Передплата 2024 «Добра кухня»

Два роки без Тимошенко

5 серпня 2011 року лідера опозиції «закрили»

Сьогодні, 5 серпня, минає два роки з того часу, як було заарештовано главу другого «помаранчевого» уряду Юлію Тимошенко. З того часу вона не покидала місць ув’язнення: спочатку був Лук’янівський слідчий ізолятор, потім Качанівська колонія у Харкові, нині — заґратований 9-й поверх лікарні «Укрзалізниці», вікна якого заклеєні від сонця. Фізична ізоляція не відмежувала Тимошенко від суспільства і суспільство — від неї, не зробила політичним аутсайдером, чого домагався її конкурент на президентських виборах. Екс-прем’єр залишається однією з головних дійових осіб українського життя і далі робить відчутний вплив на нього. Багато в чому визначає ставлення світу до України.

Герман хотіла задушити того, хто наказав посадити Юлю…

Арешт Тимошенко відбувся у другій половині «короткого» п’ятничного дня, коли в очікуванні вихідних спадає ділова і громадська активність (за таким сценарієм підконтрольні владі суди приймали рішення і в інших резонансних справах). Розрахунок був точним: застати зненацька оборонців лідера опозиції, щоб ті з допомогою мас не змогли організувати протидію. Ще один мотив — принизити, «поставити на місце» опонентку президента, яка, попри серйозність висунутих звинувачень, у суді нітрохи не виглядала пригніченою.

Арештували Тимошенко у той день, коли в суді свідчив проти неї прем’єр Азаров. Не без того, що, розлючений гострою перепалкою із підсудною, керівник Кабміну міг натяками благословити «покарання непокірної». Це могло бути імпульсивне рішення й іншої людини при владі. В оточенні президента багато хто розцінив його як ідіотське. Тодішня керівник Головного управління з питань внутрішньої політики Ганна Герман сказала, що власними руками задушила б того, хто такою вказівкою «підставив» Віктора Федоровича.

Тимошенко судили за те, що начебто одноосібно, без директив уряду дала вказівку голові НАК «Нафтогаз України» Олегу Дубині підписати «кабальні» для України газові угоди. Організатори процесу (а у замовленні Банкової ніхто не сумнівається) вирішили показово покарати колишнього керівника Кабміну. Затіяли пряму телетрансляцію із тісненького залу Печерського суду, сподіваючись, що мільйони побачать її розпач і відчай. Головуючий Родіон Кірєєв, який раніше судив дрібних хуліганів, почувався розгубленим: чи то від духоти, чи то від переживання за доручену місію спливав потами, у нього почала сіпатися брова (це згодом стало темою анекдотів). А підсудна трималася стійко — навіть тоді, коли за її спиною підступно увімкнули кондиціонер. Щоразу, коли суддя недоречними прискіпуваннями намагався її принизити (як-от — вимогами звертатися словами «ваша честь»), вона давала відсіч. Зокрема, демонстративно не вставала при його появі. На недолугі звинувачення прокурорів відповідала сатиричними ремарками, у відповідь на які чувся гул підтримки у залі. Відбувся зворотний ефект, ніж той, на який очікували у головному кабінеті країни: судове дійство над собою Тимошенко перетворила у звинувачувальний процес над командою Януковича. Декому ці засідання нагадували події передвоєнного минулого, коли безпідставно звинувачений болгарський комуніст Георгій Димитров у суді «у пух і прах» розбив режим Гітлера, а судову трибуну використав із пропагандистською метою. Щоправда, Димитрова під тиском аргументів профашистський суд тоді виправдав. В Україні, як показує практика, аргументи до уваги не беруть…

Судові засідання у «газовій» справі часто тривали до пізнього вечора. На прохання підсудної і адвокатів дати час на підготовку до нових засідань, не кажучи вже про відпочинок, їм відмовляли. Відхиляли клопотання про виклик свідків, витребування документів. Обмежували Тимошенко у запитаннях до іншої сторони, зате обвинуваченню давали повну волю. Усі його прохання були задоволені.

В опозиції суд над Тимошенко назвали судилищем — надто очевидною була тенденційність процесу. Міжнародні спостерігачі одностайно заявляли: процес над «українською Жанною д’Арк» має політичне забарвлення. Західні уряди, політики, правники, правозахисники були одностайними: якщо політик Тимошенко, працюючи на політичній посаді, була у чомусь неправою, то повинна нести за це політичну, а не кримінальну відповідальність. Оцінку правильності її дій повинні дати громадяни на виборах. Пригадується у зв’язку з цим заява німецького канцлера Анґели Меркель. Вона сказала приблизно таке: у пік світової кризи я прийняла рішення, щоб Німеччина надала фінансову допомогу Греції, яка стояла на грані дефолту. То що — за це мене мають судити?

Якби на вулиці вийшли сотні тисяч…

Формальним приводом для арешту Тимошенко було те, що «виявляє неповагу до суду». Особливо активною у намаганні «закрити» Тимошенко була Лідія Фролова (вона іноді приходила у залу із зачіскою «а ля Тимошенко»).

