«Це була зухвала акція. Наперед продумана, можливо, навіть погоджена з кимось із Польщі»

Польські футбольні фанати зі згромадження «Великий Шльонськ» у неділю, 4 листопада, у Львові у своєрідний спосіб відзначили 100-річчя боротьби поляків проти Західно-Української Народної Республіки. Група з тринадцяти осіб, близько 15-ї години, розпорошившись серед сотень відвідувачів цвинтаря у ті поминальні дні, пройшла на територію польських військових поховань, так званий «Цвинтар Орлят». Там розгорнули транспаранти із антиукраїнськими написами і запалили фаєри. Тривало фаєр-шоу одну хвилину, протягом якої провокатори встигли пофотографуватися. Потім хутко «зробили ноги» з цвинтаря. Про цю «героїчну акцію» стало відомо лише 9 листопада, коли вони оприлюднили відповідний фотозвіт і допис у соцмережах.

Першим дав офіційну оцінку тому, що відбулося, голова Львівської облради Олександр Ганущин. Він наголосив, що «4 листопада на польських військових похованнях Личаківського цвинтаря відбувся цинічний акт шовінізму, спрямований на розпалювання міжетнічної ворожнечі між українським та польським народами…»

Організатори акції пропагують радикальні погляди на історію відносин та їх майбутнє між Україною і Республікою Польща, відкрито зневажають українську історію та культуру, називаючи Львів польським містом, а українських борців за незалежність — злочинцями… Пропагандистсько-радикальні акції відбуваються на польському військовому меморіалі у Львові не вперше, і виною цього є абсолютна безкарність осіб, які своїми діями зневажають Україну та український народ… Як вбачається з положень Кримінального кодексу України, такі ознаки характерні для кримінального правопорушення — «Хуліганство». Безперешкодна можливість представників шовіністичних польських організацій влаштовувати провокації на теренах Львівської області підриває авторитет органів державної влади України і породжує відчуття незахищеності у людей".

Він звернувся до поліції, прокуратури, СБУ та прикордонників з проханням відреагувати на акцію польських футбольних фанатів та покарати їх.

«Вочевидь, футбольні фанати сплутали країну та місце, де панує вічна пам’ять та спокій, з гучними стадіонами, — заявив Олександр Ганущин. — Хуліганським вчинкам не місце на українських цвинтарях. Сподіваюся, Національна поліція України разом зі Службою безпеки, прикордонниками швидко виявлять молодиків, що фаєрували на Личакові тиждень тому. А польська поліція виявить мудрість і допоможе притягнути їх до відповідальності».

У зверненні до українського Міністерства закордонних справ голова облради наголошує, що є всі підстави оголосити молодиків із Нижньої Силезії персонами non grata в Україні.

Олександр Ганущин звертається до начальника Управління патрульної поліції у Львівській області Романа Пилипенка з проханням забезпечити належну охорону Личаківського цвинтаря та інших важливих об’єктів історії та культури у Львівській області. І справді, це велике питання — наскільки надійною (як бачимо, зовсім ненадійною) є охорона Личаківського цвинтаря? Будь-хто безперешкодно може зайти сюди і зробити будь-яку провокацію чи, наприклад, крадіжку з могил (а тут є дуже вартісні поховання). Нинішнє «фаєр-шоу» — далеко не перша провокація на цій заповідній території. Цього року тут уже трапилося дві НП. Спочатку на територію польських військових поховань закинули бойову гранату, яка вибухнула. Потім намагалися розбити дерев’яні короби зі статуями левів (нагадаємо, ці скульптури, згідно з українсько-польськими державними домовленостями, не мають стояти на «Цвинтарі орлят»). А чи наступного разу не спаде на думку якомусь провокатору переодягнутися, скажімо, в українську військову форму і підірвати гранатою, наприклад, символ польської військової звитяги «Меч-щербець»? А потім кричати, що це зробили «бандерівці»?

Керівництво Личаківського цвинтаря розуміє проблему, але розводить руками, мовляв, лише наших можливостей малувато. Директор музею-заповідника «Личаківський цвинтар» Михайло Нагай розповів журналісту «ВЗ», як відбувалося «фаєр-шоу»: «Ми не заявляли у поліцію, оскільки цей факт у нас не був зафіксований. Побачили ці кадри на моніторах, коли зі спецслужбами перегортали відеозаписи через чотири дні після того, як це відбулося. Якби цей факт тоді зафіксували, обов’язково звернулися б у поліцію. Бо ця акція відбувалася без погодження, без дозволу. До нас ніхто не звертався, і, наскільки мені відомо, до Львівської міської ради теж ніхто не звертався. Це була зухвала акція. Наперед продумана, можливо, навіть погоджена із кимось із Польщі. Як це відбувалося, бачив лише один пан, який є членом Польського товариства охорони військових могил (вони опікуються цвинтарями). Він не є працівником нашого цвинтаря. Я його потім питав, чому він нічого нам не повідомив. Він каже, все дуже швидко сталося, і він нічого не зрозумів. Причому я їх раніше попереджав, щоб у разі якихось несанкціонованих акцій вони одразу нам повідомляли. Він того не зробив. На запису із камер видно, що запалення фаєрів почалося о 15.34 і тривало одну хвилину і 15 секунд. Наші чергові цього не зафіксували. Один черговий був на обході, інший працював з туристами, періодично дивився на камери, йому треба було машину з інвалідами запустити на територію. Приїхала фан-група з 13-ти осіб частинами. Зайшли на цвинтар через центральний вхід групками по двоє-троє людей. Це була спланована акція для того, щоб це відзняти і розповсюдити по різних інтернет-ресурсах. У нас частина брам відкрита для відвідувачів родинних поховань. Колись робили спроби закрити вхід, але люди почали скаржитися, дзвонити на „гарячу лінію“. І управління охорони історичного середовища, наше керівництво узгодили, щоб частина входів була відкрита. Тієї неділі на цвинтарі були сотні людей. Тому ці поляки до себе уваги не привернули. Особи їх встановлені. Будемо працювати над тим, щоб посилити патрулювання території. Не йдеться про те, щоб охороняти польське кладовище. Бо немає якогось особливого ресурсу на охорону кожного об’єкта. У нас сотні й сотні важливих об’єктів, п’ять меморіальних комплексів. Посилимо патрулювання, буде збільшуватися кількість камер, будуть окремо закріплені люди за відеоспостереженням. Але територія цвинтаря — величезна…».

