Здавалося, навіть старий Карадаг не спить...


Біля підніжжя кримського вулкана завершився 10-й міжнародний фестиваль «Джаз Коктебель».

Аскольд ЄРЬОМІН, Крим

“ Ну і як там у Коктебелі нудисти? — запитав мене у Львові спантеличений колега. — Поки ти там був, сайти й телеканали тільки про “голий” джаз-фестиваль і розповідали”. Нудисти з кримського Коктебеля нікуди не поділися. І дві сцени фестивалю “Джаз Коктебель”, безкоштовна Open Stage і головна Nu Jazz, справді розташовані просто на великому, відомому ще за “царя Гороха” нудистському пляжі. Але якщо журналісти побачили на коктебельському фестивалі тільки людей, що засмагають, купаються і танцюють під музику в чому мати народила, то мені цих журналістів шкода (як і тих, хто споживає продукти їхньої творчості). Нудисти на фестивалі — лише деталь, веселий “антураж”... Головне ж на “Джаз Коктебелі” — жива і різноманітна музика! Якісний джаз, свіжий морський бриз і, звичайно ж, чудові коньяки і вина від ТМ “Коктебель” — ось рецепт успіху фестивалю, який є найбільш значущим у Східній Європі.

Ніно дощику не просила, але публіку «скосила»

Як багато людей приїжджають у Коктебель саме на фестиваль, найкраще видно під час вечірніх концертів на головній сцені Nu Jazz. На кількасот метрів від сцени широкий пляж заповнений вщерть! Крім того, сотні любителів музики, які з тих чи інших причин не захотіли чи не змогли придбати квитки (у попередньому продажу перепустки на цю сцену були по 120 грн., безпосередньо на фестивалі дорожче), дивилися і слухали концерти з-за металевого паркану, що перегороджує пляж (благо, обабіч Nu Jazz сцени встановлені величезні екрани). Паркан пильнує міліція, і все ж на моїх очах одна дівчина приспала увагу правоохоронців і таки прорвалася у “квиткову” зону! З обох боків паркана сміливицю зустріли оплесками й привітними криками... Утім, це не єдиний спосіб потрапити на вечірні (фактично, нічні) концерти фестивалю без квитка. На набережній охочим пропонують орендувати човника або ж невеличку яхту. Ці плавзасоби підходять по морю до пляжу, на якому стоїть Nu Jazz сцена, і “екіпаж” слухає концерт...

Серед хедлайнерів Nu Jazz сцени цього року були Горан Бреговіч з його Wedding and Funeral Band, Gorchitza, кабаре-бенд “Серебряная свадьба” тощо. Утім, чи не найбільше на головній сцені фестивалю чекали на виступ Ніно Катамадзе та її групи Insight. Грузинська співачка — справжня легенда коктебельського фестивалю. Легенда красива і містична. П’ять років тому під час виступу на “Джаз Коктебелі” Ніно попросила в небес дощику. І щойно вона заспівала, цей дощик пішов... Цього разу таких див Ніно не сотворила (просто небо було ну зовсім безхмарне!). Попри це, пісні з нового альбому співачки GREEN публіка Nu Jazz сцени сприйняла на ура. Як і раніше, Катамадзе працює у жанрі world music (світова музика, і водночас у виконанні Ніно дуже грузинська), але тепер із більш виразними джазовими акцентами.

У Бразилії багато не лише диких мавп, а й прекрасних мелодій

Хоча головною сценою “Джаз Коктебеля” є велика сцена Nu Jazz, для мене особисто фестиваль — це насамперед Волошинська сцена. По-перше, у цій “окремій реальності” — напрочуд затишна атмосфера (сцену і близько двохсот глядацьких крісел встановлюють на набережній, у саду Дому-музею Максиміліана Волошина, поета і художника Срібного століття). По-друге, саме тут найбільше власне джазу. Цьогорічний фестиваль не став винятком. На Волошинці виступали прекрасні джазові виконавці: Jim Ridl Trio зі США, Arne Jansen Trio з Німеччини, піаніст Майк дель Ферро з Голландії, Arman Jazz Trio з Росії, Panic Fusion Trio з України тощо. А по-третє, саме Волошинська сцена дає “притулок” цікавим проектам, які дуже важко чітко класифікувати в музичному плані. Дансько-польсько-ганський гурт Himmerland виконує кількасотрічної давності народні данські пісні. Не джаз, але ж музиканти імпровізують, “відриваються” — цілком по-джазовому... Або ж уродженка Феодосії Вероніка Кожухарова. Її чарівному альт-саксофону підвладні й класика Мусоргського, і твори сучасних японських композиторів, і крутий “авангард”... Знову ж таки, наче не джаз. Але за своїм настроєм, за тональністю така музика “Джаз Коктебеля” — як рідна.

