Юрій ЛУЦЕНКО: "Інтригою залишається, чи зможе Блок Петра Порошенка самостійно утворити у новій Верховній Раді більшість"

На фініші виборчої кампанії до Верховної Ради “Високий Замок” поговорив з лідером пропрезидентської політичної партії Блок Петра Порошенка Юрієм Луценком про особливості кампанії, перспективи майбутньої коаліції та прорахунки і здобутки влади.

— Виборча кампанія вийшла на фінішну пряму. Вона коротка, але інтенсивна. Бачите якісь особливості цих виборів?

— Це перші вибори, коли люди можуть не боятися реваншу промосковських сил. Раніше ми завжди боролися за те, хто отримає на 5% більше — продемократичні сили чи проросійські. Думаю, вперше комуністи не будуть представлені у парламенті, а Партія регіонів не зможе створити впливової групи. Парламент складатиметься з проєвропейських сил і певних місцевих, господарських еліт. Інтригою залишається, якою буде кількість депутатів від проєвропейських сил. Напередодні виборів ми пропонували усім партіям Майдану об’єднатися в один список. Адже ідеологічних розбіжностей між нами нема...

— Але є амбіції лідерів...

— Так. У лідерів є бажання будь-що мати свою партію. Не розумію, навіщо. Навіщо лідеру партії мати 5%, 7% чи 10%? Будувати країну можна лише в більшості. 10% потрібні для критики чи шантажу. Ми змінили навіть назву партії на Блок. Щоб вожді в межах Блоку почувалися керівниками своїх політичних сил. Ми вдячні Кличку за те, що пішов на цей союз. Вдячні громадським активістам, які представлені у нашому Блоці. Але, на жаль, наші колеги з Майдану пішли своїм шляхом. Принципово не буду критикувати своїх друзів з Майдану. Це їхнє право. Блок Петра Порошенка буде переможцем цих виборів. Інтригою залишається, чи зможемо ми самостійно утворити у новій Верховній Раді більшість. Реформи в Польщі відбувалися найшвидше, коли президент, прем’єр і спікер були з однієї партії... Нам здається, що маємо право просити громадян, котрі обрали в першому турі більшістю голосів Порошенка президентом, дати йому можливість реалізовувати програму європейської інтеграції через власну більшість у Верховній Раді.

— Чи це не буде узурпацією влади...

— Ні. Ми однозначно запрошуємо до співуправління державою «Народний фронт», «Батьківщину», інші дружні проєвропейські політичні сили. Єдине, що такий підхід може виключити партійні інтриги, квоти, шантаж, які є перешкодою для реформ. Галицький ґазда, зводячи будинок, не буде наймати три будівельні бригади. Обравши бригадира для будівництва нової держави, дайте йому можливість самостійно сформувати свій будівельний загін. Але будемо консультуватися з союзниками, які, я впевнений, будуть представлені у новому уряді.

— Але ж ми пам’ятаємо, до чого призвела монополія у владі часів Януковича, коли з однієї політичної сили, чи, радше, клану, був і президент, і прем’єр, і спікер, і усі владні вертикалі та горизонталі...

— Не згідний з аналогією. Жоден з попередніх президентів усю повноту влади не використовував для реалізації великого цивілізаційного плану реформ. Вони навіть не мали такого плану.

— На виборах всі гарно обіцяли...

— Ми не говоримо. Ми запропонували на 300 сторінок план 60 реформ, апробованих у Східній Європі, Прибалтійських країнах, Грузії... Уряд Яценюка сформований з п’яти партій. Ви можете мені назвати хоч одну реформу, здійснену цим урядом? Сьогоднішня парламентська більшість сформована з більш ніж п’яти партій і... Ви можете розповісти про серйозні законодавчі зміни? Або дебатувати, або будувати? Я обираю друге. Після останнього Майдану я, як представник влади, чудово усвідомлюю ступінь відповідальності, ступінь готовності суспільства покарати тих, хто його обдурить. Влітку президент запропонував одному політичному лідеру через його серйозний досвід очолити АТО або РНБУ. Він відмовився і поїхав у відпустку. Не захотів брати відповідальність та очолювати органи, про які так багато говорить. Чому? Бо збирався йти у парламент, а потім бути кандидатом у президенти? Це його право, але це те, що може поховати українську державу. Мені набридли партійні квоти, шантаж: ми проголосуємо за цей закон, але ви нам дайте цього губернатора, чи ми внесемо кандидатуру вашого губернатора, якщо ви нам дасте оце міністерство чи підкоригуєте бюджет...

