Передплатити Підтримати

“З Антимайдану до нас теж приходять. Їх одразу видно — нашорошені»...


Коресподент «ВЗ» побувала у революційному Києві

О п'ятій ранку ми під'їхали на вул.Інститутську. Київ не спить. Щохвилини кількість мітингувальників, які проходять повз нашу машину, збільшується. Розвантажуємо заморожені кури і мандарини (їх для Майдану передав один львівський підприємець). Навколо нас кілька автобусів з працівниками міліції, хлопці вимучені, усім привезли гарячий обід — один за одним підходять, беруть пластикові коробки. Коли гримлять тими щитами, мороз йде по шкірі... У цей момент інший правоохоронець фотографує наше авто. Усюди майорять національні прапори.

Біля КМДА як у мурашнику. Одні виходять, інші заходять. Хто погрітися, хто просто відпочити (або поспівати, тоді усім не до сну). На Майдані вражає народний фольклор: більшість послань до президента чи то прем'єр-міністра, уряду написані із гумором. «Поймите, нас задолбало!» — величезний банер вчепили на одній із барикад. Є й серйозна інформація, наприклад, про бізнес сина Януковича та його оточення.

Барикади — окрема тема. Купа мішків із замерзлим снігом, зварена арматура, старі шини... Між мішками — “хата” для протестувальників. Тут можна і поспати (є теплі ковдри). Підходжу до однієї з таких нічліжок. Хлопці з Тернополя. “Ви тут уже довго?”, — цікавлюся. «Працюємо у Києві на будові, коли роботи немає — йдемо на Майдан». Гріючись біля бочок з дровами, хлопці розповідають, на ремонтах у столиці можна заробити в середньому 8 тисяч грн. (2 тисячі грн. на місяць коштує оренда квартири, 800 грн. — ліжко-місце). У рідному місті роботи немає. Недалеко від ялинки, прямо посеред площі, ще одна хатинка — двоє дівчат міцно сплять. Пічка-буржуйка (її принесли кияни). Тепленько і немає такого різкого запаху, як від дров. Двоє молодих хлопців — з Волині, вчаться у Львові. Кажуть, сьогодні першочергове завдання — відставка уряду та президента. Вони так само, як і багато інших молодих людей хочуть без віз їздити до Європи і жити у цивілізованій країні.

Неподалік — будиночок, де море теплого одягу (вибирай, що хочеш!). Далі на столах дівчата з Рівного нон-стоп нарізають сало, чистять часник — його розбирають за лічені секунди. Кажуть, сьогодні будуть готувати закарпатці, варитимуть банош, а вчора куховарили львів'яни. «З антимайдану до вас приходять їсти?». «Приходять, — усміхається дівчина. — Цих людей одразу видно, вони якісь нашорошені, мало розмовляють, спілкуються жестами... Та ми їм раді!». Я перекинулася кількома словами з одеситами, говорили пошепки, казали, підтримують Майдан, але щоби ніхто не знав (працюють на державній службі)... Мітингувальник з Рівного, який стояв біля нас, по вимові волонтерки зрозумів, що дівчина — його землячка. Розговорилися. Настрій у чоловіка бойовий. «Вірите у перемогу?». — «Аякже! — усміхається. — Знаєте принцип доміно? Падає одна пластинка, за нею — усі решта».

Якийсь чоловік хапає мою колежанку за руку, просить допомогти робити канапки. Та, не вагаючись, береться до роботи. Нудьгувати Мар'яні не довелося. У неділю людей на Майдані море, тому чоловік просить хліб нарізати тонко, треба усіх нагодувати, — каже він. Паштет, шпроти, цукор, мед, чай, кава, — часу перекусити самій немає... Щоби відчути життя Майдану на повну, тут треба пожити кілька днів, попрацювати», — кажуть волонтерки. Поки хтось мерзне, блукаючи між барикадами, — у дівчат мокрі спини! Дівчина-киянка, яка готувала канапки з Мар'яною, не спала дві доби! Не вагаючись, пропонує колезі-львів'янці прихисток (переночувати у себе вдома). Кияни надзвичайно уважні, до нас підходив ще один чоловік, казав, мешкає у Василькові, якщо є бажання, можна відпочити, помитися, у нього дома. Коли я запитала, скільки це коштує, образився...

Я тим часом пішла до Михайлівського собору. Йдучи угору, зловила себе на думці, скільки ж євромайданівцям, які втікали від «Беркуту», довелося дертися цією дорогою, аби врятуватися... Йти повільною ходою важко (дорога займає хвилин з 15), не те що бігти. Думаю, буваючи у цьому соборі, багато хто ще довго згадуватиме ці страшні події. Перед храмом — блокпост, намет, дрова. Жодної партійної символіки. Один з чоловіків розповідає, потрапити на Майдан можна тільки з цього боку: якщо їхатимуть внутрішні війська чи у разі будь-якої іншої загрози для людей, повідомлятимуть Майдан. Вночі, за словами чоловіка, жити не дають провокатори... Перед самим храмом — кілька бабусь, сидячи на кріслах (одна — на відрі) просять милостиню. Якийсь чоловік дає гроші одній із жінок і каже поділитися з усіма. Заходжу всередину, йде служба Божа. Людей багато. Літургійне вбрання священика (золотистого кольору) дуже гарне. Атмосфера у соборі — благодатна.

Спускаючись дорогою ближче до Майдану, зайшла в один із продуктових магазинів — майже усі продукти з полиць вимели, залишилися якісь огірки в банках та кілька консервів. Революція! З одного боку вулиці побачила кілька силовиків, які обгородили урядовий квартал (це внутрішні війська, «Беркуту» не помітила жодного разу). Пускають лише автівки з міліцейськими номерами та автобуси з правоохоронцями. Народ фотографується на їхньому тлі, на обличчі людей у формі — жодної міміки.

Людей на Майдані побільшало. Мітингувальники усюди — на площі, верхніх пагорбах, один видерся на ялинку. Віче почалося, усі стоять тісненько. На дахах кількох будинків, що навпроти, з'являються фігури людей. Розумію, що це журналісти. Одна дівчина спочатку сіла, помахала ногами, потім вийняла фотокамеру... Через кілька хвилин натовп явно нервує, з одного боку Майдану чути голоси людей, які вигукують: “Охорона, охорона”, усі обертаються. Ведучий називає місце, де потрібна допомога. Утворюється коридор, охорона вільно проходить до гарячої точки. Зауважила над головами невеликі вертольоти з відеокамерами, це аерозйомка. Зловила себе на думці, не дай Боже, сталася б якась провокація, де стоїть така кількість людей, далі — паніка...

Вийшла з Майдану трошки раніше і потрапила у такий собі корок. Та двом чоловікам через мегафони вдалося опанувати натовп. Волонтери на Євромайдані уміють самоорганізуватись, тут є навіть регулювальники руху. Як влада може не помічати (або робити вигляд, що не помічає) такої кількості людей на вулиці? Чому ніхто із них не виступить “на живо” перед своїм народом? Не заспіває Гімну України, не скаже «Слава Україні!»... Я зустріла Юрія Луценка між людьми, він навіть встиг зі мною привітатися, зауваживши, що я на нього пильно дивлюся. Коли починався мій наступний день я подумки співала: “Ще не вмерла України, ні слава, ні воля”...

Автор Сюзанна БОБКОВА

Фото автора

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram