Як затятий «айтішник» закордонний паспорт за 170 гривень «виходив»

Справа не у грошах, а в гідності, каже Любомир Габурак, якому вдалося оскаржити «паспортні побори».

Хто виробляв закордонний паспорт, той знає, в які нерви, час і «копійчину» виливається ця процедура. Хоча, за законом, усе мало б бути дешево і несердито: платите 170 гривень держмита, приносите квитанцію про сплату, заповнюєте заяву-анкету, здаєте внутрішній паспорт (з поверненням), копію ідентифікаційного і через 20 днів (якщо вам не до спіху) приходите по новенький закордонний. Тільки у Державній міграційній службі (ДМС) вдають, що для них цей закон не писаний. Як і постанова Верховного суду від 3 грудня 2013 року, яка засвідчує, що рахунки, котрі вам виставляють, крім держмита, - це незаконні побори. Ні за так звані додаткові послуги, ні за бланк паспорта ви платити не зобов’язані (усе це входить у суму обов’язкового держмита). Ось тільки відстоювати своє законне право на закордонний паспорт за 170 гривень наважуються хіба відчайдухи. З одним із них, «айтішником» з Івано-Франківська Любомиром Габураком, журналіст «ВЗ» поспілкувалася після того, як він виграв «паспортну справу» у суді. З часу, коли Любомир переступив поріг міграційної служби, сподіваючись здати документи на закордонний паспорт без поборів, і до судового рішення на його користь минуло дев’ять місяців. «Але воно того вартувало», - каже Любомир.

- Що вас підштовхнуло до такого експерименту? Бажання продемонструвати, що із захланною системою можна боротися?

- Мене надихають люди, які не бояться і не вагаються робити потрібні речі. Он, чоловік у Львові домігся через суд, щоб йому видали паспорт без російськомовної сторінки (крім цієї перемоги, на рахунку Святослава Літинського — і переможні судові процеси щодо маркування імпортних товарів українською мовою, і судовий позов проти міністра внутрішніх справ Авакова, який вперто не бажає користуватися на службі державною мовою. - «ВЗ»). Ми з другом вирішили: якщо є закон, який гарантує отримання закордонного паспорта за 170 гривень, то чому б не домогтися свого законного права? Не вважаю, що ми зробили щось надзвичайне. Це і до нас робили. У соцмережах навіть окремі групи є. Є розмовничок для спілкування з працівниками ДМС, який можна скачати в Інтернеті. Але в принципі усі моменти у «паспортній справі» регулює Закон «Про адміністративні послуги». Якщо його знати, цього достатньо.

- До того, що стільки часу доведеться чиновницько-судові пороги оббивати, були готові?

- Був вибір з двох варіантів. Перший: прийти у ДМС, вимагати видачі паспорта за 170 гривень і, отримавши відмову, звертатися до суду. Другий: зробити паспорт, сплативши усі платежі, які вимагає ДМС, а потім через суд вимагати повернення усього, що з нас здерли попри обов’язкові 170 гривень держмита. Спочатку ми діяли за першим варіантом. Він теж був би довгим і марудним. Врешті вирішили зробити паспорти, а вже потім вимагати повернення переплати. У час нам не впиралося: ми не спішили і за кордон їхати не збиралися. Нас цікавив процес. Так, він розтягнувся на дев’ять місяців (з кінця травня минулого року). Але це ж не було так, що ми усі ці дев’ять місяців день у день вистоювали черги у міграційній службі, ходили у прокуратуру і суд. Якщо зібрати сукупний час, який витратили, то вийде робочий тиждень.

- Чим закінчився ваш перший візит у міграційну службу?

- Щоб прорватися у «блатний» кабінет, відстояли хвилин 40.

- Що це за «блатний» кабінет?

- У нас будівля ДМС — п’ять поверхів. Третій — це поверх для простих людей. Там завжди людно, ґвалт, нерви, не можна пробитися. Стоять дві черги. Одна — щоб здати документи. Інша — щоб отримати номерок у чергу на здачу документів. На четвертому поверсі сидить керівництво. На п’ятому влаштували таку собі «приватну контору», де обслуговують «по дзвінку — по домовленості»: домовляєшся, платиш гроші, здаєш без черг документи, потім приходиш по паспорт. Як ми туди потрапили? Я знав прізвище першого заступника керівника служби, яке робить дива (до тебе починають по-іншому ставитися), і користувався ним. Спрацювало: не треба особисто знати начальство, головне — знати прізвища і просто їх озвучувати. Якби у той прихід ми мали всі квитанції, яких вимагають у ДМС, здали б документи без проблем.

- Значить, документи з єдиною квитанцією (про сплату держмита) у вас не прийняли?

- Ні. Далі ми вирішили, що для чистоти експерименту треба пройти всі кола «паспортного» пекла — через третій поверх. Заплатили всі платежі, взяли талончики на чергу у чергу, здали документи.

- В яку суму це обійшлося?

- 170 гривень — держмито, плюс - 390 з чимось гривень (точної суми не пам’ятаю) за додаткові послуги і бланк паспорта.

- Паспорт вчасно отримали?

- Вчасно - за 20 днів. Хоча, як чув від знайомих, було таке, що люди платили гроші за термінове виготовлення паспорта і навіть через місяць його не отримували.

