В Україні відзначають 100-річчя бою під Крутами

У понеділок, 29 січня, в Україні відзначають 100-річчя бою під Крутами.

Український інститут національної пам'яті і повідомляє, що нині ця подія відзначатиметься на загальнодержавному рівні.

"Бій під Крутами став успішною оборонною операцією, оскільки зупинив ворога на кілька днів. Це дало змогу представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу; незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії, ворогові протистояли молоді добровольці; сміливість та жертовність учасників бою зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому Героїв Крут називають першими кіборгами", - підкреслюється в повідомленні.

7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. У середині січня вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.

Після захоплення Полтави вздовж залізниці на захід наступала так звана 1-ша Революційна армія, а з Гомеля на Бахмач – 2-га. Саме там, де сходилися дві залізничні колії, вони планували об’єднатися.

Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ 1-ої Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. 25-27 січня спільно з іншими військовими підрозділами та добровольцями вони героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач (Чернігівська обл.). Під загрозою оточення оборонці змушені були відступити до станції Крути, де почали укріплюватися.

28 січня у Бахмачі обидві радянські армії з’єдналися. Командував ними Михайло Муравйов. Більшовики почали рухатися в бік Києва. На підступах до столиці Муравйов закликав: “Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо”.

Наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців (18–20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). Курсанти юнацької школи, студенти і гімназисти мали погане озброєння, однак до них приєдналися близько 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.

29 січня 1918 року на залiзничнiй платформі в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму українцям вдалося стримати наступ до темряви, але під тиском ворога українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Одна студентська чота – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Українців під Крутами загинуло, за різними оцінками, 70–100 осіб. Втрати бiльшовицьких вiйськ сягали 300 воякiв.

Виступ Президента з нагоди вшанування пам'яті Героїв Крут

Шановні курсанти, офіцери та генерали! Дорогі українці!

«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-більшевицька грабіжницька орда… В цей час українська фракція Центру Університету Святого Володимира кличе студентів-українців негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти нападників. Треба кинути на цей час науку і одною дружньою лавою стати на оборону прав українського народу».

Із цього звернення, оприлюдненого одинадцятого січня 1918 року, починалася історія героїв Крут. Ті, хто відгукнувся на цей заклик і записався у добровольці, пройшли короткий вишкіл молодого бійця саме тут, у ваших стінах. Ще раніше, у листопаді 1917-го, за наказом Генерального секретаря з військових справ Симона Петлюри тут була створена Перша українська військова юнацька школа.

Але не лише з історичних міркувань я зараз прийняв рішення присвоїти Військовому інституту телекомунікацій та інформатизації почесне найменування «імені Героїв Крут». За роки Незалежності України в Інституті підготовлено понад п’ять тисяч висококласних спеціалістів для Збройних Сил України та інших військових формувань. Досвід боїв вкотре довів, якою важливою фігурою на полі бою був і залишається офіцер. Саме від його компетентності, професіоналізму, патріотизму, сили духу залежить не тільки результат битви, а й життя солдат.

Сотні випускників Інституту захищали чи захищають Україну від російської агресії. Двадцять п’ять його вихованців нагороджені орденами та медалями, а генерал-майор Максим Шаповал, - на жаль, посмертно, - відзначений Зіркою Героя.

П’ятнадцять офіцерів – випускників та викладачів вашого військового закладу загинули на фронті.

Пропоную вшанувати пам’ять загиблих у війні з російським агресором хвилиною мовчання.

…

Дякую.

Отже, Інститут по праву заслужив високе звання «імені Героїв Крут»! Ним будуть пишатися і ті, хто навчається зараз, і ті, хто вже завершив його та служить в українському війську. Указ маю честь підписати зараз, у присутності всього особового складу.

Шановні курсанти, офіцери та генерали!

Вітаю вас з присвоєнням почесного найменування, бажаю вам успіхів у підготовці, міцного здоров’я, незламності духу, успіхів і перемог заради України!

Сота річниця Крут, в яку ми зібралися, - знаменний день для кожного українця-патріота, а особливо для людей, які пов’язали своє життя зі Збройними Силами України. Бій під Крутами – одна із численних битв в одвічному «хрестовому поході» Росії проти України. Але Крути в просторі та часі буття українського народу посідають надзвичайно важливе місце. Ця назва, як писав Улас Самчук, «врізбилася у наше народне єство, у наш дух і нашу плоть».

«Крутянський епізод, - це вже слова Євгена Маланюка, - ще над непохованими тілами його героїв почав обертатися легендою у всенародній свідомості країни. Ба, поза її межами, навіть у свідомості ворога». Реальний початок «нашої визвольної революції», на думку класика, становить саме дата Крут, а не ті численні дні календаря, «що їх зв’язують чи зі скликанням Центральної Ради, чи з друкуванням того чи іншого документа». Четвертий Універсал, сторіччя якого ми відзначили днями, із рук Ради «був вирваний майже ґвалтом, самою історією, бо було ясно, що іншого виходу як суверенність, тодішня ситуація не давала». Але без Крут, зауважує Маланюк, Універсал був би «документом без підпису», - бо «такі акти мало виголосити, такі акти треба чинити». І хай наші тоді відступили зі станції, але ж тривалу історичну війну вони виграли. Бо завдяки, в тому числі і подвигу крутян, постала-таки незалежна Україна.

