«Рабів до Раю не пускають»: гвардієць розповів про звільнення Сороківки

  • 26.06.2022, 02:45
  • 438

Військовослужбовець НГУ Володимир розповів про свою участь у боях за Сороківку на Харківщині

«Рабів до Раю не пускають»: гвардієць розповів про звільнення Сороківки

Нацгвардієць Володимир з позивним Ювелір мобілізувався до лав Національної гвардії України в перший день повномасштабного вторгнення. Чоловік проходить службу на посаді водія, проте вже майже два місяці пересувається на милицях, військовий отримав поранення в селі Сороківка Харківської області. Під час виконання бойового завдання — автівка Володимира наїхала на протитанкову міну.

«Це трапилося 29 квітня у другій половині дня. Між Вільхівкою та Сороківкою, ми заїхали допункту призначення з побратимами зі Збройних сил, необхідно було укріпитися на позиціях — везли АГС та набої. В асфальті на дорозі була прихована протитанкова міна, її було зовсім не видно, вона була добре замаскована. Ми на той момент вже зачистили Сороківку, і щоб не проходила російська піхота, вирішили посилити позиції АГС, але, на жаль, трохи не пощастило. Ми їхали, потім в очах потемніло, далі я не пам’ятаю, єдине почув, хлопці сказали „мінус“, я підняв руку і вони вже тоді мене почали рятувати», — згадує Володимир.

Внаслідок вибуху пікап, на якому їхали військові, відкинуло на 8 метрів. Хлопці які були в кузові отримали незначні поранення та контузії. Володимир постраждав найбільше, оскільки знаходився в кабіні. Гвардієць отримав осколкові поранення та мало не втратив око. Наразі він проходить реабілітацію — з контузією та розривом вушних перетинок лікувався в Києві, після повернення у Харків продовжує лікування стопи.

«У мене переломи зі зміщенням, роздроблені кістки, необхідно ще місяць-півтора лікування, поки що ходжу на милицях, проходжу процедури, колють плазму і вітаміни. Спортсменом не буду, але в стрій повернуся, бо роботи ще багато», — ділиться Ювелір.

У Сороківці, згадує гвардієць, операцію почали рано вранці. Завданням Нацгвардії було розмінувати дороги та чекати підкріплення. Операція пройшла за планом, наші військові у відповідь працювали артилерією та танками, проте опір ворога був доволі потужним, на місцевості було зосереджено багато особового складу, МТ-ЛБ та танків окупантів.

Про один з найважчих моментів, коли їхали на другий день у Сороківку

«Я наїхав перший раз на запал від міни, в мене розірвало колесо, хлопці пішли пішки на позиції, а я залишився колесо міняти. Коли я лежав на асфальті почув, що кружляє ворожий безпілотник. І тільки-но я почав закручувати колесо, орки почали стріляти по мені з артилерії, я встиг виїхати та загнати машину в гараж, і в той же момент був поруч приліт», — згадує гвірдієць.

Володимир перевозив техніку, доставляв продукти, медикаменти, допомагав цивільним.

«Були такі місця де було занадто небезпечно, потрібно було швидко їхати, бо дорога прострілювалася й орки гатили з артилерії та танків. Вночі доводилося їхати без габаритів у повній темряві, я їхав, аби не видати себе — це було дуже важко. Одного разу заблукав і мало не приїхав до орків, коли зрозумів, що місцевість чужа, я розвернувся, знайшов дорогу та виїхав до своїх. На зачищення Сороківки пішло десь 3−4 дні. Вільхівка була сильно зруйнована, понівечені будинки, згарище на їхньому місці, голодні, покинуті тварини, місцевих майже не було», — ділиться гвардієць.

У Володимира також було завдання супроводжувати автомобіль швидкої допомоги. У другій половині дня почався обстріл, один з нацгвардійців отримав поранення в голову, була відкрита рана, необхідно було терміново доправити його до лікарні.

«Ми тільки завантажили пораненого у швидку — знову почався обстріл, швидше за все працював їх БПЛА, вибухи були в п’ятдесяти метрах від нас, але через те, що там є будівлі, нікого не зачепило. Коли ми виїхали, ворог почав усвідомлено обстрілювати машину швидкої допомоги і наш автомобіль, прильоти були 100−200 метрів, з одного боку дороги та з іншого. Виїхали. Хлопця вивезли. Вчасно доставили та прооперували. Я навіть не знаю як його звуть, але дуже радий, що він залишився живим».

За спеціальністю Володимир — ювелір, але у 2014 році пішов добровольцем у Держприкордонслужбу. До 2015 року виконував завдання в районі проведення Антитерористичної операції. Як каже він сам, вже там побачив підступність росіян, коли вони виїжджали на нуль і з мінометів на «газельках» обстрілювали Луганщину.

«24 лютого, коли почалася війна, я евакуював свого чотирнадцятирічного сина та пішов до військкомату. Я дуже хочу миру, коли у тебе два сини й ти їх хочеш захистити, будеш боротися до кінця. Я не хочу, щоб мої хлопці бачили наслідки війни й тим більше брали в ній участь. Я хочу, щоб війна скоріше завершилася і вірю, що моя участь в ній може це прискорити», — ділиться Володимир.

«Я знаю наскільки ворог підступний, віри до росіян в мене немає ще з 2014 року. Ми переможемо, потрошку звісно, бо їх дуже багато, важко буде, але перемога буде за нами — це лише питання часу, — вважає Володимир, і додає. — Що за свободу треба неодмінно боротись, бо Рабів до Раю не пускають».

Наразі гвардієць хоче повернутися до бойових побратимів: привезти медикаменти і допомогти цивільним — такими буденними вчинками йти вперед до Перемоги.

Схожі новини