До Олександра Петраківського поїхала спеціальна лікарська комісія

Сьогодні, 20 червня, о 7.00, з одного зі столичних летовищ, за дорученням президента Петра Порошенка, до Польщі спеціальним рейсом відбув військовий літак з лікарською комісією, у складі якої найкращі медичні фахівці Міністерства охорони здоров'я і Міністерства оборони. Їм доручено обстежити Героя України, майора спецназу Олександра Петраківського, який після важкого поранення у бою на Луганщині і невдалої нейрохірургічної операції у Харківському військово-медичному клінічному центрі ось уже майже два роки перебуває у комі. Зараз українським офіцером опікуються у Воєводському реабілітаційному шпиталі міста Гурово-Ілавецька.(Польща), де поруч з пораненим перебуває його мати.

За словами міністра оборони Степана Полторака, комісія прийме експертне рішення щодо подальшого лікування воїна у закордонних клініках.

Разом з медиками до Польщі полетіли батько майора Петраківського і дві сестри Героя, які живуть у Хмельницькому.

У тижневику від 16 червня "Високий Замок" помістив публікацію під заголовком "Продам Золоту Зірку - щоб врятувати сина-Героя". У статті йшлося про те, що задля того, щоб назбирати 700 тисяч доларів для лікування сина (такий рахунок виставили в американській клініці), батько майора Петраківського пішов на крайній крок - виставив на продаж найвищу нагороду країни, якою президент нагородив відважного воїна. Через газету відставний полковник спецназу Петро Петраківський просив главу держави, аби він долучився до порятунку пораненого сина.

«Продам Золоту Зірку — щоб врятувати сина-Героя!»

Офіцер Олександр Петраківський віддав свою каску бійцеві — вона й зберегла йому життя. Самого командира, який після поранення два роки перебуває у комі, виручити нема кому...

У потоці оголошень під рубрикою «куплю-продам» цей рядок шокує своїм змістом. Колишній підполковник спецназу Петро Петраківський виставив на продаж орден «Золота Зірка», яким у грудні 2014-го президент нагородив його сина, 28-річного майора-розвідника Олександра, учасника АТО. Батько потребує коштів для лікування свого Сашка, який після важкого поранення на Донбасі і внаслідок халатності військових медиків другий рік перебуває у коматозному стані. 75-відсотковий шанс поставити воїна на ноги дають американські лікарі. Але щоб потрапити у заокеанську клініку, потрібно… 700 тисяч доларів. Кожен згаяний день зменшує надію на порятунок.

- Знаєте, скільки «бариги» пропонують за орден мого Сашка? — аж закипає Петро Станіславович. — 12 тисяч гривень! Це для когось один раз посидіти у ресторані! Готовий продати орден разом із документами про те, що «Золота Зірка» — не підробка. Дехто, мабуть, хоче, щоб я цей орден прибив синові на могилу. А хрена їм! Мій Сашко буде жити! Зроблю для цього все!

Батько важко пораненого офіцера каже, що велику надію мав на президента, з яким, примчавшись на таксі з Хмельницького, зустрічався під час його квітневого візиту до Львова. У гарнізонному храмі Петра і Павла Петро Порошенко тричі тиснув руку Петраківському-старшому за те, що виховав геройського сина. Переконував, що все з його Сашком буде гаразд. Два місяці минуло з того часу, а справа не зрушила з місця…

— Не знаю, перед ким на коліна ставати, щоб допомогли врятувати сина, — говорить відставний полковник Петраківський. — Зустрічався з народними депутатами. Деяких з них відправив би у дурдом. Це ж треба до такого додуматися! — пропонували відправити мого сина на лікування у... Санкт-Петербург чи Москву. Його доб’ють там, як тільки перетне кордон! Послав на три букви того порадника-сучару…

Майор Олександр Петраківський — легенда сучасної української армії. 20 липня 2014 року, у розпал війни на сході, він із 13 бійцями 8-го полку спецназу ціною свого здоров’я врятував від ворога дві тисячі наших військових, які пробивалися на підмогу заблокованим у Луганському аеропорту бойовим побратимам. На той день Генштаб запланував рейд під Луганськ великої колони. Розвідка доповіла «нагору», що на шляху пересування все гаразд, жодних небезпек немає. В останній момент командир полку спецназу, відчуваючи лихе, сказав тоді ще капітану Петраківському: «Щось мені не подобаються ці доповіді, надто все гладко. Навіть на воді так не буває. Бери, Сашко, роту, перевір сам…» . А він на те: «Достатньо буде однієї розвідгрупи...».

