Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Мама одну заяву до військкомату порвала. Він потайки другу написав...»

У зоні АТО загинув 18-річний боєць з Львівщини Володимир Князев.

У зоні АТО, на Луганщині, загинув 18-річний боєць з Львівщини Володимир Князев. Хлопець не міг дочекатися, коли стане повнолітнім, щоб піти на фронт добровольцем. На сході служив за контрактом. Мріяв вступити до Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана П.Сагайдачного. Не судилося... Поховають юного Героя у п’ятницю, 17 березня, о 14.00 у рідному селі Бортники, що на Жидачівщині. У Жидачеві оголосили жалобу за загиблим бійцем АТО...

“Герой був майже дитиною, — такі дописи можна прочитати у “Фейсбуці”. — Поки “диванні патріоти” кричать у соцмережах про те, що ворогів треба знищити усіх разом та захопити їхні землі, найкращі сини України йдуть з життя, захищаючи нас з вами”. Гірка правда...

Дні жалоби на Жидачівщині оголошують уже не вперше. Напередодні загибелі Володі у Бортниках вшановували бійця АТО Володимира Андрешківа, який загинув у бою на Світлодарській дузі 18 грудня 2016 р., та “афганця” Богдана Пастуха. Він загинув 26 січня 1989 р. у Республіці Афганістан. У пам’ять про Героїв у Бортниках відкрили та освятили меморіальні знаки. 47-річного уродженця села Бортники, молодшого сержанта 54-ї механізованої бригади 25-го батальйону «Київська Русь» Володимира Андрешківа за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Очільник Львівської облдержадміністрації Олег Синютка під час урочистостей вручив нагороду родині полеглого на сході країни бійця Володимира Андрешківа.

У родини Князевих — п’ятеро дітей. Мама працює у лікарні, батько — на будівництві. Родина забезпечена. Старший брат Володі, 22-річний Іван, розповів журналісту “ВЗ”: «У дитинстві брат був розбишакою. Спершу мріяв бути поліцейським, а потім твердо вирішив, що вступить до Академії сухопутних військ. Понад усе мріяв бути військовим».

Іван розповідає, брат рвався і рвався на схід. Не міг дочекатися 18-річчя. “Як тільки йому випов­нилося 18, наступного дня побіг писати заяву до військкомату. Мама плакала, благала цього не робити. Казала, ти ще такий малий... Мама навіть порвала одну заяву. Він потайки другу заяву написав...”.

Після 9-го класу хлопець з багатодітної родини пішов вчитися в училище, що у Новому Роздолі, на бармена. Та мріяти про військову кар’єру не переставав. Іван каже, він все хотів змінити в Україні на краще, починаючи з рідного села... “На Яворівському полігоні вчився на гранатометника, — каже Іван. — На фронті їздив на БМП-2. Страху зовсім не мав. Казав: “Біда... Ворог щодня стріляє”. Важко йому було, але рук не опускав. Дуже хотів, аби люди в Україні добре жили. Ось на Різдво у відпустку приїжджав...”.

Сусідка родини, Ганна Іванівна, згадує: “Дитина виховувалася у порядній сім’ї. Хлопець — працьовитий, старанний, культурний і наполегливий. Мамі на кухні допомагав і у полі працював. Колись навіть хотів стати священиком. У церкві прислуговував. А потім як задумав, що піде на фронт і стане військовим, так до цієї мети і йшов. Таким був упертим. Коли приїхав взимку у відпустку, все йому на місці не сиділося. Казав: “Там мої побратими, вони у небезпеці, а я вдома відсиджуюсь”. Все хотів їхати назад на схід. Був стривожений. Казав, що аж спати не може...”.

Схожі новини