І ті учасники бою, хто вижив, продовжили боротьбу за самостійність у лавах Армії УНР. І жоден з народів Центральної чи Східної Європи, які відродили своє державне життя на руїнах імперій, не вів настільки запеклої і тривалої оборонної війни за незалежність, не виборював свободу такою дорогою ціною, як ми, українці – тоді і тепер.

І в силу історичних обставин нам складно було берегти спогади про Крути, бо радянська влада як могла намагалася їх стерти. Томи спогадів та статей вийшли за ці сто років. Але вони написані в Торонто і Нью-Йорку, Празі та Мюнхені, Парижі та Лондоні. Протягом кількох десятиліть суцільного замовчування на Наддніпрянській Україні історію Крут дбайливо зберігала українська еміграція. І звичайно ж, міжвоєнний Львів, поміж Першою та Другою світовими. В Києві, щоправда, час від часу знаходилися таки відчайдухи. В п’ятдесяті роковини загибелі героїв Крут Іван Дзюба разом з кількома товаришами насмілилися покласти вінки на Аскольдову могилу.

Писали про Крути не лише учасники подій, історики та публіцисти, а впевнений в тому, що й слово наших письменників є надзвичайно важливим, слово поетів. Крути і крутяни знайшли своє втілення у творчості Павла Тичини та Олександра Олеся, Богдана-Ігоря Антонича і Василя Стуса, Уласа Самчука та Юрія Покальчука.

Тепер з нетерпінням очікуємо втілення теми Крут в художніх фільмах та серіалах. Держава створила всі можливості зараз для відродження українського кінематографу, і перші результати ми вже бачимо в глядацьких залах в Україні та за її межами. І я впевнений в тому, що зараз всі щиро радіють тому надзвичайному успіху стрічки «Кіборги». Між блискавичним боєм на Чернігівщині та тривалою обороною Донецького аеропорту – відстань аж у 97 років. Але ці події – однієї ваги та, впевнений, що з одного символічного ряду. Ворог - той самий, а кіборги, як і герої Крут, стали взірцево-символічними оборонцями Батьківщини, рівнятися на яких будуть і наступні покоління оборонців Вітчизни.

Дорогі співвітчизники!

Події столітньої давнини ми вшановуємо не лише в рамках політики національної історичної пам’яті. Ми робимо висновок і страхуємося від повторення помилок.

Створили і день за днем зміцнюємо наші Збройні Сили, нашу героїчну армію, яка надійно тримає оборону країни. І це є наше головне досягнення за останні роки.

Спираємося на потужну підтримку наших міжнародних партнерів, які відтепер не лише впроваджують на підтримку України політику санкцій, що стримує агресора, але нарешті й почали надавати нам допомогу оборонною зброєю.

Так співпало, що оголошення нових санкцій Сполучених Штатів проти Російської Федерації сталося в день моїх переговорів з державним секретарем США Рексом Тіллерсоном в Давосі. Знаєте, негайно росіяни почали скаржаться, що «американський санкційний принтер сказився і штампує відповідні рішення, стрімко задираючи криву каральної статистики вгору». Але, як на мене, сказилися точно не у Вашингтоні, а в іншій столиці, на протилежній півкулі. А те, що ціна російської агресії проти України лише зростатиме – це вже точно аксіома. І результат роботи наших дипломатів - також.

Маючи перед очима гіркий досвід отаманщини часів Української національної революції, ми даємо відсіч і будь-яким спробам посіяти в країні хаос і анархію.

Розуміємо, принаймні в більшості своїй, що консолідація всіх українців на фоні найнебезпечнішої зовнішньої загрози, яка походить від Росії, є головною передумовою нашої перемоги.

Спеціально ж для тих, до кого ця прописна істина ще не дійшла, наведу мудрі слова В’ячеслава Чорновола: «Можливо, для українських патріотів Грушевського, Винниченка події в Крутах уперше явили жахливу правду про комунізм і соціалізм. Можливо тоді українські соціал-демократи, есери, монархісти, незалежники бодай на мить усвідомили, чим окошаться міжусобні конфлікти та загравання з комунізмом для України й для них самих. Це урок, дорогі мої, й нам, сьогоднішнім, це докір нашим демократам – роз’єднаним, непоступливим, осілим по партійних хуторах та хутірцях. Це пересторога тим, хто нині впритул не бачить загрози реваншу, натомість скеровує свій бійцівський запал проти недавніх однодумців».

За це і докоряють герої Крут сучасним українцям. «Вони, - писав Чорновіл, - були зовсім юні… Але в грудях кожного з них билося серце Мужа, який обороняє Матір від лютого ворога».

Хай же вони будуть прикладом кожному з нас. Хтось з мудрих влучно сказав: «Тільки там, де пам’ятають загиблих, є ті, хто готовий захищати живих».

Ще раз вітаю Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації з високим званням, яке накладає на вас ще більшу відповідальність.

А всю Україну вітаю із сотою річницею великої української звитяги під Крутами!

Слава Україні!