Над багатьма могилами досі немає навіть хреста...

До 70-их роковин різанини на Волині одні шукають примирення, інші – провокують і підспівують радикалам

Україна та Польща підійшли до кульмінації складної теми спільного минулого — 70-их роковин Волинської різні. Польська сторона вважає 11-12 липня піком «етнічних чисток з елементами геноциду, коли українські націоналісти одночасно напали майже на 100 польських населених пунктів на Волині». Українські історики говорять про значно меншу кількість жертв літа 1943-го — під час «другої українсько-польської війни». У селі Павлівці на Волині 6 липня відбулася спільна молитва за участі релігійних діячів і представників громадськості обох країн — на тому самому місці, де 10 років тому польські та українські лідери вже сказали своє «пробачаємо і просимо пробачення».

«До злочинів вдавалися обидві сторони»

Президент Польщі Броніслав Коморовський відвідає Луцьк у неділю, 14 липня. Там відбудеться панахида за жертвами Волинської різні, а також має прозвучати спільна заява від імені польського та українського президентів. Україну в Луцьку представлятиме, за даними польської преси, віце-прем’єр Костянтин Грищенко.

За словами Коморовського, його намір відвідати Україну пов’язаний з недавнім візитом до Варшави глави УГКЦ Святослава (Шевчука). «У того візиту було величезне значення, бо прийняли спільну заяву Римо-католицької церкви та УГКЦ. Ця заява відкриває нові перспективи для польсько-українського примирення», — сказав Коморовський. Президент Польщі також прокоментував заяву представника «Свободи» про небажаність візиту Коморовського до Луцька: «Це не заява всієї партії «Свобода», а лише місцевого лідера, з того регіону, де польсько-українські відносини найбільше обтяжені минулим».

Перед цим у польському Сенаті прийняли заяву щодо Волині, в якій назвали події 70-річної давнини «етнічною чисткою з елементами геноциду». Після цього 148 (!) українських народних депутатів, «регіоналів» і комуністів, звернулися до польського Сейму, — аби той визнав Волинську різню «геноцидом польського народу». Українські провладні депутати підспівали крайнім правим польським колам... «Польське суспільство з подивом сприйняло звернення українських депутатів», — заявив українець за походженням, депутат Сейму Мирон Сич. «Здивований цим, як і українська меншина у Польщі. У польському суспільстві велике здивування, що в такій ситуації частина депутатів Верховної Ради стають проти процесу примирення між Україною і Польщею. Якщо говоримо про геноцид.., то потрібно враховувати, що до злочинів вдавалися обидві сторони», — сказав Сич.

Колишні президенти Леонід Кучма і Олександр Квасьнєвский звернулися у спільній заяві до громадян двох країн. Закликали зробити все, аби пам’ять про жертв минулих конфліктів не стала приводом для погіршення відносин між двома народами.

Половина поляків не знають, хто винен, а хто жертва...

За даними опитування польського Центру вивчення громадської думки (в рамках проекту «Важка пам’ять: Волинь-1943»), 47% поляків не знають, хто винен у Волинській трагедії і хто був її жертвами. 7% відповіли, що ініціаторами різні були росіяни чи німці, а жертвами — поляки. Соціологи поцікавились, якої думки поляки про сучасні відносини Польщі та України. 46% сказали, що вважають ці стосунки ані поганими, ані добрими, а 18% не змогли відповісти на запитання. Добрими стосунки назвали 21% поляків, поганими — 15%. Половина опитаних сказали, що спільна історія двох держав — радше джерело конфліктів, а не основа для розвитку партнерських відносин. 54% вважають, що минуле розділяє українців та поляків, і лише чверть вважає, що об’єднує.

«Сучасна Україна є не правонаступницею ОУН і УПА, а протилежної до цих сил країни — радянської України. Слід просити українську владу допомогти гідно вшанувати пам’ять жертв. Заклик покарати винних у злочині не має сенсу — вони або мертві (їх знищили радянські органи безпеки), або живуть в еміграції, а не в Україні. Прихильники УПА в Україні — прозахідні сили, тобто ті, які нам не байдужі, а борються з бандерівським міфом посткомуністи з Донбасу і з півдня України. Зможемо вирішити тему Волині лише, коли Україна стане стабільною, благополучною країною, яка увійде в ЄС. Зараз заклики вибачатися можуть лише погіршити відносини з Києвом у час, коли вирішується доля Угоди про асоціацію. Зараз це не лише безглуздо, а й шкідливо з точки зору відносин між країнами», — написала польська газета Rzeczpospolita.

Коментарі для «ВЗ»

Катажина ПЕЛЬЧИНСЬКА-НАЛЕНЧ, заступник глави МЗС Польщі

Волинський злочин — складова частина польсько-українських відносин, як і важливий елемент нашої ідентифікації. Але дискусії на цю тему не впливають на зближення України з ЄС. Рух України в ЄС — стратегічна мета Польщі протягом останніх 20 років. Багато зроблено у пошуку порозуміння на тему Волині на рівні парламентів обох країн, глав держав і, особливо, церков. Впевнені, що в контексті саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі, коли має бути підписано Угоду про асоціацію, питання Волині не матиме значення. Наші стратегічні відносини — це інший рівень. Водночас не маємо боятися історії. Якщо заяви щодо Волині відображають правду, то це добре впливає на польсько-українські відносини.

Ніхто не очікує, що інша сторона прийме їхню правду. Це нормально, що маємо різне бачення історії. Розбіжності можуть залишатися, але якісний діалог на цю тему має тривати. Прийняття усіх історичних фактів і бажання порозумітися приведуть нас до примирення. У приклад завжди ставимо польсько-німецьке налагодження відносин. Німці визнали нацистські злочини, і ця правда стала основою для примирення.

Анатолій ШВАБ, декан історичного факультету Національного університету імені Лесі Українки, доцент кафедри нової і новітньої історії України

На Волині у населення немає непримиренного ставлення до тих подій чи такої точки зору, що це була справедлива помста українців. Є християнське співчуття в оцінці того, що сталося. Маємо спільні заяви президентів та парламентів обох країн, але цього замало. У Польщі, а особливо в Україні, у людей дуже приблизні та часто надто міфологізовані уявлення на історичні теми. Молодь обох країн не відчуває на собі цього тягаря минулого... Маємо доносити факти про ті події, але так, аби цей конфлікт не заважав нам будувати майбутнє.

У польській історіографії тема Волині подається гіперболізовано, як акт вандалізму з боку українців, жертвами якого стали поляки. Але насправді це була взаємна різня. Коли старі волиняни згадують ті події, то в них на очі навертаються сльози. Маємо шукати примирення, а не шукати винних.

Леон ПОПЕК, співробітник польського Інституту національної пам’яті

У 1939-му у 2,5 тис. поселень на Волині жили поляки. У 1943-му там зникли близько 1,5 тис. поселень і загинули близько 60 тис. поляків. Сьогодні хрести стоять у 130 місцях. Ще у 1350, де є масові поховання, немає навіть хреста. Рідні жертв тієї різанини просто хочуть, аби їхніх родичів поховали за християнським звичаєм і провели панахиду за загиблими. Якби ми почали діалог на тему Волині 20 років тому, то зараз просунулися б далі.

Мої рідні загинули від рук українських націоналістів у волинському селі Воля Островецька. Батькам вдалося втекти. Зараз цього села немає на мапі — там лише стоїть хрест серед поля. Поруч ми знайшли масові могили жертв різанини 1943-го, які перепоховали у спільній могилі.