Передплата 2024 «Добрий господар»

«Птах почав несамовито битися у вікна, а через кілька годин у школу влучило кілька снарядів»

Якщо свого часу Вічне місто — Рим — врятували гуси, то селище Тошківку, що на Луганщині, точніше, місцевих школярів, у 2014 році врятувала маленька пташка — сіро-коричневий сич

Селище Тошківка розташоване за кілька кілометрів від так званої лінії розмежування. Зараз там відносний спокій: після 2015 року населений пункт вже не обстрі­люють. Хоча час від часу місцеві мешкан­ці чують віддалений гуркіт снарядів. Але у перші роки війни, особливо у 2014 році, ворог обстрілював село дуже інтенсивно.

Напередодні нового навчального року вчителі та учні Тошківської школи, як, зрештою, і будь-якого навчального за­кладу, активно наводять марафет. На подвір’ї школи нас зустрічає директор — Володимир Черкасс. Але запрошує не у відремонтова­не приміщення навчального закладу, а веде до вщент зруйнованої будівлі, що розташо­вана за кілька метрів від основного корпусу школи. Колись тут була шкільна їдальня та спортзал. А підвали цього приміщення, де були роздягальні, слугували бомбосхови­щем. Коли починалися інтенсивні обстріли, діти та вчителі бігли саме туди. 29 жовтня 2014 року прямим влучанням снарядів з «Градів» ця будівля була зруйнована. На щас­тя, у цей момент там нікого не було, хоча це була середа — звичайний навчальний день. Дітей та вчителів Тошківської школи врятував маленький птах.

«Цей птах поселився на горищі нашої школи давно, — розповідає цю неймовір­ну історію пан Володимир і показує рукою на дах школи. — Бачите пожежні сходи, то сич любив на них сідати. Політає і сяде, на дітей дивиться. Дітки пташку підгодо­вували. Вона майже ручна була. І ось 29 жовтня, приблизно о десятій годині, птах раптом почав несамовито битися у шкіль­ні вікна. Якраз йшли уроки, діти бачать, що птах з розгону усім тілом вдаряється у вікна. Спочатку бився у вікна другого поверху, потім третього… Це побачили і люди, які живуть у п’ятиповерхових бу­динках, що розташовані навпроти школи. Прибігли до мене у кабінет і кажуть, що це, мовляв, погана прикмета. У цей час звуки від розриву снарядів наростали. Я вирішив припинити навчання і сказав вчи­телям виводити дітей зі школи. Діти роз­біглися по домівках. У школі залишилось кілька вчителів, технічні працівники та я. Вибухи гриміли все ближче. І о 13.30 бу­дівля школи здригнулася. У крило школи влучили кілька снарядів. Пам’ятаю дзве­ніння скла… Усі вікна повилітали. Ми усі впали на підлогу. Моя секретарка ще й го­лову прикрила папером… Тоді я наказав усім бігти у бомбосховище. Коли вибігли з приміщення школи, побачили на місці їдальні та спортзалу, під якими було наше імпровізоване бомбосховище, суцільні руїни. Снаряд влучив точнісінько туди».

Володимир Черкасс вважає, що саме сич став їхнім ангелом-охоронцем. «Якби птах не почав так панікувати, давати нам сигнал тривоги, може, ми б і не відпусти­ли дітей по домівках. Можливо, перевели б їх у наше бомбосховище, — каже дирек­тор школи. — Якою б трагедією це могло закінчитися, навіть боюся думати».

Запитую директора, як потім поводи­лася пташка-рятівник? Виявляється, зі свого насидженого місця на даху школи перелетіла у зруйноване приміщення і деякий час жила там, на попелищі. Але через кілька місяців, переживши зиму, навесні кудись відлетіла і вже не повер­нулася.

