«Птах почав несамовито битися у вікна, а через кілька годин у школу влучило кілька снарядів»
Якщо свого часу Вічне місто — Рим — врятували гуси, то селище Тошківку, що на Луганщині, точніше, місцевих школярів, у 2014 році врятувала маленька пташка — сіро-коричневий сич
Селище Тошківка розташоване за кілька кілометрів від так званої лінії розмежування. Зараз там відносний спокій: після 2015 року населений пункт вже не обстрілюють. Хоча час від часу місцеві мешканці чують віддалений гуркіт снарядів. Але у перші роки війни, особливо у 2014 році, ворог обстрілював село дуже інтенсивно.
Напередодні нового навчального року вчителі та учні Тошківської школи, як, зрештою, і будь-якого навчального закладу, активно наводять марафет. На подвір’ї школи нас зустрічає директор — Володимир Черкасс. Але запрошує не у відремонтоване приміщення навчального закладу, а веде до вщент зруйнованої будівлі, що розташована за кілька метрів від основного корпусу школи. Колись тут була шкільна їдальня та спортзал. А підвали цього приміщення, де були роздягальні, слугували бомбосховищем. Коли починалися інтенсивні обстріли, діти та вчителі бігли саме туди. 29 жовтня 2014 року прямим влучанням снарядів з «Градів» ця будівля була зруйнована. На щастя, у цей момент там нікого не було, хоча це була середа — звичайний навчальний день. Дітей та вчителів Тошківської школи врятував маленький птах.
«Цей птах поселився на горищі нашої школи давно, — розповідає цю неймовірну історію пан Володимир і показує рукою на дах школи. — Бачите пожежні сходи, то сич любив на них сідати. Політає і сяде, на дітей дивиться. Дітки пташку підгодовували. Вона майже ручна була. І ось 29 жовтня, приблизно о десятій годині, птах раптом почав несамовито битися у шкільні вікна. Якраз йшли уроки, діти бачать, що птах з розгону усім тілом вдаряється у вікна. Спочатку бився у вікна другого поверху, потім третього… Це побачили і люди, які живуть у п’ятиповерхових будинках, що розташовані навпроти школи. Прибігли до мене у кабінет і кажуть, що це, мовляв, погана прикмета. У цей час звуки від розриву снарядів наростали. Я вирішив припинити навчання і сказав вчителям виводити дітей зі школи. Діти розбіглися по домівках. У школі залишилось кілька вчителів, технічні працівники та я. Вибухи гриміли все ближче. І о 13.30 будівля школи здригнулася. У крило школи влучили кілька снарядів. Пам’ятаю дзвеніння скла… Усі вікна повилітали. Ми усі впали на підлогу. Моя секретарка ще й голову прикрила папером… Тоді я наказав усім бігти у бомбосховище. Коли вибігли з приміщення школи, побачили на місці їдальні та спортзалу, під якими було наше імпровізоване бомбосховище, суцільні руїни. Снаряд влучив точнісінько туди».
Володимир Черкасс вважає, що саме сич став їхнім ангелом-охоронцем. «Якби птах не почав так панікувати, давати нам сигнал тривоги, може, ми б і не відпустили дітей по домівках. Можливо, перевели б їх у наше бомбосховище, — каже директор школи. — Якою б трагедією це могло закінчитися, навіть боюся думати».
Запитую директора, як потім поводилася пташка-рятівник? Виявляється, зі свого насидженого місця на даху школи перелетіла у зруйноване приміщення і деякий час жила там, на попелищі. Але через кілька місяців, переживши зиму, навесні кудись відлетіла і вже не повернулася.
… Заходимо у приміщення навчального закладу. По дорозі директор розповідає, що зараз тут навчається 130 учнів. Видно, що у школі повним ходом йде ремонт. Директор показує на вхідні двері. Каже, коли був обстріл, ці двері вилетіли, вибили інші двері і вдарилися об стіну. Сліди цього удару ще помітні. «Ціле щастя, що ми не одразу вибігли зі школи, а затрималися на кілька хвилин, інакше нас тими дверима і пришибло б», — каже директор.
Пан Володимир робить екскурсію школою. Каже, ремонт приміщення почали з туалетів. До цього часу туалети були, скажемо так, радянського зразка. Зараз — цивілізовані, європейські. З 1 вересня у приміщенні школи, на другому поверсі, запрацює дитячий садок, куди піде 20 діток від 4 до 6 років. Директор показує нові, щойно відремонтовані, кімнати для дошкільнят: окремо спальня, кухня, ігрова кімната. Ці приміщення вдалося відремонтувати і відповідно обладнати за кошти Німецького благодійного фонду. Інші класи було відремонтовано за рахунок коштів японського уряду. Але основний ремонт приміщення було зроблено за бюджетні кошти. У наступному році планують відбудувати і зруйноване приміщення їдальні та спортзалу. Відповідні кошти обіцяють закласти у бюджет.
Як цинічно це не звучить, але відремонтувати, по суті, оновити школу, вдалося саме після того трагічного обстрілу. Тошківська школа була побудована у сімдесятих роках минулого століття. З того часу капітального ремонту не робили. У радянські часи у школі вчилася майже тисяча учнів, навчання відбувалося у дві зміни. Деякі випускниці з тих часів нині працюють у школі вчителями. У дев’яностих роках припинила роботу місцева шахта, і багато людей у пошуку нової роботи виїхали в інші регіони України. Зокрема і у Західну Україну. Колись у Тошківці було чотири гуртожитки, де жили хлопці з Західної України. Багато з них одружилися з місцевими дівчатами і після розвалу Радянського Союзу повернулися на малу батьківщину.
Після екскурсії йдемо у клас, аби поспілкуватися з дітьми та вчителями. Діти різного віку, які сіли за парти, щойно повернулися з відпочинку у Бердянську. Виявляється, на останній дзвоник до школи приїхав командувач Об’єднаних сил, генерал-лейтенант Сергій Наєв. Він зустрівся з учнями і пообіцяв їм організувати відпочинок на морі. Свого слова дотримав. 30 кращих учнів, а також діти-сироти відпочили у Бердянську. Запитую дітей, чи були у Львові? Заперечливо хитають головами. Тоді прошу, щоб підняли руки, хто хотів би поїхати до Львова. З десяти дітей руку підняли лише кілька. Інші насторожено дивились… Довелось шукати з дітьми спільну мову. Я розповіла про Львів і запевнила, що для того, аби вони звільнилися від стереотипів щодо Західної України, обов’язково мусять до нас приїхати. Домовились шукати варіанти, аби таку поїздку організувати.
На прощання пропоную пану Володимиру поставити на подвір’ї школи символічний пам’ятник пташці, що так відчайдушно їх рятувала. Обіцяє подумати над цією ідеєю. А я подумала: може, хтось із наших читачів готовий проспонсорувати цю ідею?..
Луганська область
Усі фото авторки