Били з особливою жорстокістю, бо львів’янин...

Влада міста та друзі-альпіністи долучаться до похорону Юрія Вербицького

У п’ятницю, 24 січня, Львів прощатиметься з убитим під час акцій протесту в Києві львів’янином Юрієм Вербицьким. Прощання та похоронна церемонія відбудуться о 12.00 у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, що на проспекті Червоної Калини, 70. Юрія Вербицького поховають на Сихівському кладовищі.

Разом з протестувальником Ігорем Луценком з Олександрівської лікарні Києва був викрадений львів’янин Юрій Вербицький. Їх повезли в ліс та сильно побили. Найбільше пресували Юрія, бо він львів’янин.

“Нас з мамою на допити не викликають. Усі юридичні нюанси вирішує наш батько — рідний брат Юрія — Сергій”, — зазначила племінниця загиблого пані Оксана Вербицька.

Сім’я Вербицьких у шоку. У братової Ольги погіршилося самопочуття. Юрій Вербицький розлучений, має 25-річну дочку Уляну. Колишня дружина та дочка зараз підтримують родичів Юрія, які заклопотані організацією похорону. Племінниця Оксана розповідає, що Юрій був доброю, чуйною людиною. На Майдан поїхав вперше минулого тижня, бо вважав, що ситуація в країні настільки загострилася, що повинен допомогти чим може. “Для цього спеціально взяв відпустку на роботі. Він — справжній патріот, — продовжує розмову племінниця. — Поїхав у Київ сам, попередив родичів”.

Міський голова Львова Андрій Садовий пообіцяв, що мерія виділить гроші на поховання Юрія Вербицького. “Ми шоковані інформацією про вбивства мирних людей у Києві, — зауважив пан Садовий. — Нашого львів’янина, якого викрали з лікарні, катували, від тортур він помер. Це великий біль і біда”.

До фінансової допомоги похорону приєднаються також альпіністи з клубу “Екстрем”. Про це повідомив “ВЗ” президент клубу “Екстрем” Сергій Федірко. На похорон зберуться не лише альпіністи зі Львова, а й з інших областей. Друзі Юрія Вербицького будуть добиватися правди, організовувати акції протесту, щоб на Майдані більше ніхто не постраждав. “Альпіністи перебувають на Майдані, протестують проти свавілля, — зазначив Сергій Федірко. — Брат покійного, який був у морзі на впізнанні, розповів, що тіло Юрія було дуже понівечене. В лісі його сильно побили, потім він знепритомнів. Кати кинули Юрія помирати голим на 10-градусному морозі. За інформацією правоохоронних органів, залишки скотчу, яким зв’язували руки заручника, знайшли на одязі та тілі Юрія”.

«Юрко був моїм героєм, а став Героєм України»

Будинок №15 на вул. Коломийській, у якому жив Юра Вербицький, помітила відразу. Перед входом лампадки, свічі... Підійшла літня жінка з дівчинкою. Запитую: “Чому у вас під під’їздом лампадки горять?” Знизує плечима, мовляв, помер хтось, мабуть... Кажу, що жив тут такий чоловік Юрій Вербицький, чи ви знаєте його, сусід ваш, собаку вигулював часто... І тут жінка зойкує і на очі їй навертаються сльози: “Не може бути! Це ж такий чоловік був світлий! Що сталося?..”.

Жінка нічого не знала про трагедію, яка струсонула Україну. Разом з внучкою допроваджують мене на восьмий поверх до сусідів. Каже, що мало знала Юру, бо недавно поселилася у цьому будинку, але внучка завжди з ним розмовляла, коли бачилися на вулиці. Був привітним, усміхненим, щирим. Від нього віяло добром. Діти тягнулися до нього...

На восьмому поверсі чоловік пенсійного віку каже, що всі Юру знали і бачили, проте він не спілкувався з ним близько, бо часто у село їздить... З іншої квартири вийшли мама з донькою, сказали, що чули, знають і сумують, бо це — велика втрата! Хороша була людина.

Дзвонимо у двері Юриної квартири. Виходить висока симпатична жінка, друга дружина Юри, Ірина Вербицька.

— Для нас це страшна втрата. Його любили всі. Був дуже доб­рим, таким, що й мухи не скривдить. Собаку йому подарували, ердельтер’єра. Так і пес був таким самим добрим, як Юрка. Я йому завжди казала, що це не пес, а кіт...

— Юра був сейсмологом, нау­ковцем...

— Так. Місяць тому захистив дисертацію. От власне їздив до Києва продовжувати те, що було потрібно з наукової роботи, документи оформляв. Працював у Львові на сейсмологічній станції. Мав дуже багато друзів. У мене телефон не змовкає ні на хвилину. Юра був справжнім науковцем, дослідником. Його батьки також працювали у цій галузі. Від першого шлюбу Юра має доньку Уляну. У нас з ним дітей немає. Коли ми познайомилися з Юрою, здивувалася, що він старший на 10 років: чудова спортивна форма, виглядав молодо. Дуже любив якісну музику.

— Альпіністом був?

— О, — усміхається пані Іра, — гори — це особлива історія. Це — стиль життя. З Юрою я була як за кам’яною стіною: все знав, все вмів, все облаштовував. Світлий, відкритий, цікавий... Він входив до клубу альпіністів. Мав багато друзів.

— На Майдан до Києва з друзями поїхав?

— Сам приймав рішення і виконував їх. Людина, яка мала переконання. Як бачите, у наш час це — дорого коштує... Я ще здивувалася, чому до Києва сам їде, а він сказав: “Я не можу бездіяльно тут сидіти. Все. Я їду”. Поїхав. У Києві в Юрка є товариш, то він у нього зупинився і виходив у нічну варту на Майдан. Про те, що трапилося, я дізналася з Інтернету. Ми з Юрком формально розлучені, але залишилися у нормальних, дружніх людських стосунках. В інших стосунках з ним залишитися було неможливо, бо він нікого ніколи не образив. Просто так склалося у житті.

Увесь район знав Юру і його собаку Альпіка. Перед Києвом Юрко відвіз Альпа до брата...

— Прийміть наші співчуття. Тримайтеся...

— До мене телефонують люди, яких я взагалі не знаю, які бачили Юрка, може, один-два рази у житті... Юра з таких, що не забуваються. Чоловіком був сильним, вольовим і небайдужим... Що ж це за життя таке, що з нього йдуть люди з такими добрими очима? Він справді герой! Завжди казала, що він у моєму житті був героєм, а тепер є справжнім героєм для цілої країни.