У театрі “Воскресіння” поставили п'єсу- антивоєнний маніфест


"Боже, хто ж називає тебе милосердним? Чи був ти милосердним, коли мого сина розірвала бомба, або коли розстріляли 11 людей з моєї розвідгрупи? Ми шукали тебе в кожній воронці, кричали, молили...”, — такі слова лунають на при кінці вистави театру “Воскресіння” “За дверима”. Одноногий солдат розмовляє на вулиці з Богом-сивобородим прибиральником. П'єса німецького письменника “епохи руїн” Вольфганга Борхерта у теперішніх українських реаліях звучить особливо гостро. Неперевершено втілена на львівській сцені режисером Ярославом Федоришином постановка розкриває долю людей викинутих на маргінес жахіттям війни.

Фото Олени ГУТИК

25-річний Бекманн повертається з війни калікою, він поспішає до дружини, але застає її з коханцем. У розпачі солдат намагається утопитися, але холодні води Ельби не приймають його. Несподівано — світло в кінці тунелю, Бекманн знаходить кохання... Проте не може бути з жінкою, чоловік якої зник на фронті, бо проектує на нові стосунки власну сімейну травму. Щоночі каліці сняться криваві кошмари, як одне за одним вмирають 11 солдатів з його розвідгрупи. Бекманн іде в будинок генерала, який “поклав на нього відповідальність за 11 душ, але так і не забрав її”. “Ми роками воювали, поки наш вождь жер ікру ложками”, — лютує солдат в будинку генарала. “Ти один із тих, кому війна покрутила мізки! — кричить генеральська дружина. — Чому ж ти не став офіцером?”. І Бекманн відповідає: “Тому, що у мене надто тихий голос”.

Ця фраза неодноразово зринає під час п'єси. Після тисячі проклять Господу Бекманн розуміє, що під час війни у Бога також “тихий голос”. Не вміли голосно розмовляти і його старі батьки, тому їх виселили з власного будинку і вони померли у злиднях. Ніхто не почув голосу однорічного сина, якого розірвала бомба. Усі вони опинились “за дверима” життя, соціуму, реалій... Попри усі страждання, Бекманн не зневірюється в людстві: “люди добрі, але не відають, що творять”. Солдат знаходить у своєму серці місце для віри, милосердя і любові.

Образи, побачені на сцені, “не відпускають” довго після завершення вистави. Бездоганна гра Бекманна-Володимира Губанова, неймовірно ємне художнє оформлення, оригінальні костюми... Якби Борхерт, якому доля відміряла 26 років життя, побачив свій “маніфести проти війни” у виконанні акторів театру “Воскресіння” — аплодував би стоячи.