Дмитро Синяк продовжує «Шахрайські експерименти»

До переїзду у столицю Дмитро Синяк працював у «Високому Замку», і читачі, мабуть, досі пам’ятають його незвичні яскраві журналістські експерименти, які виходили під рубриками «Журналіст змінює професію» та «Перевірено на собі».

У 2005 році Дмитро випустив у літературній агенції «Піраміда» свої «Шахрайські експерименти чесного журналіста». Книжка зібрала чимало схвальних відгуків. Цьогоріч журналіст вдруге видав свої «Шахрайські експерименти», розширивши їхній зміст. З Дмитром ми поспілкувалися під час його відвідин рідного Львова.

— Як живеться у Києві? Чи не сумуєте за Львовом?

— Таки сумую. Поки жив у Львові, не усвідомлював уповні його унікальності. Лише поживши у Києві, зрозумів неоціненну силу та красу міста Лева, якої не помічають його мешканці. Подивіться на інші міста України — більшість з них є фактично модифікаціями Сихова. Лише Львів і Одеса мають власну, невимовно красиву музику. Київ теж мав би стати таким містом, адже через нього протікає величезна ріка, у місті чимало високих гір, вигідний з архітектурної точки зору рельєф. Але до Києва зазвичай приїжджають заробити. Власне гонитва за грошима зіпсувала столицю просто безбожно: новобудови — це якісь кам’яні хащі. І в цих хащах важко тому, хто звик до компактної, витонченої львівської краси.

— Чим ви займалися після переїзду до Києва?

— Мені не раз закидали, що за день-два, поки триває журналістський експеримент, глибоко зрозуміти ту чи іншу професію неможливо. Тому я спробував довше вживатися у різні ролі (усміхається). Працював у будівельній і транспортній компаніях, брав участь у створенні кемпінгу для гостей Євро-2012. Але, мабуть, найцікавішою та найбільш незвичною для мене роботою була організація турнірів зі змішаних єдиноборств, які у народі називають «боями без правил». Нещодавно я описав цей свій найдовший журналістський експеримент на сторінках «Високого Замку».

— Чи не полишили журналістику?

— Якщо людина навчилася читати, вона так чи інакше використовуватиме це. Так само й із вмінням працювати зі словом. Його неможливо забути чи втратити. Я дописував у добрий десяток видань: ділових, будівельних, чоловічих… Навіть деякий час сам видавав спортивний журнал.

— Тож у другому виданні ваших «Шахрайських експериментів чесного журналіста» дещо більше експериментів, ніж у першому?

— Так, я додав кілька надзвичайно цікавих перевтілень, які реалізував вже у столиці. Це — і продаж картини на Андріївському узвозі, і прогулянка Хрещатиком з плакатом «Що таке щастя?», і зйомки у масовці для серіалу «Блудні діти»… Обкладинка книги — мій власний колаж. Розширив і деякі коментарі, додавши те, про що побоювався писати у 2005 році. Тепер, коли минуло чимало часу, змінилося начальство того чи іншого закладу, можу собі дозволити бути відвертішим.

— Ваш найкарколомніший експеримент — перебування у божевільні. Про нього теж можете розповісти всю правду?

— У лікарняних закладах, тим більше у таких специфічних, працівники змінюються рідше, ніж, скажімо, у міліції. Крім того, незаконно потрапивши до закритого лікувального закладу, я порушив одну зі статей Кримінального кодексу. Але ж матеріал вийшов цікавим. Головне, я таки розповів читачам те, що хотів.

— З яким видавництвом вирішили співпрацювати цього разу?

— Книгу я видав у Львові власним коштом, тому рекламувати видавництво — без сенсу. Попередній досвід роботи з різними видавництвами показав, що заробити разом із ними дуже непросто. Я не відкрию Америки, якщо скажу, що у видавничій справі в Україні заробляють усі, крім письменників. Автори зазвичай отримують гонорар… книжками. А, буває, і взагалі не отримують його. Якщо ж гонорари й платять, вони — мізерні.

— То ви відчули усі «принади» не лише професії письменника, а й книготорговця?

— Так. Зате я тримаю руку на пульсі, сам веду переговори з книжковими крамницями, досліджую попит… Звичайно, я б хотів, щоб знайшовся якийсь фахівець, котрий зумів би організувати продажі так, аби це було вигідно і мені, і йому. Але зараз книг на ринку море, а попит падає. Якось в Інтернеті знайшов сайт, де люди записували свої бажання. Потім з тих бажань вибудовувався рейтинг. Так-от, першим за рейтингом було бажання схуднути, а другим — написати книжку.

— Які плани на майбутнє? Чи матимуть експерименти продовження?

— Думаю, розширюватиму зміст книжки з кожним наступним її виданням. Життя само підказує теми цікавих перевтілень. Також у роботі — художня книжка, яку сподіваюся завершити наступного року. Це фантастичний роман, присвячений природі людських бажань.

— Де можна купити «Експерименти»?

— У книгарні «Глобус» навпроти пам’ятника Данилу Галицькому у Львові. А ще — у «Книжковій криївці» на площі Ринок. Книга точно сподобається усім, хто любить незвичні журналістські матеріали, цікаві репортажі. А ще — це посібник для студентів та журналістів-початківців. Усі історії — невигадані й відбуваються у добре знайомих усім місцях.