- Після спілкування з міграційною службою, де з квитанцією на 170 гривень документи у вас не прийняли, ви звернулися у прокуратуру. І що там відповіли?

- Спершу зацікавилися, почали розпитувати. Мені навіть здалося, що вони готові цією справою займатися. Але усе закінчилося відпискою: можете, мовляв, відстоювати своє право у суді. І ми з другом пішли до суду. Наші позови потрапили до різних суддів. У друга позовну заяву прийняли одразу і призначили судове засідання. А мені сказали, що до вимоги про повернення зайво сплачених коштів («паспортних поборів», які стягують у ДМС. - «ВЗ») треба додати немайнову вимогу - про визнання дій ДМС протиправними. Додав. І тут мені знову приходить відповідь: оскільки ви висунули другу вимогу, немайнову, треба сплатити ще один судовий збір. Тобто ще 487 гривень. Я проконсультувався, і мені сказали, що, можливо, суддя просто не хоче розглядати цю справу, тому і шукає різні приводи. Забрав позовну заяву і подав її повторно. Справа потрапила до іншої судді. Але історія повторилася. Сплатив ще один судовий збір, і все швидко вирішилося — за одне засідання (за позовом, який подавав мій друг, засідань було три).

- Тепер, крім судового збору, вам мають повернути і переплату за паспорт (усе, крім 170 гривень держмита)? Повернули?

- Щоб повернули, треба дочекатися закінчення терміну, передбаченого для апеляції (10 днів), і написати заяву у казначейство. Друг виграв суд у грудні, я — 2 лютого. У мене термін, упродовж якого ДМС може подати апеляцію, - до 12 лютого. У друга вже минув. Але він - у відрядженні. Дочекаюся, щоб вже разом заяви у казначейство подати.

- Що порадите тим, хто наважиться повторити «хрестовий похід» проти ДМС?

- Не ставитися до цього, як до тортур. Бо інакше усе так і буде. Ми з другом налаштувалися, що для нас — це пригода. Є чіткий план дій. Готові — дійте. Справа не в грошах, а в гідності. Я не бачив її в очах тих, хто покірно стоїть під дверима чиновників. Лише приреченість. Чи ще гірше - «хитромудрість» тих, хто каже: «Я краще заплачу і не буду у чергах стояти». На цих струнах і грає корупційна балалайка. Причина поборів не чиновники, а ті, хто дозволяє таке з собою робити. Ви б бачили реакцію людей, яким я намагався роздати розмовники (як спілкуватися з працівниками ДМС, відстоюючи свої права). На мене дивилися з нерозумінням: що це і навіщо?

- Цікавилися, скільки «паспортних справ» вже було в Івано-Франківській області?

- Наскільки знаю, до нас — лише одна. Чоловік, який виграв справу, домігся не лише паспорта за 170 гривень, а й компенсації юридичних витрат (йшлося про три тисячі гривень).

А тим часом...

Коли матеріал готувався до друку, Любомир Габурак повідомив «ВЗ», що ДМС подала апеляцію на рішення суду за позовом його друга Вадима. «Апеляцію подали ще у грудні, але лист про це прийшов лише тепер, - каже Любомир. - Не думаю, що у них великі шанси виграти апеляцію».

З розмовника для спілкування з посадовцями ДМС (брошурку можна скачати в Інтернеті)

«У мене немає часу на розмови з вами. Всі консультації надає ДП «Документ» - заплатіть у касу, і вам там все розкажуть»

Відповідь: «Вам таки доведеться зі мною розмовляти. Пункт 1 статті 6 Закону України «Про адміністративні послуги» гарантує громадянам безкоштовне отримання інформації про адміністративну послугу і порядок її отримання саме від суб’єкта надання цієї послуги. А таким суб’єктом є не ДП «Документ», а Державна міграційна служба України».

«Закордонний паспорт видамо вам лише після надання вами довідки про несудимість. Йдіть у міліцію - вони цю довідку за місяць зроблять. І не хвилюйтеся: все одно паспорт для виїзду за кордон теж не раніше, ніж у місячний термін видадуть».

Відповідь: «Я не хвилююся і до міліції не піду. А вам розтлумачу: міграційна служба - суб’єкт надання адміністративних послуг, а отже, вона не має права вимагати від громадян інформацію або документи, які перебувають у розпорядженні інших державних органів. Інформація про те, судимий я чи ні, перебуває у розпорядженні саме державного органу — міліції. Таким чином, ви не маєте права вимагати у мене довідку про несудимість, а повинні її отримати без моєї участі шляхом скерування відповідного запиту до міліції, яка зобов’язана виконати такий запит не пізніше, ніж за 3 робочих дні з моменту його отримання. Це я вам вимоги пунктів 7, 8 та 9 статті 9 Закону «Про адміністративні послуги» пояснив.

До речі, про який це місячний термін ви говорили? Паспорт України для виїзду за кордон має бути виданий не пізніше 20 робочих днів (у випадку дострокового оформлення — 7 робочих днів) з дати подання мною всіх необхідних документів. Саме такі терміни зазначені у наказі ДМС від 11.03.2013. Так що через 20 днів зайду по свій закордонний паспорт».

Фото Любомира ГАБУРАКА

Схожі новини