«Тон в «Азові» задають східняки, бо це їхня війна»

Переконаний лікар Степан Середа, який півтора місяця перебував у батальйоні Нацгвардії

Активну участь у бойових діях на сході беруть батальйони, сформовані з добровольців, які входили в сотні столичного Євромайдану. Ці батальйони увійшли до складу Національної гвардії. Проте вони докорінно відрізняються від кадрових полків МВС, що складають кістяк Нацгвардії. Одним із найзагадковіших батальйонів вважається “Азов”. Бійці “Азова” завжди ховають обличчя під балаклавами... Про діяльність цього батальйону “ВЗ” розповів головний лікар Львівського обласного лікарсько-фізкультурного диспансеру Степан Середа, який півтора місяця воював на сході у батальйоні “Азов”.

- Степане Васильовичу, ви вступили у батальйон “Азов” одразу після перемоги Євромайдану. Чи багато пішло, як і ви, прямо з Майдану на війну?

— З часом я зрозумів, що ця війна специфічна. На ній, перш за все, мають воювати ті, хто живе на сході. Таких краще сприймає місцеве населення. Якщо там розмовляєш українською, одразу запишуть у “Правий сектор” або бандерівці. Російськомовних бійців місцеві сприймають зі здивуванням, проте як своїх. У батальйоні “Азов” 70 відсотків бійців — хлопці зі східних областей, 20 відсотків — з Центральної України, лише десять — із Західної. Тон в усьому задають східняки. Це їхня війна, їхня проблема. Ми їм лише допомагали.

— Широкий загал про батальйон “Азов” майже нічого не знає...

— Керівниками батальйону стали так звані “васильківські терористи”. Після перемоги Майдану вони вийшли з тюрми та почали формувати батальйон. Свою назву він отримав через те, що керівництво АТО поставило батальйону завдання захищати південну частину України — Запорізьку та Донецьку області та узбережжя Азовського моря. Коли батальйон готувався до бойових дій, у ньому було до сотні бійців. Зараз набагато більше. Сьогодні підрозділи батальйону розташовані на півдні Донецької області — в Урзуфі, Маріуполі, Новоазовську. Бійці батальйону конт­ролюють узбережжя Азовського моря. Днями звільнили від сепаратистів містечко Новий Світ.

Середній вік бійців — від 25 до 40 років. Третина — досвідчені воїни, які пройшли гарячі точки. Є вояки, які пройшли натовську школу, є колишні солдати французького Іноземного легіону, є українці, які брали участь у миротворчих операціях. У батальйоні немає звань.

У батальйоні “Азов” є навіть росіяни, які у себе на батьківщині служили у спецпідрозділах. Воюють у батальйоні й білоруси та інші іноземці, яких покликали на війну загострені почуття свободи, демократії та справедливості. Тому в батальйоні майже всі бійці ходять у балаклавах, ховаючи обличчя.

— Яким є матеріальне забезпечення батальйону?

— Оскільки батальйон увійшов до Національної гвардії, за його забезпечення відповідає МВС. Як на мене, воно є недостатнім, з формою також проблематично. Коли прийшов у батальйон, мені дали берці, в яких вже хтось ходив. У них була тріснута підошва, і якщо потрапляв у калюжу, одразу промокали ноги. Та на такі дрібниці там ніхто не звертає уваги. У батальйон увійшло чимало підприємців. Ці носили власноруч придбану форму з різними “наворотами”.

— Як ставиться до “Азова” місцеве населення?

— Перебуваючи в батальйоні, зрозумів, що схід — специфічний регіон. У тамтешнього населення немає почуття українства. Вони по-своєму патріоти: люб­лять свої села, міста. Та чи входитиме це місто до складу України, чи буде в Росії чи Польщі, — їм байдуже. Не дивно, що там намагалися створити якусь Донецьку республіку.

Я вже не кажу про те, що їхня психіка спотворена російською ідеологією. Донедавна вони могли дивитися лише російське телебачення. Сьогодні хто хоче може дивитися українські телеканали. Та люди настільки оброблені російською пропагандою, що воліють чути лише її.

Те, що говорить Київ, вони не сприймають.

Сьогодні 80 відсотків населення у тому ж Маріуполі, Урзуфі засуджує дії Росії. Сепаратистів люди просто клянуть. Проте досі вважають, що війну приніс Київ. Бачать, що загони сепаратистів складаються з місцевих пияків, наркоманів, бомжів. То чому, питають, Київ не наведе лад? А може, ця влада слабка? Слабких на сході не поважають. Там люди засуджують дії Росії, проте одночасно захоплюються Путіним. Для них він — сила.

