Передплата 2024 ВЗ

«Відпустіть з госпіталю у село до Марічки. Повернуся – знову піду захищати Україну!»

Медики з Дніпра називають порятунок героїчного воїна найбільшим у їхній практиці.

У четвер, 29 червня, з Дніпра до Львова повинен прибути спеціальний авіарейс з пораненими учасниками АТО. Серед тих, кого “швидкі” доставлять на подальше лікування та реабілітацію у Військово-медичний клінічний центр західного регіону, буде і боєць 1-го батальйону 24-ї мехбригади, коваль за освітою, 20-річний житель села Завадова Стрийського району Роман Гюліджанян. Неймовірні за тяжкістю поранення він отримав у кінці травня неподалік райцентру Попасної, що на Луганщині. За інформацією “ВЗ”, бліндаж, в якому перебував з іншими воїнами Роман, накрили ворожі “гради”. Ще більше вражає історія його одужання. Коли почуєте про найближчі плани цього хлопця, сліз не стримаєте. Як не міг вгамувати своїх почуттів один з його рятівників - головний лікар Дніпровської лікарні ім. Мечникова Сергій Риженко…

“Це найбільший порятунок із всіх порятунків у нашій лікарні! — емоційно написав пан Сергій про те, як витягували галичанина з того світу. — Осколок прошив голову. Десятки осколків у животі. Шрам від грудей до лобка. Переломи кінцівок, вісім операцій — а він духом не зламався. Хоче провідати кохану — і знову на фронт...”.

Читаємо заяву Романа, з якою він прийшов до “головного” у дніпровському госпіталі. Видно, писав її кволою рукою — але з гарячим серцем. “Я майже місяць у лікарні. Хочу додому, у Львівську область, до своєї Марічки. За цей час дуже полюбив Дніпро. Після дому поїду захищати Україну”.

До самого Романа ми не додзвонилися — батьки не дають номера його телефону. Тато, Іван Маліконович, пояснив: «Нашого сина турбувати зараз не можна, будь-яке хвилювання може йому зашкодити. Його всі рани болять...”. Тож більше дізнавалися про Романа від рідних та інших односельців, які добре знають цього оборонця держави.

Мати Романа, пані Оксана:

— Як тільки почула, що із сином біда, — відразу поїхала у Дніпро, у госпіталь. Зайшла у реанімацію, ноги підкосилися: мій Роман під “ковпаками” лежить, трубками, проводами обвитий. Усе тіло скалічено осколками: голова, руки, ноги, печінка. Швів у різних місцях, може, і сорок буде. Як побачила це, сказала, що сама у волонтери піду — щоб допомагати нашим воїнам...

У сина на руці є наколка: “Моя мама — мій ангел-хоронитель”. Підійшла до ліжка у реанімації і кажу: “Ромчику, твій ангел-хоронитель уже біля тебе!”. А він помахом руки дав зрозуміти, що чує мене. Купила синові у Дніпрі новий телефон, бо зі старого від обстрілу не залишилося нічого...

Рядки із заяви-прохання солдата відпустити додому, до коханої Марічки...
Рядки із заяви-прохання солдата відпустити додому, до коханої Марічки...

— Пишаюся своїм сином, бо він пішов воювати за Україну! — довершує нашу розмову батько Романа.

Схвильовано розповідав про свого героїчного земляка війт Завадова Михайло Щудло:

— Роман виріс у нашому патріотичному селі, звідки вийшли видатні постаті. Зокрема, крайовий провідник ОУН Степан Охримович, парох Остап Нижанківський, який був депутатом Галицького сейму, видатним композитором, засновником товариства «Боян», ініціатором кооперативного руху у Західній Україні. По сусідству з Романом мешкав ще один герой — загиблий під час нинішньої війни на сході Юрій Бурдяк. Патріотичний стержень є і в самому Романові. Знає біду, тяжкий сільський труд. Ніколи не пройде мимо, щоб не привітатися, щоб не побажати тим, хто працює: “Дай, Боже, щастя!” Після школи навчався у Стрийському училищі №8, здобув там спеціальність коваля і електрогазозварника. Працював на заводі “Леоні”. Як тільки настав час іти на строкову службу в армії, записався у контрактники, пішов на фронт. Командири казали про нього — “орлине око”, бо влучно стріляв... Після звістки про поранення я з родичами поїхав до нього у Дніпро, були там цілий тиждень. Лікарі казали: “Робимо все, що можемо, все у Божих руках...”. З поїздкою допомогли голова Стрийської РДА Василь Зубрицький, у Львівській та Дніпропетровській облдержадміністраціях.

Кореспонденту “Високого Замку” стало відомо, що Роман Гюліджанян (таке незвичне для наших країв прізвище успадкував від дідуся-вірменина, який у часи СРСР служив у Стрию), ідучи захищати країну, керувався не тільки патріотичним мотивом. Підписав військовий контракт ще й із суто особистих, домашніх причин. Хотів в армії заробити грошей на операцію 10-річному братикові Сергієві, учневі третього класу Львівської спеціалізованої школи №100. Він — інвалід з дитинства по зору, потерпає від глаукоми...

Хотілося б, щоб про цей вчинок українського воїна знали і відреагували на нього матеріальною допомогою наші читачі. Зокрема, на заводі “Леоні, де працював донедавна. Це щонайменше, що можна було б зробити для самовідданого захисника України Романа Гюліджаняна.

Фото з архіву Сергія РИЖЕНКА

Схожі новини