Такий дорослий, а в ляльки бавиться...


Валерій Бондаренко живе в дивовижному світі, який сам створив

Квартира у центрі Полтави, де мешкає 41-річний Валерій Бондаренко з дружиною Владою, схожа на музей. Але навіть у музеях експонати не розміщують так густо!

Тут і на підлозі, й на стінах, полицях, різних підставках юрбляться химерні ляльки та інші дивовижні витвори фантазії майстра. Вони майже не залишають місця для господарів: лише у закутку біля полиць із книгами стоїть стіл з комп’ютером, та трохи ближче до центру кімнати — диванчик. Інша кімната повністю належить лялькам — тільки за декорованою ширмою ховається не видима для сторонніх очей площа, яку чоловік та дружина залишили собі: там вони сплять.

Усі великі ляльки виготовив Валерій Бондаренко, серед менших — багато колекційних, які придбав здебільшого на «блошиних» ринках у різних країнах світу. Особливе місце серед колекційних займають японські ляльки. Ця країна приваблює лялькаря, бентежить його уяву і будить творчу фантазію. Японські мотиви присутні й у окремих його власних виробах.

Валерій Бондаренко народився на Харківщині, в селі Бірки, де раніше діяв всесоюзний інститут птахівництва. Закінчив ветеринарний інститут, але працювати за фахом йому не довелося. Життя “занесло” в Полтаву...

Ляльками захопився, коли з дружиною потрапив у Прагу. На виставці їх зацікавили маріонетки. Спробував виготовляти щось таке сам, почав знайомитися з досвідом інших лялькарів.

Більшість ляльок Валерія Бондаренка — образи фантазійні, філософські, узагальнені. Вони серйозні і веселі, замріяні і саркастичі...

— Найчастіше це персонажі, створені під враженнями чогось, тобто, плоди спостережень, зібраних в один образ. Є у мене персонажі, навіяні творами або картинами інших авторів, пропущені через моє особисте сприйняття. Намагаюся створити персонаж у гротескному стилі, переосмислюючи й утрируючи форму, образ. Скажімо, Анчар — пропущений через мою голову вірш Лермонтова. Є лялька, створена під враженням від графіки Олега Денисенка…

Історичних особистостей зображує так, як їх сприймає.

— Чому виходить гротеск? Не цікаво робити портретних ляльок. Анатомічна скульптура мене не приваблює. Цікаво вкласти фізіологічний образ у стан чи бачення даного об’єкта — як сам сприймаю його світогляд, душу, цей образ у контексті історії й того, що відбувається навколо. Ось хоча б “Брати Чу — механіка безумства”: збірний образ усього безумства комуністичної ідеології. Це прообраз Маркса, Енгельса і Леніна. Фігурки фізіологічно й фотографічно не схожі на прототипи, але я хотів показати, що вони принесли в світ. В Енгельса і Маркса була, може, й чиста, але утопічна ідеологія, а потім їх теорія була настільки утрирувана, що за цим пішла втрата величезної кількості людських життів, культури й душі народу. Хотів зобразити не просто якихось там Маркса, Енгельса і Леніна, а підкреслити весь негатив, який принесло їхнє вчення в світ.

Валерій переходить від одних лялькових фігур до інших:

— А це другі “Брати Чу”: їх я робив до військових дій — років зо два тому. Другі “Брати Чу” — “старший брат”. Тут зобразив Путіна і Медведєва. Ідеологічність, яка з їхнього боку тисне на Україну, відчувалася і спостерігалася ще тоді — але в той час це виглядало смішним чином. Зараз це вже сміху не викликає...

— Недавно з дружиною місяць прожили в Парижі, всі наші відвідини крутилися навколо “блошиних” ринків, — продовжує розмову пан Валерій. — Не відвідали жодного магазину з одягом. Інша жінка була б помішана на шопінгу, але Влада розділяє мої інтереси. Придбали масу цікавих речей — і готових, і матеріалів для виготовлення ляльок: антикварних, старовинних тканин та мережив, які я використовую. При виготовленні ось цієї, останньої, ляльки, яку зробив (вказує на «Госьо замріяний»), була використана старовинна японська вишивка.

— Чи продаєте свої вироби?

— Заробляю на життя іншим, ляльок не продаю. Для мене виготовлення ляльок — душевна потреба. Та й не вважаю, що доріс до того рівня, коли можу призначати ціни за свої роботи. Зараз людям не до ляльок...