Сихівські білки збирають данину
У Сихові – між вулицями Лісною та Гната Хоткевича у Львові – є ліс, у якому сихівчани із задоволенням гуляють, бігають, качають прес, підтягуються, відпочивають… Тут завжди багато дітей, і одне з найулюбленіших занять малечі тут – годувати білок.
Діти стоять під деревами, підвівши голови та постукуючи горішками, — кличуть пухнастих рудявок. А білки стрибають з гілки на гілку, бігають між деревами, а коли завмирають на місці, то не одразу й побачиш їх серед опалого листя. На стук горішків відгукуються дуже швидко. Невдов-зі бачиш цікаву гостру мордочку за деревами. Одна білка починає кружляти навколо, звужуючи кола, аж поки не вхопить горішок. Інша, обережно перебігаючи, наблизиться навпростець майже на відстань руки, і теж дремене щодуху, щойно горішок опиниться у чорних рукавичках її тоненьких лапок. Відскочить на безпечну відстань і, швидко-швидко обертаючи ласощі, роз-гризе горіх гострими зубами.
Сита білка від голодної відрізняється лише тим, що ховатиме їжу, закопуючи у листя на землі, або поспішаючи до дупла, де влаштувала собі комору запасів на зиму. Але по горішки чи інші ласощі бігатиме, поки у вас кишені не спорожніють. Думала, білка завжди знаходить згодом свій сховок, а виявилось (в енциклопедії прочитала) — далеко не завжди. Завдяки забудькуватості білок навесні проростає у землі сховане насіння багатьох дерев.
Білки — розумні й допитливі тваринки, а міські білки ще й метикуваті щодо людей, яких навчились сприймати як таку собі харчову швидку допомогу. Вони майже не бояться тих, що приносять їм харчі. Знайомих білок можна привчити брати їжу з рук, але не варто цього робити, тим більше вчити цього дітей. Білка може подряпати або вкусити. Тим більше, що й на відстані кількох кроків можна із задоволенням роздивитися біле черевце та довгі вушка з китицями, помилуватися спритністю та швидкістю реакції пухнастиків.
Побачили ми, як повз білку, захоплену поглинанням смаколика, пробігав пес — завмер у стійці, обережно почав скрадатися. Діти захвилювались, кликали господаря собаки, гукали до білки, щоб тікала. Пес зірвався з місця — і лише руда тінь промайнула у повіт-рі до найближчого клена… Зникла білка, немов і не було.