Прокурори попросили Кірєєва, а він задовольнив їхнє клопотання про арешт екс-прем’єра. Хоча законодавство такої жорсткої санкції за «неповагу» не передбачає. Це, зрештою, підтвердив Європейський суд з прав людини. В інших країнах його рішення мало би стати вердиктом про «профнепридатність» судді, але тільки не для Кірєєва — його підвищили у посаді. У лютому цього року він уже був виконувачем обов’язків заступника голови Печерського райсуду…

Тимошенко сприйняла арешт спокійно. Віддала сумочку помічникові, сказала присутнім «Щасливо, любі мої!» і пішла туди, куди її вело щільне кільце «Беркуту». Єдине, що попросила, — не одягати у суді кайданків…

Вердикт Кірєєва викликав бурю під будівлею Печерського суду. Група підтримки Тимошенко спробувала заблокувати входи-виходи. Перекривала дорогу на шляху до СІЗО, однак спецпідрозділи міліції організували кілька кордонів і з допомогою кийків прокладали дорогу «воронку» із Тимошенко. В експертних колах впевнені: якби 5 серпня 2011 року на вулиці Києва вийшло не кілька, а кількасот тисяч обурених переслідуванням Тимошенко людей, влада не наважилася б замкнути лідера опозиції.

Багато хто думав, що цей арешт — явище тимчасове. Що під тиском світової спільноти найпізніше через три-чотири дні Тимошенко випустять із буцегарні. Марно. Не похитнули Кірєєва ні клопотання народних депутатів, суспільних авторитетів, органів місцевого самоврядування, ні звернення міжнародних організацій та ієрархів церков, ні голодування соратників ЮВТ. Щоразу суддя повідомляв, що не бачить «достатніх підстав для зміни запобіжного заходу» щодо екс-прем’єра. Тоді українці остаточно зрозуміли, що ця влада звикла говорити лише мовою сили…

Карається — але не кається

За останні два роки Тимошенко пережила багато стресів. Зокрема, повторний арешт після 12-годинного «виїзного засідання» (у наші часи буває і таке) у камері Лук’янівського СІЗО. Приступи від випарів невідомої речовини, якою пофарбували стіни цього каземату. Насильницьке доправлення на медобстеження, після чого на тілі залишилися гематоми. Відмову відпустити на похорон свекра і до хворої матері. Провокаційні заяви підісланої співкамерниці, цілодобове відеоспостереження (навіть у душовій кімнаті). Брудний компромат в Інтернеті щодо «амурних» стосунків із захисником (постаралася Державна пенітенціарна служба). Порушення нових кримінальних справ, зокрема про вбивство бізнесмена Щербаня.

Попри все це, Юлія Тимошенко не виглядає надломленою. І за ґратами залишається дієвим, оптимістично налаштованим політиком. Виграла Європейський суд. Всупереч прогнозам недоброзичливців, очолювана нею партія «Батьківщина» продовжує функціонувати, задає тон політичного життя. В ув’язненні Тимошенко виробила оптимальну парадигму участі опозиції у парламентських виборах. Переконала «Фронт Змін» у необхідності об’єднання, і, попри проблеми «тушок», цей союз діє. Тимошенко дає оперативні оцінки всім важливим суспільним процесам і свої рекомендації. Пише публіцистичні статті. Є чи не найнастирливішим агітатором за євроінтеграцію України. Закликає Європу прийняти нас у свою сім’ю, незважаючи на те, що невиконаною залишається одна з головних умов — звільнення з тюрми її самої.

За два роки відсутності Юлії Тимошенко на волі Віктор Янукович здобув багато особистих (не державних) перемог, цілковито підпорядкував собі всю владу у країні. Однак спокійного життя собі і другий президентський термін не гарантував. На кожній міжнародній зустрічі його запитують про Тимошенко. Не усвідомлюючи того, власними руками наростив політичний капітал головного політичного суперника. Навіть у випадку, якщо змилостивиться і відпустить Тимошенко на лікування за кордон, він залишиться в історії як організатор політичних переслідувань.

Поєдинок Янукович — Тимошенко триває, наразі заочно. Але в історії часто бували випадки, коли мисливець та жертва міняються місцями. І в підсумку переможцями стають начебто переможені…

Олексій ГАРАНЬ, професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Чи досяг своєї мети Янукович, ув’язнивши Тимошенко? Так, він ускладнив її комунікацію зі своєю політичною силою, іншими представниками опозиції. Але це не перешкодило їй з-за ґрат брати активну участь у політичному житті.

За опитуванням Центру Разумкова, лідером опозиції респонденти вважають саме Юлію Тимошенко (так думають 32% опитаних, Яценюка вважають лідером опозиції 23%, Кличка — 9%). Хоча це не президентський рейтинг, але цифри дуже показові. Янукович розраховував виключити Тимошенко з політичного життя, а вийшло, що вона перебуває на його вістрі…

Ув’язненням Тимошенко Янукович задовольнив свої почуття реваншу, помсти і, до певної міри, образи. Очевидно, він продовжує боятися Тимошенко — інакше вчинив би так само, як з Луценком.

Не виключаю, що напередодні саміту у Вільнюсі президент Янукович може звільнити Тимошенко з тюрми, або як компромісний варіант — відправити її на лікування у Німеччину. Якщо він це зробить, то радикально змінить психологічну атмосферу в стосунках з Європейським Союзом. І тоді там заплющать очі на відсутність поступу України в інших питаннях, які необхідні для асоціації.

Схожі новини