Від кухарки – до розвідниці

На Яворівському полігоні навчаються близько 80 жінок. У так званій жіночій роті побувала кореспондент «ВЗ».

На Яворівському полігоні за контрактом служить близько вісімдесяти жінок. З них 40 % - віком до 20-ти років. Спілкуючись з багатьма військовими чоловіками зрозуміла, що не всі вони “за” жінок в армії. Мовляв, жінці на війні не місце. Інший високий чин зізнався: “Я із задоволенням замінив би окремих офіцерів на жінок”. Зі слів полковника, жінки витриваліші та відповідальніші.

Коли побачила жінок, які добровільно взялися за зброю, сумніви розвіялися як вранішній туман... Ці жінки будь-кому зможуть утерти носа! Якщо раніше список військових спеціальностей для жінок був обмежений (вони служили в армії переважно кухарями та зв’язковими), то тепер можуть бути навіть снайперами (днями прийняли відповідний закон). Та й охочих стати снайперами і розвідницями не бракує. Я запитувала у військових, чи мають можливість на Яворівському полігоні готувати жінок цих спеціальностей (наразі снайперів готують лише у Бердичеві). Дехто поглядав на мене скептично, мовляв, голлівудських бойовиків надивилася. Але однодумців серед військових я таки знайшла. Вони вже готові братися до справи. Хоча на практиці “жіночий закон” ще не діє.

...На вогневому стрільбищі, коли підходжу ближче, бачу, що серед людей у формі багато жінок. Переді мною — милі усміхнені обличчя. Є молоді дівчата, а є і старші пані. Усі гуртом чистять автомати. Є серед військових-жінок не лише “пацанки”, а й досвідчені юристи, бухгалтери і вчителі. Найсміливіша — 34-річна Оксана Українець. Усміхається. У вухах виблискують кульчики з тризубом. Жінка розповідає про службу. Її чоловік - “атошник”, а вона не лише маркетолог (у цивільному житті) і військовослужбовець, а й мама двох дітей. “Переживаєте, коли чоловік їде на схід?” - питаю. “Звісно, але цього не показую, - каже. - Бо негативні емоції передаються дітям. Буває, не можу заснути. Роблю дихальні вправи: три вдихи — три видихи, і засинаю”. На плечі в Оксани — “автоматище”. “Не важко?”. “Ні, - відповідає. - Кілька днів стрільби, і я без каски і автомата вже не можу”. “А що це у вас за тату на руці?”. “Мікрофон і калина, - усміхається. - Я співати люблю... Раніше у мене хобі було — співала на весіллях, а тепер хіба що для друзів”.

Розпитую Оксану, чого їй вдома не сидиться? Каже, треба бути “у повній бойовій готовності”, бо ворог може прийти і до нашого дому. Вона дуже хотіла служити, і чоловік нарешті погодився. “Коли діти бачать сильну матір, теж стають сильними. А таку націю не зламати”, - каже. “Ви, напевно, і у школі така бойова була? Як вас однокласники називали?” - допитуюсь. “Давайте я вам на вушко скажу...”. Як я одразу не здогадалася — Ксена, принцеса-воїн.

Є на полігоні і «солдат Джейн»...

Помічаю харизматичну дівчину. Це старшина Анжела з Херсонщини. Їй 23 роки. Дівчата нарекли начальницю “солдатом Джейн”. Таке враження, що переді мною справжня Демі Мур... Коротка зачіска, підтягнута. На шиї — татуювання у вигляді губ. Раніше Анжела працювала у тату-салоні, грала у жіночій команді у футбол. Однак з дитинства мріяла про військову кар’єру. “У нас дівчата служать нарівні з чоловіками. І стріляють, і бігають, а хто має зайві кілограми — швидко їх скидає, - усміхається старшина. - Не встигають форму вшивати”.

Ярославна – і гарна, і мужня жінка.
Ярославна – і гарна, і мужня жінка.

...“Куди ти пішов, - й... м...ть, - доноситься до мене з полігону. - Зніми автомат з плеча”. Міцне словечко “вирвалося” у пана Романа, який відпрацьовує з молодими військовими тактику бою. Прошу і мені показати, як правильно тримати бойовий автомат. Чоловік заспокоюється і терпляче мене вчить. Коли беру автомат до рук, розумію, який він важкий. А якщо на вас військова амуніція, наплічник — 35 кілограмів спробуй втримай на собі! Тендітні жіночі плечі і це витримують.

Далі їдемо з майором Казимиром Скальським у Немирів. У навчальному центрі є дівчата, які вчаться на артилеристів-розвідників (з початку року тут випустили 34-х фахівців). Від їхніх розрахунків залежить, чи влучить снаряд у ціль. Щоб опанувати цей фах, треба щонайменше “дружити” з цифрами. Інна — колишня вчителька молодших класів, а пані Марія викладала у школі англійську мову. Ніколи б не повірила! На столі — конспект, написаний каліграфічним почерком. Випитую, що їх підштовхнуло до служби в армії? “У школі я отримувала 1,500 грн., - каже пані Марія. - А тут за перший місяць служби — три тисячі грн. За другий — п’ять тисяч”. Жіночки показують мені якусь “залізяку”. Виявляється, це прилад управління вогнем (без нього на цій службі — нікуди).

Помічаю, Інна вбрана у зимові берці, каже, ногу добряче парить... Інші дівчата вирішили не випробовувати державне взуття, а купили собі черевики самі.

Армійський обід: червоний борщ, плов і компот із сушки

Солдатський обід...
Солдатський обід...

Польову кухню для офіцерів називають “метеликом” (залізна споруда схожа на комаху). Кілька столів. Кухар Галина видає обід. Борщ як домашній, зі сметаною. Доїсти плов (рис з “тушонкою”) і салат з бурячків я так і не змогла — так наїлася. Кухарка, яка теж служить за контрак­том, каже, що їм дозволяють готувати за власними рецептами (додавати у страви приправи). Головне, щоб смачно було. Бійцям подобається. Тут і добавку можна попросити. На моє зауваження, чи завжди мають достатню кількість продуктів, чи не ходять бійці голодними, переконують, що із харчуванням все в порядку. Щоправда, армійського хліба (спеченого дівчатами власноруч) я не скуштувала. Але наслухалася, який він добрий.

Журналіст «ВЗ» познайомилася з жіночим командиром Ганною Брунарською.
Журналіст «ВЗ» познайомилася з жіночим командиром Ганною Брунарською.

Знайомлюся у навчальному центрі Немирова з командиром зведеної жіночої роти, капітаном Ганною Брунарською. Про цього командира її колеги кажуть: “Цілеспрямована, відповідальна і як людина дуже добра. Але дівчатам не дозволяє “вилазити на шию”. Так точно! Розпитую у жіночого командира про її підопічних. Пані Ганна каже, серед жінок особливо виділяються “пацанки”, які у цивільному житті не мали змоги реалізуватися, а в армії знайшли своє покликання. Відповідально ставляться до служби, беруться за найважчу роботу, мають добру фізичну форму. “А шпильок одна одній не вставляють?”. “Буває, - усміхається Ганна. - Якщо виникають якісь конфлікти, стараємося їх одразу вирішувати”.

Командир запевняє, жінки готові до будь-яких випробувань. “Вони і бойові гранати метають. І під танки лягають... Є багато дівчат, які в розвідку просяться. Я їм кажу, якщо переживаєте за свій зовнішній вигляд (без бані і дня не можуть прожити), то розвідницями не зможете бути. Раптом доведеться дванадцять годин на дереві просидіти...”. Здається, наші жінки нічого не бояться... Тільки б ворога перемогти!

Фото автора