Через кілька кілометрів їзди Олександр Петраківський скомандував половині своєї групи прочесати місцевість зліва від дороги, а з рештою бійців пішов направо. Пояснював потім: якби був на місці ворога, засаду зробив би саме у цьому місці (недарма в Академії сухопутних військ так ретельно штудіював тактику!). Ступили розвідники кілька кроків — і наткнулися на ворога. Він ударив по них з мінометів. Капітан сповістив командування про пастку, яка підстерігала колону (бойовики з усіма видами зброї кілька днів готували для неї «котел», очевидно, хтось у штабі «злив» інформацію). Сам із хлопцями вступив у нерівний бій, стримував армаду до підходу підкріплення. Завдяки вмілим діям командира втрати його розвідгрупи були мінімальними — двоє загиблих. А двотисячна колона, зробивши обхідний маневр за спиною «сепарів», успішно виконала бойове завдання. Як скажуть потім генерали, за свої дії Олександр Петраківський «заслужив три зірки Героя на одному підносі»…

І це не бравада. Нарівні з хлопцями він відбивав атаки, встигав поранених солдатів відтягати у безпечне місце, перев’язувати їх. Тоді і сталася та його біда. В одного з підлеглих осколок перебив ремінець каски і вона злетіла з його голови. Капітан підповз до сержанта, віддав свій кевларовий шолом і наказав одягти його. У ту командирську каску на голові бійця влучило сім осколків. Воїна контузило, але залишився живим. А от капітану Петраківському не пощастило. У його неприкриту нічим голову влучило два осколки. Стікаючи кров’ю, він продовжував керувати боєм. А коли прийшла підмога, дав себе перев’язати в останню чергу — лише після того, коли пересвідчився, що меддопомогу надали всім його солдатам.

Так чинив завжди. Ще на «цивілці» заступався за підлеглих перед вищим начальством. А коли на фронті постачальники привезли їм бронежилети, найперше, що зробив, — випробував їх на надійність. Кинув на землю і з кількох метрів вистрілив кулею калібру 5,45. У «броніку» утворилася величезна діра. А що було б, якби по солдатах з такою «амуніцією» стріляли з автомата з його 7,62? Олександр не заспокоївся доти, поки не знайшов для солдатів гідний бронезахист. А той непотріб викинув. Потім Сашка тягали по інстанціях — «за псування військового майна»…

Пораненого Олександра Петраківського доправили до Харківського військово-медичного клінічного центру. Звечора подзвонив батькові, що все з ним гаразд, — «лише трошки зачепило». Самотужки прийшов і ліг на операційний стіл, де збиралися витягувати осколки. Але з нього більше не піднявся — під час лікарських маніпуляцій упав у кому. Наступного дня непритомного капітана літаком відправили у Львівський військовий госпіталь. Але і тут йому не змогли допомогти. Стан Олександра погіршувався — гарячка, якій ніяк не могли знайти пояснення, доходила до 40 градусів, щоб збити її, пацієнта обкладали пляшками з льодом…

Рідні Олександра падали від фізичної і моральної знемоги. Весь час чергували біля нього, а одночасно, де тільки могли, шукали того, хто б міг врятувати сина. У Києві пообіцяли їм, що повезуть на лікування в Німеччину, сама канцлер Меркель начебто це гарантувала. Взяли інших, але не Сашка. Через перекладача німецькі «специ» казали Петру Петраківському: «Кріпіться, батьку! Куди ж вашого сина везти, якщо не сьогодні-завтра він помре!».

