Віталій ЯРЕМА: «Якби у 2004 році Ющенко виконав свої обіцянки, сьогодні б міліція з бандитами не співпрацювала»

З народним депутатом Віталієм Яремою, якого призначили головою тимчасової парламентської комісії з розслідування подій, що мали місце у Києві 18 травня цього року, кореспондент “ВЗ” зустрівся у його громадській приймальні в Оболонському районі столиці.

До дев’ятої ранку залишалося ще півгодини, а в чергу на прийом до депутата вже вишикувалися десять громадян. Прислуховуючись до розмов, почув про чимало серйозних проблем. У однієї жінки, скажімо, загинув у ДТП син. Киянка доводила, що його на своїй автівці збив якийсь мажор, через що прокуратура гальмує розслідування. Одразу за цією жінкою в чергу прилаштувалася пильна громадянка, яка сфотографувала на мобільний “страшний злочин”,— як невідомо ким завезені в мегаполіс бички зжирають травичку на газоні... Віталій Ярема, якого, відчувалося, того дня вже “дістали”, знайшов годинку для спілкування з кореспондентом “ВЗ”.

— Віталію Григоровичу, останні соціологічні дослідження доводять, що сьогодні лише один відсоток українців довіряють міліції. Чому, на вашу думку, так рекордно низько впав рівень довіри до правоохоронної структури?

— Це спричинили кілька факторів. По—перше, керівництво МВС зробило міліцію непублічною структурою та не висвітлює ні її здобутків, ні прорахунків. Колись створені при МВС та регіональних управліннях громадські ради розпустили. МВС стало закритою організацією, від чого рівень довіри до неї впав.

Зашкодило міліції й прийняття нового Кримінально—процесуального кодексу. Співробітників карного розшуку та інших оперативних підрозділів положення нового КПК позбавили можливості розкривати злочини оперативно, “по гарячих слідах”. Отож розкриття таких злочинів, як розбої, квартирні крадіжки, викрадання автівок, значно погіршилося. Люди не почуваються захищеними навіть у власних домівках.

Та головним, як на мене, фактором, що вплинув на падіння рівня довіри до МВС, стала діяльність міліції громадської безпеки, особливо таких її підрозділів, як загін спецпризначення “Беркут”. Цей загін не бореться зі злочинністю, а захищає інтереси, як колись писали в підручниках історії, “панівного класу”, тобто клану, що при владі. Коли відбуваються законні акції протесту, влада кидає на людей “Беркут”. Як вони після цього довірятимуть міліції?

— Вас призначили головою тимчасової парламентської комісії, яка має визначити, хто 18 травня вербував та керував бандитами, які били журналістів, влаштовували інші провокації під час акцій, що проходили у столиці. Репортери, які спеціалізуються на кримінальній тематиці, можуть пригадати “орлів Кравченка, “перевертнів Гончарова”, чимало інших кримінальних справ, які чинили діючі працівники міліції. Та щоб міліція відкрито керувала бандитськими формуваннями...

— Як голова комісії не повинен робити попередніх висновків. До того ж повноваження комісії обмежені. Парламентські комісії створюються у багатьох демократичних державах. Там вони також не втручаються в компетенцію судів, слідчих органів. Проте їхні висновки морально зобов’язують керівників державних структур приймати певні рішення. Скажімо, щодо відставки міністрів.

Чи буде дієвою робота нашої комісії? Не переконаний. Бо половина її членів — представники Партії регіонів та комуністи. Вони захищатимуть злочинні дії влади та тих людей, які виконували владні вказівки.

Що стосується співпраці міліції з відвертим криміналітетом під час громадських акцій... Останні вісім років такого не було. З 2005 року держава провела три виборчі кампанії. І жодного разу міліції не залучали до вирішення політичних замовлень. Правоохоронці лише відповідали за правопорядок на виборчих дільницях. Мені здавалося, що ми поступово перетворюємося на правоохо—ронну структуру демократичної держави.

Та до 2004 року траплялися випадки, схожі на події 18 травня. Пам’ятаю, як 24 жовт—ня 2004 року під приміщенням ЦВК зібралися мітингувальники. Зрозуміло, туди підтягнули додаткові сили міліції. Та з МВС надійшов наказ, і міліція зникла. Натомість з’явилися бойовики, які почали бити мітингувальників металевою арматурою.