Володимир Черкасс показує руїни, які залишилися від прямого влучання снаряда. "Раніше там були спортзал та їдальня"
Володимир Черкасс показує руїни, які залишилися від прямого влучання снаряда. "Раніше там були спортзал та їдальня"

… Заходимо у приміщення навчаль­ного закладу. По дорозі директор розпо­відає, що зараз тут навчається 130 учнів. Видно, що у школі повним ходом йде ре­монт. Директор показує на вхідні двері. Каже, коли був обстріл, ці двері вилеті­ли, вибили інші двері і вдарилися об сті­ну. Сліди цього удару ще помітні. «Ціле щастя, що ми не одразу вибігли зі школи, а затрималися на кілька хвилин, інакше нас тими дверима і пришибло б», — каже директор.

Пан Володимир робить екскурсію школою. Каже, ремонт приміщення поча­ли з туалетів. До цього часу туалети були, скажемо так, радянського зразка. Зараз — цивілізовані, європейські. З 1 вересня у приміщенні школи, на другому повер­сі, запрацює дитячий садок, куди піде 20 діток від 4 до 6 років. Директор показує нові, щойно відремонтовані, кімнати для дошкільнят: окремо спальня, кухня, ігро­ва кімната. Ці приміщення вдалося від­ремонтувати і відповідно обладнати за кошти Німецького благодійного фонду. Інші класи було відремонтовано за раху­нок коштів японського уряду. Але осно­вний ремонт приміщення було зроблено за бюджетні кошти. У наступному році планують відбудувати і зруйноване при­міщення їдальні та спортзалу. Відповідні кошти обіцяють закласти у бюджет.

Учні Тошківської середньої школи
Учні Тошківської середньої школи

Як цинічно це не звучить, але відре­монтувати, по суті, оновити школу, вда­лося саме після того трагічного обстрі­лу. Тошківська школа була побудована у сімдесятих роках минулого століття. З того часу капітального ремонту не ро­били. У радянські часи у школі вчилася майже тисяча учнів, навчання відбува­лося у дві зміни. Деякі випускниці з тих часів нині працюють у школі вчителями. У дев’яностих роках припинила роботу місцева шахта, і багато людей у пошуку нової роботи виїхали в інші регіони Укра­їни. Зокрема і у Західну Україну. Колись у Тошківці було чотири гуртожитки, де жили хлопці з Західної України. Багато з них одружилися з місцевими дівчатами і після розвалу Радянського Союзу повер­нулися на малу батьківщину.

Після екскурсії йдемо у клас, аби по­спілкуватися з дітьми та вчителями. Діти різного віку, які сіли за парти, щойно по­вернулися з відпочинку у Бердянську. Виявляється, на останній дзвоник до школи приїхав командувач Об’єднаних сил, генерал-лейтенант Сергій Наєв. Він зустрівся з учнями і пообіцяв їм органі­зувати відпочинок на морі. Свого слова дотримав. 30 кращих учнів, а також діти-сироти відпочили у Бердянську. Запитую дітей, чи були у Львові? Заперечливо хи­тають головами. Тоді прошу, щоб підня­ли руки, хто хотів би поїхати до Львова. З десяти дітей руку підняли лише кілька. Інші насторожено дивились… Довелось шукати з дітьми спільну мову. Я розпові­ла про Львів і запевнила, що для того, аби вони звільнилися від стереотипів щодо Західної України, обов’язково мусять до нас приїхати. Домовились шукати варі­анти, аби таку поїздку організувати.

З 1 вересня у приміщенні школи запрацює дитячий садок, у який підуть 20 діток
З 1 вересня у приміщенні школи запрацює дитячий садок, у який підуть 20 діток

На прощання пропоную пану Володи­миру поставити на подвір’ї школи сим­волічний пам’ятник пташці, що так від­чайдушно їх рятувала. Обіцяє подумати над цією ідеєю. А я подумала: може, хтось із наших читачів готовий проспон­сорувати цю ідею?..

Луганська область

Усі фото авторки

Схожі новини