До речі, польські «кібіце» у дописі на своєму сайті kibiceslaska. pl критикують нинішню польську владу за «підлизуванню до бандерівської України». «100-ліття оборони Львова — колись для нашої вітчизни це був привід до гордощів і святкування, — пишуть вони. — Нинішня влада в ім’я бандерівських інтересів України забула про найбільших польських героїв. Ми, як поляки, вроцлав’яни та вболівальники „Шльонська“, не можемо оминути цю річницю… Вражає, наскільки сильно польська влада підтримує бандерівську Україну, незважаючи на те, що та на кожному кроці навіть при таких символічних випадках показує ненависть до поляків і всього польського. В ім’я політичної доцільності і підлизування до бандерівської України „польська“ влада абсолютно забула про Орлят у 100-ту річницю героїчної оборони Львова…».

Окрема тема допису — становище шкіл із польською мовою навчання та загалом польської меншини на Львівщині. Виявляється, воно катастрофічне. Читаєш звіт польських уболівальників про поїздку до Львова і просто сльози навертаються на очі… Не обійшлося без антиукраїнських пасажів про Степана Бандеру та «польськість» Львова… Ці дописи, які мають на меті ще більше принизити сучасну Україну, розраховані насамперед на польські медіа.

«…Виїхали ми на територію давніх Кресов Всходніх Польщі, які зараз знаходяться на території нинішньої України, — пишуть вони. — Мета нашої подорожі — вручити подарунки для польських шкіл. Щороку наша організація бере участь у загальнопольській акції збирання подарунків для кресов’яків. Цього року ми закупили шкільне приладдя для польської молоді, котра, незважаючи на багато проблем, і не тільки економічних, вчиться у польських школах і підтримує польські традиції на давніх Кресах Всходніх Другої Речі Посполитої. Нам вдалося зібрати близько 20 коробок зі шкільними канцтоварами. Ми відвідали дві польські школи. Спочатку — Мостиську середню школу № 3 із польською мовою навчання. Там нас дуже добре зустріли. Ми довідалися про важкі реалії, в яких мусять щодня жити місцеві поляки. На території нинішньої України навіть українцям жити важко, а що вже казати про польську меншість. Якби не допомога з Польщі, нашим родакам було би ще гірше. На жаль, ця зовнішня допомога не дуже добре сприймається деякими українцями. Трапилося навіть так, що школу наших родаків підпалили. На щастя, завдяки допомозі добрих людей із нашого краю, серед них і вболівальників футболу, підпалений клас був відремонтований. Однак такі ситуації демонструють, як до місцевих поляків ставиться народ, що його так сильно підтримує польська влада… Наступним нашим пунктом відвідин була польська школа № 10 у Львові. Уже сам в’їзд до цього особливого міста, яке є символом польськості Другої Речі Посполитої, викликав у нас багато емоцій. Ще більші емоції викликало, коли проїжджали повз пам’ятник Степану Бандері. На жаль, нинішня Україна, яка шукає своєї ідентичності, ґрунтує її на убивцях жінок та дітей з УПА. Особливо Західна України будує міф про вбивць із УПА».

Далі — більше. «Кібіце» буцімто зустріли по дорозі двох корінних «львов'яків» старшого віку, які розповіли їм про щоденне життя в українському місті і про функціонування там польської меншини.

«Нелегко бути поляком у нинішньому Львові, — резюмують після цієї зустрічі автори допису. — Особливо, коли українці за будь-яку ціну хочуть стерти сліди його польськості і показати всупереч фактам, що це їхній народ протягом віків будував міць Львова».

У Львові, виявляється, хочуть стерти пам’ять про все польське. А на що ж тоді споглядають ті численні натовпи туристів, які приїжджають до нас, як не на старовинні пам’ятки, левова частка з яких — польські?

На жаль, усі наші спроби додзвонитися до Мостиської коли № 3 із польською мовою навчання і навіть до Львівської школи № 10 імені Св. Марії Магдалени, аби вони розповіли і нам про «важкі реалії, в яких мусять щодня жити місцеві поляки», не увінчалися успіхом. Можливо, прочитавши цей матеріал, директори цих навчальних закладів зголосяться і повідомлять нам, чи справді їхні навчальні заклади такі обділені і матеріальною, і людською увагою? Чи справді персонал та учні перебувають у небезпеці?