Українським наголосом цьогорічної Волошинки став... бразильський. Гадаю, унікальна мелодика країни, де багато диких мавп, “порве” найближчим часом не одну сцену. І чудово, що народжені в Бразилії наспіви виявилися близькими українським виконавцям! Є-BAND Едуарда Приступи (колишній учасник гурту “Танок на майдані Конго”) виконав пісні 30-40-х років минулого століття, які писали й співали тоді українські емігранти в Бразилії і Аргентині. Laura Marti Quartet свою програму New Brasilian Project побудував на бразильських “самбових” хітах. Нарешті, співачка й композитор Юлія Рома подарувала ювілейному фестивалю програму, присвячену творчості бразильського композитора Антоніо Карлоса Жобіма. До речі, саме Юлія Рома стала першим гостем нової програми “Джаз із Олексієм Коганом”, яку відтепер по суботах, о 22.30, транслюватиме телеканал TVi.

«Слухаємо музику разом» із Коганом

Відомий джазовий оглядач Олексій Коган кураторством над Волошинською сценою не обмежився, провівши на цій же сцені безкоштовні майстер-класи “Слухаємо музику разом”. Коган обіцяв “музику, яку ви ніколи не раніше не чули”, а також таку, “яку ви чули, але не маєте уяви про те, як її було створено”. Обіцянку виконав на всі сто! Треба було бачити здивовані обличчя слухачів, коли їм прокрутили... екологічний джаз у виконанні американського саксофоніста Пола Вінтера. “Він працює з голосами живої природи — тварин, озер, річок, — розповів Коган. — Звісно, досягнення сучасної техніки дозволяють підробити у студії будь-який шум чи голос. Але Вінтер іде іншим шляхом: записує шуми природи чи голоси тварин, нічого не змінюючи. А вже потім “одягає” ці голоси у відповідну звукову гармонію”. Найбільше враження на відвіду­вачів майстер-класу справила музична п’єса “Вовчі очі”. Повірте, вовки не виють — вони справді співають! Не абияк, а дуже чисто, у певній тональності, яку відразу після співу вовка старанно відтворює саксофоніст...

Виявляється, знаменита “Пісня про рушник” українського композитора Платона Майбороди має і джазову історію... 1978 року, розповів Коган, азербайджанський джазовий музикант Вагіф Мустафа-заде почув у Києві “Рушник” по радіо. “Красива народна пісня”, як сказав Мустафа-заде, настільки йому сподобалася, що він вирішив створити її джазову обробку. Попри те, що часи тоді для джазу були нелегкі (пам’ятаєте — “сегодня он играет джаз, а завтра Родину продаст»?), київські друзі азербайджанця знайшли не лише студію, а й дефіцитну німецьку плівку... Запис зберігся. Джазовий “Рушник” — неймовірно гарна мелодія! Не знаю, чи чув її Майборода. Але якби чув, неабияк би нею пишався.

Пофантазуємо: замість бетонних потвор — нові фестивальні сцени...

Коли нині говорять Единбург, то відразу згадують Единбурзький театральний фестиваль. Він став візитівкою шотландської столиці, її головним брендом... Чи можна згадувати у подібному контексті Коктебель і фестиваль “Джаз Коктебель”? Якщо навіть сьогодні аналогія ще не стовідсоткова, то з часом, коли “Джаз Коктебель” ще розвинеться, вона матиме повне право на існування. А в тому, що такий розвиток буде, жодних сумнівів немає. Адже традиційно протягом багатьох років партнером фестивалю залишається

ТМ “Кок­тебель” — натуральні якісні коньяки і вина. Хороший джаз та натуральні коньяки і вина «Коктебель» не тільки близькі за настроєм, емоціями, станом душі. Вони доповнюють одне одного, а зі сполучення традицій та імпровізації якраз і народжується справжнє мистецтво.

Наважуся запропонувати можливий шлях фестивального розвитку. Чим відомий Коктебель, окрім ТМ “Коктебель” і “Джаз Коктебеля”? Карадагом (єдиний в Україні вулкан, що колись був діючим), напівкоштовним камінням, що колись можна було збирати на місцевих пляжах, поетом Волошиним і його легендарним “богемним” будинком. А ще — Будинком творчості письменників, де свого часу відпочивали найбільші літературні зірки. Територія останнього справляє нині дивне, так скажемо, враження. Тут і фундаменти потворних довгобудів (це ще за радянських часів хотіли збільшити “номерний фонд”), і напівзогнилий адміністративний корпус, і старі корпуси, які начебто ще досі належать Спілці письменників України, і нові приватні готелі. Місцеві жителі переконані: керівництво СП хотіло свого часу весь Будинок творчості “пихнути наліво”, але через протести громадськості справа застопорилася... Звичайно, є проблеми з власністю. Але, можливо, можна домовитися хоча б щодо тих довгобудів? От б знести цей ідіотський бетон, а на його місці спорудити ще кілька сцен “Джаз Коктебеля”! Аби в парку, який сам по собі є великою історично-літературною пам’яткою, зно­ву запанувало мистецтво.