“Рома не хотів би, щоб ми плакали. Він хотів би, щоб ми перемогли”

  • 06.07.2022, 13:30
  • 278

Його життя було несправедливо коротким. Але й неймовірно яскравим. Цим вогнем, який повіяв з Протасового Яру так само, як колись із Холодного (недарма ж Роман служив у 93 бригаді “Холодний Яр”), Ратушний запалив той смолоскип, який іще довго не дозволить згаснути громадянській свідомості українців. Мабуть, саме для того в українській історії й з’являються такі люди. Щоб яскраво згоріти, запаливши вогнище віри й надії ще для кількох поколінь, які продовжують виборювати свою волю

“Рома не хотів би, щоб ми плакали. Він хотів би, щоб ми перемогли”
“Рома не хотів би, щоб ми плакали. Він хотів би, щоб ми перемогли”

А щоб цей вогонь не згасав, про таких героїв повинні знати не лише їхні сучасники, а й нащадки.

Яким був Роман Ратушний? І звідки взагалі беруться такі особистості?

Чи можна прищепити це яскраве світло якимось особливим вихованням, або такими особливими люди вже приходять у цей світ?

Чи справді цьому поколінню пощастило відзначитися більшою, ніж раніше кількістю героїв, бо воно виросло в умовах незалежності й свободи — на відміну від своїх дідів-прадідів, яких спершу російська, а потім радянська імперія цілеспрямовано винищувала, щоб задушити в зародку все українське?

Про все це й не тільки — в розмові “Новинарні” з матір’ю Романа Ратушного, письменницею Світланою Поваляєвою.

Схожі новини