У розмовах з місцевими переконався, що лише два відсотки східняків — відверті вороги. У головах решти панує ідеологія — “моя хата скраю”. Тобто вони вважають: хай Київ і сепаратисти воюють. А ми спостерігатимемо за цим зі своїх балконів.

— Не секрет, що ворог найбільше боїться добровольчих батальйонів. У чому їх сила?

— Добровольці не лише готові віддати життя за Україну, а й постійно вчаться військової справи.

У батальйоні опікуються новачками. Перші дні їх на бойові операції не посилають. Привчають до зброї. Новачок їсть, спить, ходить до туалету з автоматом. Десь через тиждень його залучають до чергування на більш-менш спокійному блокпості...

На власному досвіді переконався, що сучасна війна не є війною зброї. Це війна розуму, військової науки. “Азов” воює партизанськими методами. Ніхто, окрім командирів, не знає, на яку операцію виїжджатимемо. Мене це дратувало. Пригадую, посадили нашу групу в КамАЗ та повезли невідомо куди. Дорогою наказали, щоб готувалися до нічного бою — наклеїли на шоломи спеціальні наклейки, щоб відрізняти один одного від ворога. Пізніше зрозумів, що режим секретності обов’язковий.

Після перебування в “Азові” я переконався, що всі українські юнаки мають проходити службу в армії. За рік строкової служби вони навчаться дисципліни, поваги один до одного, моральності. Майбутня українська армія має кардинально відрізнятися від тієї, що була. Розкрию ще один “секрет”: в “Азові” воюють дезертири з української армії! З якихось причин ці хлопці втекли зі своїх частин та примкнули до “Азова”.

Пізніше командири домовилися з армійським керівництвом, що тих хлопців не вважатимуть дезертирами. Адже вони воюють за Україну. Ці юнаки розповідали, що найбільше їх вразила відсутність у батальйоні звичного армійського правила: “ти начальник — я дурень”. До того ж, казали вчорашні дезертири, в “Азові” вони за тиждень навчилися у військовому плані більше, ніж в армії за три місяці.

Власна розвідка “Азову” дуже професійно співпрацює з місцевим населенням. У кожному місті мали як мінімум сотню “своїх людей”. Отож інформацію, отриману від одного джерела, ніколи не використовували без перевірки. Тому порожніх виїздів не бувало.

— Яким би патріотом ти не був, а до смерті звикнути важко...

— Я налаштовував і себе, і, як лікар, хлопців, на те, що не варто постійно думати про смерть. Смерть для більшості вояків з “Азова” — не трагедія. Вони за духом — оборонці держави. В дитинстві мій дідо розповідав про вуйка — бандерівця. Той знав, що майбутнього у нього немає, та ставився до неминучої смерті спокійно. Казав, що ніколи не складе зброї. Якось я ознайомився із цікавим дослідженням. Якщо в державі, доводили науковці, є два відсотки героїв, які здатні загинути за її інтереси, то така держава має майбутнє.

— Чи багато мали роботи у батальйоні як лікар?

— Для медиків роботи вистачало. Перш за все, мали справу з різноманітними вогнестрілами, кровотечами, травмами. Хлопці себе не щадили, мали великі фізичні навантаження. Бувало, сиділи добами в засідці у соняшниках чи в кукурудзі. Вдень у бронежилетах — спекотно. Вночі — холодно. Звідси — простуди.

Враховуючи натовський досвід, визначили на свій розсуд обов’язковий вміст індивідуальної бійцівської аптечки. Навчали кожного вояка надавати першу медичну допомогу на полі бою. Колоти знеболювальне, скажімо, вчили, наказуючи колоти собі вітаміни.

— Війна рано чи пізно завершиться. А що далі? Чи розмовляли між собою “азовці” про майбутнє?

— Однозначно. Всі бійці мріють про якнайшвидше завершення війни. Чимало командирів “Азова”, переконаний, у подальшому очолять обласні, районні, міські органи влади. Чимало бійців стануть депутатами різних рівнів. Хтось залишиться служити в міліції, хтось повернеться до свого бізнесу.

Ці хлопці не загубляться. Вони триматимуть між собою зв’язок. І якщо влада не буде народною, по завершенню війни вони підуть на Київ. Так вони кажуть.

Довідка «ВЗ»

У місті Василькові (Київська область) у серпні 2011 року СБУ арештувала членів місцевої організації “Патріот України”, яких пізніше преса охрестила “васильківськими терористами”.

Слідство звинувачувало арештованих у підготовці до теракту, публічних закликах до повалення влади, незаконному поводженні зі зброєю. У січні 2012 року у Києво-Святошинському суді почали слухати справу “васильківських терористів”. 24 лютого 2014 року, після перемоги Майдану, “васильківських терористів” звільнили з-під варти, застосувавши закон про амністію.

Схожі новини