Пригадайте, як одразу після перемоги Ющенка на президентських виборах чимало керівників силових структур, зокрема міністр внутрішніх справ Білоконь, втекли з України та переховувалися під Москвою. Тоді порушили близько півтори тисячі кримінальних справ проти працівників силових структур за участь у фальсифікації результатів виборів. Якби тоді президент Ющенко дотримався своїх обіцянок, а генеральний прокурор діяв за законом, сьогодні такі випадки не повторювалися б. Та ніхто за це не відповів. Лише рядові оперативники, серед яких було чимало моїх колег, відсиділи кілька місяців у СІЗО за те, що, виконуючи накази керівництва, незаконно стежили за політиками.

Я попередньо ознайомився з перебігом подій 18 травня. Переконаний, що БРДМ, яка їздила центральними вулицями Києва, поява бойовиків — усе це чинилося під керівництвом МВС. Хто керував міністром внутрішніх справ — РНБО чи Адміністрація президента, має встановити парламентська комісія.

— Журналістів 18 травня били спортсмени—рукопашники. А якби вони мали зброю? Кабмін пропонує законопроект про вільний продаж травматичної зброї всім громадянам, які досягли вісімнадцятирічного віку. Як ви ставитеся до урядової ініціативи?

— До травматичної зброї ставлюся вкрай негативно. Якщо ж говорити про короткоствольну вогнепальну зброю (пістолети), вважаю, що через певний проміжок часу її можна дозволити продавати громадянам під дуже жорстким контролем. Поки що наше суспільство до цього не готове. Подивіться, що робиться у вихідні на Хрещатику. Половина громадян ходить там напідпитку з пляшками пива у руках. Уявіть цих людей з травматичною зброєю. Або згадайте про бійки між фанами футбольних клубів та уявіть цих фанів зі зброєю в руках...

Вільний обіг зброї має відбуватися під контролем правоохоронців. При МВС задля такого контролю свого часу створили кулегільзотеку, в якій зберігаються характеристики всіх одиниць легальної зброї. Та ця база даних не оновлюється. Колись я жив у Львові, на вулиці Академіка Павлова, мав мисливську рушницю. До мене час від часу приходив дільничний для перевірки умов зберігання зброї. Вже десять років у Львові не живу. Та люди, які живуть у моїй колишній квартирі, розповідають, що дільничний далі приходить перевіряти умови зберігання рушниці! Контроль— за реальним обігом зброї міліція давно втратила.

— Але законопроект про вільний продаж травматичної зброї підтримало керівництво МВС...

— Чим пролобіювало інтереси єдиного виробника такої зброї в Україні — підприємства “ФОРТ”, яке підпорядковується МВС.

— Ви служили на керівних посадах у міліції, коли МВС очолював Юрій Луценко. Як вважаєте, міністром внутрішніх справ має бути цивільна людина—політик чи професійний міліціонер?

— Зустрічне питання: чи може бути міністром економіки, наприк—лад, вчитель? При Луценкові планувалося реформування силових структур. У МВС мали увійти на правах департаментів кримінальна міліція, рятувальники, прикордонники. Об’єднувати їхню роботу мав би цивільний міністр—політик. Проте департаментами мали керувати професіонали.

— Проведення схожих реформ планує і нинішня влада...

— Сьогоднішнє українське законодавство не таке вже й погане. Чимало законів, що регламентують діяльність правоохоронних структур, насправді прогресивні. Та вони не діють. Бо у 2010 році президент Янукович, скориставшись незаконним рішенням Конституційного Суду, узурпував владу в Україні, і вона перестала бути парламентсько-президентською республікою.

До цього дві гілки влади контролювали діяльність правоохоронних структур. Генерального прокурора та голову СБУ призначав президент. Міністра внутрішніх справ призначали за поданням Кабміну. Та ці призначення розглядалися у Верхов—ній Раді, за них голосували. Сьогодні, які б реформи не впроваджували, яку б нову силову структуру не створили, вона буде підпорядковуватися Януковичу, а він використовуватиме правоохоронців для боротьби з політичними опонентами.

Довідка «ВЗ»

Віталій Ярема — генерал—лейтенант міліції, народний депутат України (фракція “Батьківщина”), заступник голови Комітету Верхов—ної Ради з питань боротьби з корупцією та оргзлочинністю.

Народився 1963 року в селі Строковій Переяслав—Хмельницького району Київської області. З грудня 1983 року почав кар’єру в міліції з посади міліціонера. Служив у карному розшуку, у підрозділах боротьби з оргзлочинністю.

З березня 2001—го по лютий 2003 року очолював УМВСУ на Львівській залізниці. У лютому 2005 року очолив Головне управління МВСУ в місті Києві. 12 березня 2010 року подав у відставку з формулюванням “через небажання співпрацювати з антидемократичним режимом”. У жовтні 2012 року обраний народним депутатом у 212 (мажоритарному) окрузі (Дарницький район міста Києва).

Схожі новини