Зробити з людини бойову машину

Таке завдання ставлять військовим психологам

“У них повністю перекручена уява! Чорне їм видається білим, а біле — чорним!.. Таке враження, що не лише офіцерів, а й членів їхніх родин тривалий час зомбували!” — кажуть люди, яким доводилося спілкуватися з тими, хто у часи протистояння в Україні опинився “по той бік барикад”.

Колишній військовий психолог Віктор, який чимало років служив спочатку у внутрішніх військах СРСР, а згодом у Внутрішніх військах МВС України, дати офіційне інтерв’ю відмовився, хоча й давно вийшов на пенсію. Працює у “вевешній” приватній охоронній структурі, яку заснували діючі старші офіцери внутрішніх військ. Віктор погодився поспілкуватися лише на правах анонімності.

Окрема каста

У часи СРСР, пригадує Віктор, про внутрішні війська якщо і згадували, то лише фразами на кшталт — “створені для виконання особливих завдань”. В системі комуністичного виховання не прийнято було зізнаватися, що внутрішні війська створені для подолань можливих заворушень в середині країни, стихійних акцій спротиву. Через таке “шифрування” служба у внутрішніх військах в ті часи вважалась ледь не ганебною. На призовних пунктах чимало вихованих на вуличних традиціях призовників робили все, щоб не потрапити на службу у внутрішні війська. А коли солдати ВВ їхали “на дембель”, чимало з них намагалися заховати під цивільним одягом погони з абревіатурою “ВВ”, щоб їх не побили підпилі попутники. Бо більшість пересічних громадян вважали, що головне завдання внут­рішніх військ — охорона колоній та конвоювання зеків у Сибір у “столипінських” вагонах.

Коли СРСР розвалився, перед тоді вже штатними військовими психологами поставили завдання — зробити службу у внутрішніх військах, зокрема в їхніх спецпідрозділах, престижною. На той час саме спецназівців ВВ задіювали в численних локальних конфліктах, що спалахували на теренах колишнього СРСР — у Нагірному Карабаху, Придністров’ї, Абхазії, Чечні.

Найкраще, зізнається Віктор, з цим завданням впоралися його колеги з Росії. Завдяки потужній фінансовій державній підтримці на екрани російських кінотеатрів почали виходити художні стрічки, головними героями яких були “малинові берети” — спецназівці ВВ. Малинові берети почали одягати під час концертів російські поп-зірки, що “ненав’язливо” спеціалізувалися на військово-патріотичній тематиці, зокрема “справжні мужики” з групи “Любе”. Це також був елемент пропаганди.

В Україні престиж служби у спецпідрозділах ВВ виріс зі створенням Національної гвардії України. Тоді ж підрозділам спецпризначення, з огляду на досвід Великої Британії, почали давати “звірячі” назви. Хоча за статутом бійцям внутрішніх військ суворо заборонялося татуювання, командири закривали очі на те, що бійці наносили собі на плечі тату у вигляді ягуарів, тигрів, пантер. Командування негласно вітало та заохочувало створення в кожному загоні спецпризначення притаманних лише йому не завжди гуманних традицій, як-от посвячення у “малинові берети”. Спецпризначенцям щодня закладали і закладають у голови: “Ви — найкращі, ви — еліта, вам нема рівних!”.

Проте лише на експлуатації престижності служби бездоганну “бойову машину” не створиш. Під час психологічної підготовки спецназівця слід зважати на мотиваційні засади, як-от “азарт”, “армійське братерство”, “почуття ліктя”. В анекдоті “Якщо ви, цивільні, такі розумні, то чому строєм не ходите?”, усміхається психолог, є свій сенс. В “учебках” спецназівці навіть до туалетів бігають строєм, вигукуючи бойові “кричалки”. З часом хлопці починають почуватися некомфортно, якщо поряд немає товаришів. Отож, якщо дійде до протистояння з цивільним населенням, спецназівець, перш за все, думатиме про захист свого бойового товариша, а не людини з натовпу.

Подолати докори сумління

Спецназівці внутрішніх військ, які цими днями протистоять Євромайданам, перебувають, зазначає Віктор, у стресовій ситуації. Навіть вихід у формі до міста для представника силових структур — стрес і ризик. Саме до таких ситуацій покликаний готувати військовий психолог. Щоб боєць не розгубився під час виконання завдання, його слід завчасно привчити до крові. Для того, щоб боєць не переймався “зайвими” докорами сумління та у разі наказу холоднокровно тиснув на гачок, його слід психологічно готувати не один місяць. Спецназівець, розглядаючи у приціл гвинтівки людину, яка особисто йому нічого поганого не зробила, щоб рука не здригнулася, має сприймати майбутню жертву лише як “мішень”.

Простіше кажучи, боєць, якого, наприклад, скерували на розгін Майдану, має відчувати бойовий азарт, а не співчуття до людей по той бік барикад.

Сьогодні, завершує розмову військовий психолог, окрім відкритого протистояння влади та опозиції, спостерігається справжня ідеологічна війна. Виграти цю війну без залучення фахівців, тих же військових психологів, переконаний Віктор, опозиції буде важко.

Схожі новини