— Але ж в усьому світі політичні сили після виборів створюють коаліції, розподіляють повноваження і відповідальність...

— Де? В якій країні?

— Наприклад, у Німеччині.

— На останніх виборах це була унікальна ситуація, коли були змушені створювати велику коаліцію. Досі там ніколи такого не було. Біда у тім, що ми 300 років не мали своєї держави, і тому ми розглядаємо усіх, хто має владу, як ворогів. Не довіряємо...

— Оскільки мали сумний досвід. Усі, хто мав багато влади, лише зловживали нею.

— Правильно. Але ситуація змінилася. Сто людей загинули на Майдані, і тисячі на сході України за нову державу. Народ найняв до влади Петра Порошенка, який дав обіцянки збудувати новий дім. Дайте йому можливість будувати.

— Я правильно вас розумію? Ви сподіваєтесь отримати такий результат на виборах, щоб самостійно, без залучення інших політичних сил, створити у парламенті більшість?

— Ми готові йти на це. Готові і самостійно сформувати парламентську більшість, і збільшити її за рахунок інших сил. Навіть якщо у нас буде 226 голосів, все одно створимо коаліцію з іншими силами Майдану, але тоді не буде місця партійним квотам і шантажу. Якщо матимемо, наприклад, 200 депутатів, то будемо змушені вступити в коаліцію з однією чи двома партіями Майдану, але тоді кожне призначення, кожен закон буде ухвалюватися з огляду на інтереси цих партій. Ми хочемо зробити реформи швидше. Подумайте, чого потрібно в житті Порошенкові. Він все має. Але він мені якось сказав: “Я не можу спокійно жити таким багатим в такій жебрацькій країні. Мені соромно”. Він взявся змінити країну, провести європейські реформи. Сумніваюся, чи отримає за це вдячність, бо реформи болючі, непопулярні. Але він впрягся у той віз...

— Якщо вам вдасться самостійно створити коаліцію, ви отримаєте потужну, різношерсту опозицію. Буде ще важче робити реформи.

— Польські реформатори свого часу мали дуже потужну опозицію справа і зліва. Будемо зважати на опозицію. Коли громадські активісти вказали нам на певні кадрові помилки, зокрема і щодо деяких кандидатів на округах, ми їх виправили. Ми пішли на узгодження з іншими партіями, підтримали найсильніших кандидатів Майдану проти найбільш одіозних представників минулої влади. Ми виставили єдиного кандидата від нашої партії проти Ківалова, ми зняли свого кандидата і підтримали представника “Батьківщини” проти Довгого, ми узгодили кандидатів на десятках округів. Коли президент відчув, що міністр оборони, якого він призначив, не справляється, коли він провалив поставлені перед ним завдання, його зняли. Як знято і півтора десятка інших чинів Міністерства оборони. Ми чуємо людей. Україна має два вибори — план Путіна і план Порошенка. Коли Путін не зміг воєнним чином захопити всю Україну, бо йому не потрібен Донбас, не потрібна і Східна Україна, а потрібна вся Україна, аби не допустити прикладу кращого життя в російській тюрмі народів. Він зрозумів, що воєнним шляхом нічого не доб’ється. Тепер буде організовувати бунт у Києві, підривати Україну зсередини. Нас чекає газова, торгова війна, дестабілізація українських фінансів. А недавні бунти під Верховною Радою показали, що в Україні є ідіоти, які свідомо чи несвідомо готові підіграти Путіну. Я розумію, що і президента, і мене, і нашу команду є за що критикувати, але нема за що ненавидіти. Якщо громадянин буде за 300-літньою звичкою ненавидіти владу, Путін виграє. Якщо солдат буде ненавидіти свого офіцера чи генерала тільки тому, що той носить погони, Путін виграє...

— Тим паче, владі треба бути дуже відповідальною і в кадрових питаннях, не підставлятися зайвий раз під критику, під недовіру...

— Скажу банально: не помиляється той, хто нічого не робить. Ми не можемо уявити усього масштабу інформації, якою володіє Адміністрація президента. Мені також не завжди подобаються певні рішення, але буває, що через деякий час я розумію, що президент був правий. Бо я чогось не знав. А інколи, навпаки, він визнає, що мало рацію суспільство, яке його критикувало. Ви колись бачили в цій країні президента, який публічно визнавав би свої помилки? Це мене надихає.

Розмовляла Наталія БАЛЮК.