З великою бідою, знайшовши добродійників, батьки вивезли Сашка в ізраї­льську клініку «Реут». Там жахнулися: такого виснаженого пацієнта у такому критичному стані вони ще не бачили. Дорожезне лікування на «землі обітованій» трішки полегшило ситуацію, але сподіваного результату не принесло. І батько з великими митарствами перевіз свого Героя України до відомого нейрохірурга у Польщу. Там Олександр перебуває досі. Стан його важкий. Ніяк не може «прокинутися», не працюють кінцівки. Щоб «збудити» його, родичі, за порадою медиків, вдалися до незвичного кроку — привезли у воєводський госпіталь Сашкову донечку Настю — можливо, її дзвінкий голосок пробудить тата. І сталося майже диво. Коли Настя щебетала, погладжуючи обличчя свого мовчазного татуся, він відкрив очі, з них покотилася сльоза… А потім знову занурився у свій тяжкий сон.

Окрема трагічна сторінка у цій історії — робота вітчизняних лікарів. Більше того, значною мірою своєю непрофесійністю спричинили його теперішній стан. Такого виснов­ку дійшла комісія зі столичних професорів-академіків на чолі із заступником міністра охорони здоров’я. На її переконання, дії медиків у Харкові і Львові не відповідали стандартам та протоколам надання медичної допомоги. Пораненому, на думку експертів, необґрунтовано вводили 42 види препаратів, серед яких були ліки для… вагітних. Медичне нехлюйство харківських ескулапів (значно завищена доза наркозу) призвело до того, що у пацієнта зупинялося серце. У висновку членів урядової комісії є й такі рядки: «Проведення лікування в умовах Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (м. Львів) є безграмотним, необґрунтованим, потенційно небезпечним для відновлення когнітивних функцій». Комісія рекомендувала притягнути до відповідальності тих, хто «залікував» майора Петраківського, провести переатестацію персоналу.

Одна деталь: від розпачу, що медики не можуть знайти причини Сашкової немочі-гарячки, батьки звернулися до відомої ясновидиці. Та кинула перед собою карти і каже: «Причина — в інфекції. Тільки у ній!». Ворожка казала правду. Це виявилося після того, як вже у Києві з тім’ячка Олександра сам по собі виліз мініатюрний осколок, який і спричиняв нагноєння у голові. Після цього температура тіла хворого нормалізувалася. Але скільки біди уже було зроблено!

Згадуваній знахарці-ворожці полковник Петраківський спочатку не повідомив усієї правди про сина. Дав їй фото Сашка у цивільному і так легковажно каже: «Подивіться-но на цього мого «балбеса»? Квартири, машини хоче, а де гроші взяти?». А зцілителька на те: «Ваш син був на межі смерті. Врятували його ви. Дві дороги у нього довгі були: Ізраїль і Польща. Випадає ще довша. На цю третю дорогу показує мені дуже гарна карта — Матір Божа у віночку. Дуже сильний у вашого сина ангел-хоронитель! Ваш син стане на ноги. Але не так швидко, як хочете...».

Петро Петраківський думає, що під третьою дорогою зцілителька мала на увазі поїздку до Америки. У тамтешньому Х’юстоні, в одній із найкращих світових клінік Memorial Hermann, готові взятися за лікування українського офіцера. Обійдеться це у фантастичну суму: разом з авіаперельотом — 700 тисяч доларів. Родина і бойові друзі Олександра Петраківського, фронтові волонтери вважають, що ці витрати повинна взяти на себе держава. Бо за неї проливав свою кров цей безпомічний нині герой. Зреш­тою, саме недолуга державна медицина ледь не вкоротила йому віку…

Батько Героя України Олександра Петраківського оббиває пороги Кабінету Міністрів, де мали би перерахувати необхідні кошти у США. Але і в урядових кабінетах іде бюрократичний футбол. У приймальній прем’єра Гройсмана сказали невтішне: Володимира Борисовича на місці немає — полетів у відряд­ження до США. А зарубіжні нейрохірурги б’ють тривогу: бездіяння вбиває нейрони у головному мозку воїна.

При розмові з кореспондентом «Високого Замку» полковник Петро Петраківський ледь не плаче. Через газету апелює до глави держави:

— Пане президенте! Ви дали свій літак для Надії Савченко — дайте його на одну добу і для порятунку мого сина!

Фото зі сайту prostir.pl