Сумне Різдво у Демні

- Любчик великих вершин у навчанні не досягав, але був відповідальним, будь-яку справу доводив до кінця, — згадує вчителька хімії і біології Марія Андрусик. — На нього можна було покластися. Запам’ятається нам життєрадісним, дружелюбним. Був дуже працьовитим, як і решта три його старші брати. Їх ніхто не примушував, а вони першими приходили зранку до школи і робили для учнів стежки у заметах. Я колись казала: коли закінчать Подфедькові хлопці вчитися, хто нам у школі відгортатиме великі сніги?..

Добрим словом згадує свого колишнього учня і вчителька трудового навчання Наталія Держило:

- Після школи Любомир вивчився у Стрию на електрика. Донедавна разом з турками працював на будівництві торгового центру — всі там його нахвалювали за ретельність. Та й у селі про нього найкращої думки, нікому проблем не створював. Вихований, культурний хлопець був. У серпні Любчика мобілізували для участі в АТО, служив гранатометником. 23 грудня заступив на вахту у Донецькому аеропорту, разом з друзями стримував атаки терористів...

— Усі діти Подфедьків — побожні, доброї вдачі і характеру, — із сумом говорить настоятель місцевого храму о. Степан Цихуляк. — Коли йшлося про справи України, вони без будь-якого зволікання завжди йшли у перших лавах...

Невеселими будуть цьогорічні свята у нашому селі. Сумний Святвечір протягом багатьох століть супроводжує українців. Згадайте Маківку, битву під Базаром на Житомирщині, де 360 хлопців полягли, бій під Крутами. Сумним був Святвечір у 1946 році, коли більшовики у товарняках вивозили наших людей на Сибір, у тому числі — десятки сімей з Демні. А тепер ось новий сумний Святвечір. Хотілося б, щоб наступні свята — а я вірю, що так станеться, — були веселішими для нашого народу.