Державний рекет страшніший від бандитського «бєспрєдєлу»

У Галицькому районному суді міста Львова завершився судовий процес, який мав би захистити міжнародну репутацію України, яка значно похитнулася через скандали, пов’язані з будівництвом у Львові нового приміщення Генконсульства Польщі. Про серйозність скандалу свідчить те, що зі Львова у 2011 році, коли “на папері” це будівництво завершилося, раптово виїхав на батьківщину тодішній Генконсул Польщі у Львові Ґжеґож Опалінський. Причину від’їзду з України дипломата на засіданні комісії зв’язків з поляками за кордоном пояснив директор департаменту польського МЗС Мацей Шиманський: “Він сам прийняв рішення про від’їзд. Його життя у Львові було під загрозою. Сім’я була змушена евакуюватися в Польщу. Не міг більше залишатися у Львові”. Під час будівництва польського консуляту прокуратура порушила кримінальну справу про вимагання хабарів контролюючими структурами. Процес, що завершився у суді, мав би продемонструвати міжнародній спільноті, що в Україні панує верховенство права, а державний рекет карається. Так не сталося...

Збираючись будувати нове приміщення Генконсульства Польщі у Львові, влада сусідньої держави оголосила тендер, який виграла одна з львівських фірм. У 2010 році державна комісія України підписала акт про завершення будівництва. Та коли польські дипломати завітали до своєї нової оселі, що на вулиці Івана Франка... У новому приміщенні центральна прохідна не була, як це передбачалося проектом, облаштована куленепробивними вікнами, у кабінетах були відсутні вікна та двері, в туалетах не працювала сантехніка, ліфти не рухалися, а центральні ворота не падали від вітру лише тому, що були підперті дошкою.

Щоб завершити будівництво консуляту, поляки мусили шукати нового підрядника. Ним стала фірма “Зелукрбуд”, яка під час тендеру посіла друге місце.

Як «роблять гроші» на будівництві

Керівникові?“Зелукрбуду” пану Богдану в буремних дев’яностих роках минулого століття, як і багатьом підприємцям, довелося мати справу з бандитським рекетом, який “дахував” усі комерційні проекти. Виступаючи на суді, пан Богдан згадував: “У 1994 р. я потрапив у руки бандитів з угруповань Морди та Тузяка. Коли стояв перед ними, вислуховував: “Я тебе урою... Ти урод...”. Та з такою самою школою рекетирства, коли відбирають майно і здоров’я, довелося стикнутися й зараз...”.

Добудовуючи приміщення консуляту, керівник “Зелукрбуду” викрив кілька схем розкрадання коштів. Згідно з укладеними між поляками та колишнім виконавцем робіт угодами, нагляд за будівництвом здійснювали приватний підприємець, який мав ліцензію на технагляд, та львівське державне підприємство “Містопроект”. Ці люди наполягали на тому, щоб новий виконавець надалі залучав до роботи субпід­рядників, які раніше виконували певний обсяг робіт.

Керівник однієї з таких фірм, виступаючи на суді, доводив, що з нього також вимагали 100 тисяч гривень. Фірма, якою керує цей свідок, виготовляла для нового приміщення консуляту металеві конструкції, зокрема перила для сходів. Коли такі конструкції певного діаметра привозили на новобудову, жалівся підприємець, контролери йому казали, що в план будівництва внесено зміни, отож перила мають бути іншого діаметра. Підприємець відмовився “узгод­жувати” ці непорозуміння, і акти прийнятих робіт йому так і не підписали.

Такі ж схеми використовували щодо інших субпідрядників. Їм, наприклад, спочатку замовляли двері для кабінетів білого кольору. Коли ті були готові, змінами до плану встановлювалося, що двері мають бути чорного кольору. Привозили нові двері, а білі безслідно зникали...

Хабар

У квітні 2011 року, йдеться в матеріалах судового засідання, керівника “Зелукрбуду” викликали в кабінет головного архітектора “Містопроекту”. Коли підприємець прийшов на виклик, у кабінеті сиділи його господар та підприємець, що відповідав за технагляд при будівництві консуляту. Обидва посадовці заявили пану Богданові, що не підпишуть акти виконаних робіт, якщо він... Один із контро­лерів взяв аркуш листа та написав на ньому: “Два рази по 50 тисяч грн.”.

21 квітня 2011 року голов­ний архітектор “Містопроекту”, підприємець з технагляду та керівник “Зелукрбуду” зустрілися на вулиці Івана Франка, за одним зі столиків кафе. Пан Богдан витягнув два пакунки й поклав їх на стіл. Головний архітектор жбурнув ці пакунки собі у портфель, після чого його колега з технагляду підписав акти прийнятих робіт. Через хвилину в кафе увійшли оперативники СБУ та зафіксували факт отримання посадовцями 100 тисяч гривень хабара.

Вирок

Суд над вимагачами тягнувся кілька років. Обидва звинувачені не заперечували, що отримали 100 тисяч гривень від керівника “Зелукрбуду”. Та доводили, що це був не хабар, а матеріальна винагорода, якою підприємець добровільно вирішив відзначити своїх контролерів. Проте вина хабарників була повністю доведена.

Вироком суду інженера з технагляду та головного архітектора “Містопроекту” визнали винними в отриманні хабара в особливо великих розмірах та засудили до... п’яти років позбавлення волі (умовно) кожного. Виносячи вирок, суддя Галицького райсуду також скасував постанову слідчого прокуратури, якою головного архітектора “Містопроекту” відсторонили від посади. Ця людина може й надалі контролювати будівництво нових об’єктів в Україні.

Потерпілий, керівник “Зел­укр­буду” пан Богдан, у день, коли виголошували вирок, до суду не прийшов. Бо незадовго до цього прямо під приміщенням суду його взяли за комірець та пообіцяли влаштувати “веселе життя”...