або зняти керівника будь-якого органу місцевого самоврядування і поставити сво­го представника! Та подати позов до Консти­туційного Суду, якщо вважатиме, що рішення містять загрози національній безпеці. КС не розглядає рішення про загрози нацбезпеці! Вже це виконати не можна, не кажучи про те, що з Основного Закону хочуть забрати згад­ки про адмінтерустрій, і Верховна Рада про­стою більшістю може оголосити «незалеж­ність N-ського району», розширити його межі на всю територію області — без жодних стри­мувачів.

Або закони про Державне бюро розслі­дувань, про прокуратуру, де було скасова­но конкурсну систему призначень, комісії, які оцінювали фаховість кандидатів. Буду­ється вертикально централізована держава, де всі рішення ухвалює одна особа. Медіа це критикують. Тому усі згадувані закони готу­ють з однією метою — закрити рота незалеж­ним медіа.

Але є один аспект, через який я акурат­но ставлюся, скажімо, до законопроєкту про медіа. У зв’язку з гібридною війною Росії ма­ємо небезпеку втручання Кремля у наші вну­трішні справи. Тому треба обмежувати все, що пов’язано із впливом країни-агресора. Але водночас повинні зберегти свободу сло­ва в українських медіа. Згаданий законопро­єкт з різних причин критикує і «Європейська Солідарність», і наші опоненти — «Опозиційна платформа — За життя». Бо їм дають російські гроші на сайти і телеканали для ведення ро­сійської пропаганди, а ці закони можуть по­ставити їх під заборону. Біда у тому, що цими законами можна закрити як відверто проро­сійські медіа, так і проукраїнські, які займа­ють патріотичну позицію.

— Із ворожими медіа можна боротися і без згаданих законів…

— Це правда. Ми подали альтернативний законопроєкт про прозорість медіа-власності і медіа-фінансування електронних ЗМІ. Якщо це телеканал, який використовує обмежений державний ресурс, і який є збитковим, то сус­пільство має знати, хто його фінансує. У себе на сайті вони повинні друкувати назви 10 най­більших рекламодавців. Повинні повідомити громадянам: ось така-то сума нам надійшла від реклами, а ось таку — дотував наш власник такий-то. І тоді російські гроші будуть помітні.

Або взяти прозорість медіа-власності. Люди мають знати, кому належать ці інфор­маційні ресурси. Але «слуги народу» їх не включили. Зате включили вихолощені про­цедури заборони пропаганди російських ви­конавців, які закликали до анексії Криму, під­тримували окупацію Донбасу.

— Що мають зробити опозиція і патрі­отична громадськість, щоб не допустити реваншу та диктатури?

— Переконувати. Часто це вдається. Скажі­мо, закони, які дозволяли введення особли­вого статусу N-ського району на постійній основі, Зеленський відкликав саме через те, що «ЄС» били у набат. І через негативну реак­цію Заходу. Ми будуємо міжнародну коаліцію, яка підтримує демократію в Україні, і переко­нуємо людей із партії Зеленського, щоб вони за ці норми не голосували.

— Думаєте, Зеленський вірить, що змо­же побудувати в Україні диктатуру?

— А який у нього вихід? Він прийшов до влади на брехні: «знизимо тарифи, підніме­мо зарплати, припинимо війну». Зеленський розумів, що швидко зробити це неможли­во. А впроваджувати реформи — непопуляр­но. Якщо не можеш вирішити якусь пробле­му, треба заборонити медіа, які говорять про цю проблему і критикують тебе, і запустити свої медіа, які цю проблему не помічатимуть, а тебе будуть хвалити.

— Про що свідчить рішення протеже Зе­ленського — пані Венедіктової — призна­чити заступником керівника Державного бюро розслідувань адвоката Януковича Олександра Бабікова, який курируватиме розслідування справ Майдану?

— Майдан є символом — на ньому українці вперше вибрали європейський вектор. Все, що робить Зеленський, навіть не він сам, а люди, які навколо нього, має одне завдан­ня — скомпрометувати Революцію гідності. Це — завдання для Росії. Їм треба показати, що Україна — failed state (фейкова держава). Мовляв, те, що відбувалося у 2013−2014 ро­ках — переворот. А якщо це «переворот», якщо «бандити прийшли до влади», виходить, ні­якої анексії Криму не було — Путін захистив кримчан і донбасівців, мав рацію. Призна­чення адвоката Януковича у Державне бюро розслідувань є прямим свідченням того, що Зеленський працює під дудку Росії. Його це влаштовує. А у мене це викликає запитання: чи не влаштовує його роль гауляйтера у ма­лоросійському анклаві Кремля? Буде така псевдокраїна, як Білорусь, сателіт Росії.

— Зеленський розуміє, що такі дії ве­дуть до знищення Української держави?

— А навіщо вона йому? Предки можновлад­ців із радянським мисленням воювали за те, щоб цієї держави не було. Багато хто з нас ви­ріс у Радянському Союзі. До влади прийшли люди, які не розуміють, для чого українцям високі цивілізаційні цінності. Ось де найбіль­ші виклики!

— Петра Порошенка нині обклали кри­мінальними провадженнями. Чим це може закінчитися?

— Якщо ігнорувати право, може закінчити­ся чим завгодно. Але подивіться, які це про­вадження! Одна справа — через те, що укра­їнські військові кораблі пливли в українському морі. Інша — що були підписані Мінські угоди, завдяки чому вдалося зупинити наступ воро­га, коли у нас фактично не було армії. Так, ми змушені були йти на компроміси. Вони були жахливими. Але були і важливими — бо збере­гли життя тисяч наших воїнів. Ця «передиш­ка» дала змогу збудувати свою армію. Справи проти Порошенка — за те, що боронив Украї­ну. Росія не може йому цього пробачити.

Схожі новини