Квітку папороті треба шукати у парі...


На Івана Купала стрибають через вогонь, пускають віночки на воду і знаходять кохання

Найколоритніше літнє свято — Купало або Купайло. Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке Церква святкує 7 липня. Після поширення християнства давнє народне свято Купала називають святом Івана Купала. У купальську ніч, стрибнувши через вогнище, можна не лише очиститися від усіх гріхів, а й знайти квітку папороті — символ кохання. Цього року ніч на Івана Купала припала з неділі на понеділок. Мені вдалося на запрошення туристичної фірми «Карпатія-Галич-Тур» зустріти купальську ніч на добу раніше — зі суботи на неділю — у гірському селі Розлуч, що на Турківщині.

Мальовниче село Розлуч заховалося у Карпатських горах. Доїхати у ці забуті Богом і великими мужами від доріг гірські села не так уже й просто. Автобусом так кидало, що, здавалося, ще кілька кілометрів, і ми вже не захочемо святкувати. Яма на ямі, тому і об’їхати ці прірви неможливо. Повзли-повзли і нарешті зупинилися у відпочинковому комплексі «Бойківська хата». Не буду особливо загострювати увагу на сервісі, точніше, відсутності сервісу у готельних номерах, бо не спати і купатися ми їхали за сто з гаком кілометрів. А от культурна програма святкування вдалася! Музики і ведуча так бавили гостей, що здавалося, ніби потрапили на сільське весілля. Скрипка, бубен, акордеон вигравали так, що аж ялинки нам підтанцьовували…

На воротах корчми зустрічали музиканти і танцюристи з хлібом-сіллю. Кожному учаснику дійства видали кептарик, жінкам — віночки, а чоловікам — солом’яні капелюхи.

Коли сонце почало ховатися за найвищу гору, усі рушили на галявину, де вже горіли символічні Марена і Купало. Біля багаття лежала широка дошка, по якій крок за кроком мала пройти кожна жінка. За цією дошкою визначали, по любові чи за розрахунком дівчина вийде заміж (чи вже вийшла. — Г. Я.). Ведуча вечора рахувала кроки і примовляла: «По любові, по рощоту (за розрахунком. — Г. Я.), по... зальоту». На якому слові закінчилася дошка, така доля у кожної з нас. Хто вийшов чи вийде заміж «по зальоту», мав перецілувати усіх троїстих музик. Пані з Києва, коли їй випав «зальот», пожартувала: «Добре, що у вас маленький розмір ноги, а я собі своїм 40-им ось такий вирок накрокувала!».

Коли згоріли Марена і Купало, настав час стрибати через вогонь. Ведуча сказала: хто перестрибне через купальський вогонь, очиститься від усіх гріхів. Народ «ламанувся»... Довелося ставати в чергу, бо дехто стрибав по кілька разів.

Настав кульмінаційний момент — пускання віночків на воду. Кожна дівчина пускає віночок і дивиться, до якого берега приб’ється, — звідти і буде її наречений.

Минулого року я свій віночок на воду не пускала. Бо маю свій «берег», тому й привезла віночок додому. А цього разу ведуча порадила, що вінок обов’язково треба кидати — здійснюються бажання, за водою йде усяка нечесть, а власниця віночка очищається. І обов’язково у річковій воді треба помити обличчя. Для краси. Милися всі — і жінки, і чоловіки.

Коли до опівночі залишалося кілька хвилин, ведуча порадила йти у ліс шукати цвіт папороті. Кажуть, наодинці квітку не варто шукати, треба йти у парі. Хтось намагається знайти за її допомогою скарб, а хтось знаходить своє щастя. Треба поспішати, бо цвіте лише одну хвилину.

Дехто попарувався і пішов до лісу. Чи то так довго шукали, чи, може, вже знайшли своє кохання і не поспішали до нас повертатися...